Імператор Микола II тричі відвідував духовну столицю України — місто Полтаву. Перша поїздка до регіону відбулася у травні 1904 року під час Російсько-японської війни. Вдруге імператор прибув до Полтави 27 червня 1909 року з нагоди урочистостей, присвячених 200-річчю Полтавської битви. Візит відзначився масштабними святкуваннями, зокрема відкриттям пам’ятника полковнику Келіну та парадом за участю монарха. Далі на poltava.com.ua.
Утретє Микола II прибув до Полтави у січні 1915 року — тоді обставини були зовсім іншими. Візит відбувся у розпал Першої світової війни. Імператор прибув до Полтави з інспекцією шпиталів та інших військових закладів. Він особисто відвідав полтавські лазарети та Кадетський корпус.
Хто такий імператор Микола II?
Микола II Олександрович народився 6 травня 1868 року. Майбутній цар зростав у люблячій родині. Його виховували як спадкоємця престолу у дусі православ’я та відданості самодержавству. Цесаревич отримав добру домашню освіту, займався спортом і вів здоровий спосіб життя. Коли Миколі було 12 років, убили його діда — імператора Олександра II. Він помирав у страшних муках на очах у рідних — це справило на хлопця сильне враження.
Старший син Олександра III та Марії Федорівни, Микола зійшов на престол у жовтні 1894 року і вирішив дотримуватися курсу батька — боротися за самодержавство. Він вірив у «богообраність» російського народу, а себе вважав «помазаником Божим». Проте Микола виявився неготовим до управління державою, про що щиро зізнавався близьким. Нові обов’язки та владу він вважав тягарем, справи — нецікавими, а зустрічі з міністрами — стомливими. Цар не любив чиновників і бюрократію, вважаючи їх зайвим прошарком між народом і монархом. У державні справи новий правитель заглиблювався неохоче.
Перед Миколою постали «заморожені» Олександром III соціальні проблеми. У суспільстві назрівав запит на зміни. Російські міста зростали, збільшувалася чисельність населення. Сформувався новий соціальний прошарок — робітничий клас. Зростала кількість освічених людей. Зміцнювалося значення громадської думки.
Багато хто покладав на молодого царя великі надії, однак він одразу заявив, що й надалі оберігатиме «священну корову» у вигляді самодержавства. Політична програма Миколи II не відповідала очікуванням суспільства. Унаслідок цього він здобув у народі репутацію слабкодухого, недалекоглядного і навіть дурного правителя. Сучасники почали звинувачувати імператора у всіх бідах Росії початку XX століття і не шкодували для нього образливих прізвиськ.
Перший візит Миколи II до Полтави
Микола II відвідував Полтаву кілька разів. Уперше він приїхав на Полтавщину 5 травня 1904 року під час Російсько-японської війни. Тоді Микола II провів огляд полків перед їхнім відправленням до чинної армії. Імператор відвідав Калугу, Тулу, Орел, Бєлгород, Кременчук, Харків та інші міста Російської імперії. Завітав і до Полтави.
Цар інспектував військові частини, зокрема 33-й Єлецький та 36-й Орловський піхотні полки, а також 9-ту артилерійську бригаду. Він зустрівся з військами, що вирушали на фронт до Далекого Сходу, благословив воїнів, після чого відвідав собор і близько 16:30 виїхав з міста.
Візит до Полтави на святкування 200-річчя Полтавської битви
Удруге Микола II приїхав до Полтави, щоб взяти участь у святкуванні 200-річчя Полтавської битви. Урочистості включали військові паради, молебні та зустрічі з місцевим населенням. До Полтави тоді направили представників палацової, Петербурзької та Московської поліції. Святкування було організоване з розмахом. За рік до ювілею Полтавської битви була створена «Міжвідомча комісія» на чолі з генералом Більдерлінгом. У лютому 1909 року імператор підписав окремий указ про майбутні урочистості, які мали загальноросійський масштаб.
На святкування ювілею виділили 240 000 рублів — колосальну суму на той час. До знакової дати у місті з’явилися нові споруди. На місці Подільського бастіону фортеці встановили Білу альтанку, а на полі битви, біля братської могили, відкрили музей. У місті також з’явився новий пам’ятник оборонцям фортеці — кам’яна стела з бронзовим левом.
Микола II високо оцінив і саму Полтаву, і підготовку до ювілею. Єдине, що йому не сподобалося, — будівля земської управи, зведена за рік до святкування. Розкішну споруду з українськими орнаментами виконали у стилі українського модерну. Виразний національний стиль нагадував полтавцям про їхню українську ідентичність, а на думку Миколи II, мав би наголошувати на належності народу до Російської імперії.
Ключовими церемоніями під час цього візиту стали хресна хода, молебень та військовий парад на полі Полтавської битви, що супроводжувався дзвоном і гарматними залпами. За приблизними підрахунками, загальна кількість військових, які брали участь в урочистостях, сягала 11 000 осіб. На заходах також були присутні близько 500 генералів, 150 моряків і 4 000 цивільних чиновників. Події у Полтаві та її околицях широко висвітлювали місцеві й столичні газети. Під час відвідання Кадетського корпусу імператор виступив із довгою промовою — що було для нього нетипово.
Микола II також відвідав бараки, де проживали сільські делегати з усіх повітів Полтавської губернії — загалом близько 4 000 осіб. Імператор спілкувався з селянами майже дві години, до багатьох звертався з розпитуваннями. Як писав князь Костянтин Костянтинович, спілкування царя з народом було зворушливим і знаковим. Столипін після цієї поїздки зазначив, що після такого «можна поставити крапку в історії революції». Головною метою цього візиту історики вважають зміцнення єдності між народом і владою.
Візит Миколи II до Полтави у січні 1915 року
За правління Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну. Почалися тяжкі часи. Спочатку народ об’єднався перед обличчям спільного лиха, проте згодом почала даватися взнаки втома від подій. 28 січня 1915 року, у розпал Першої світової війни, імператор знову відвідав Полтаву, яка на той час була важливим військовим та адміністративним центром Російської імперії. Ця подорож стала для царя третьою у регіоні. На відміну від попередніх візитів, вона відбувалася в особливо тривожній атмосфері, спричиненій затяжною війною, масовою мобілізацією та зростанням соціальної напруженості.
У цей період Микола II багато подорожував прифронтовими територіями, щоб особисто інспектувати військові установи та підтримувати моральний дух військових і цивільного населення. У Полтаві тоді функціонували шпиталі, склади, навчальні заклади, а також Кадетський корпус, що готував майбутніх офіцерів.
Микола II прибув до міста залізницею. Його зустрічали представники місцевої влади, військові та цивільні чиновники. Першим пунктом програми царя був Полтавський кадетський корпус. Микола II оглянув будівлю, поспілкувався з кадетами, офіцерами та викладачами. Його цікавили умови навчання та настрої майбутніх офіцерів. Сучасники у своїх записах зазначали, що імператор тримався стримано, уважно слухав, ставив питання, виявляв співчуття та зацікавленість.
Тривожні настрої останнього російського імператора
Під час цієї подорожі Микола II також відвідав шпиталі, де поспілкувався з пораненими солдатами. Імператор був одягнений у просте військове пальто. Він вітав поранених, слухав їхні розповіді, цікавився лікуванням і побутом. Ці зустрічі мали на меті продемонструвати увагу монарха до простого народу й зміцнити образ «батюшки-царя» у народній свідомості.
Крім того, Микола II під час візиту до Полтави відвідав собор. Імператор не зазначив точної назви храму у своєму щоденнику. Однак, з огляду на статус поїздки, можна припустити, що це був Свято-Успенський кафедральний собор, який на той час був головним православним храмом міста й традиційно приймав високопоставлених гостей. Імператора супроводжували офіцери, чиновники та духовенство. Візит завершився зустріччю з губернатором і представниками міського самоврядування.
Як писав у своєму щоденнику імператор, він прибув до Полтави о 9 годині ранку, а вже о першій годині дня повернувся до поїзда. У своїх записах Микола II зізнавався, що під час подорожі з теплом згадував перебування «в цьому милому місті» у 1909 році.
Кінець імператора Миколи II
Після зречення престолу у березні 1917 року Микола II разом із родиною опинився під арештом — спочатку у Царському Селі, потім у Тобольську, а згодом у Єкатеринбурзі. У ніч з 16 на 17 липня 1918 року, за наказом більшовицької влади, колишній імператор, його дружина Олександра Федорівна, п’ятеро їхніх дітей — Ольга, Тетяна, Марія, Анастасія й Олексій — були жорстоко вбиті разом із прислугою у підвалі будинку Іпатієва.
Розстріл здійснили члени Єкатеринбурзької надзвичайної комісії. Тіла страчених спочатку вивезли до лісу й намагалися приховати, але згодом місце поховання було знайдено. Цей акт став символом краху Романовської династії та кінця імперської Росії. У 2000 році Миколу II та його родину канонізували Російською православною церквою як страстотерпців.