Полтава — місто з багатою історією, прославлене не лише визначними подіями та культурними здобутками, а й своєю тіньовою стороною. За затишними вуличками та купецькими фасадами ховалися історії, які рідко потрапляли до офіційних хронік — розповіді про шахраїв, злодіїв, розбійників та інших представників злочинного світу. Ці постаті стали частиною міського фольклору, часом викликаючи страх, а інколи — повагу за кмітливість. Спробуймо зазирнути за куліси старої Полтави та зрозуміти, яким був її кримінальний образ. Далі на poltava.com.ua.
Чому на Полтавщині виникла злочинність у давні часи?
Виникнення злочинності на Полтавщині, як і в будь-якому іншому регіоні, не було випадковим — це стало результатом складного переплетення економічних, соціальних і політичних чинників. Уже з XVII–XVIII століть, коли регіон активно розвивався й ставав важливим торгово-адміністративним вузлом, почалося формування нової соціальної структури. Але разом зі зростанням міст, торгівлі та міграції населення посилювалося й соціальне розшарування, а отже — виникало підґрунтя для злочинності.
Ключову роль у цьому відігравали бідність і нерівність. Основна маса населення — селяни та ремісники — жила у злиднях, тоді як чиновники, купці й поміщики володіли значними статками. За таких умов крадіжки, грабежі й розбої ставали для деяких не просто способом збагачення, а єдиним засобом виживання. Особливо гострою ситуація ставала у періоди неврожаїв, епідемій та війн.
Розвиткові злочинності також сприяли слабкість влади та брак правопорядку. У віддалених куточках Полтавщини, у селах і лісистих районах, влада була радше номінальною. Віддаленість від адміністративних центрів, нестача поліційних структур і корупція робили боротьбу зі злочинним світом малопомітною й неефективною. Люди часто вдавалися до самосуду або просто мирилися з діями розбійників.
Не менш важливим був і географічний чинник. Полтавщина лежала на перехресті торгівельних шляхів, що з одного боку сприяло економічному розвитку, а з іншого — приваблювало різного роду пройдисвітів, авантюристів й злочинців, які використовували жваві тракти для нападів на купців, вози та поштові служби.
Нарешті, історична нестабільність — часті зміни влади, війни й повстання — створювали атмосферу правової невизначеності. У такі переломні моменти злочинний світ активізувався, користуючись тим, що державні інститути слабшали, а населення залишалося без захисту.
Отже, злочинний світ на Полтавщині в давнину був не відхиленням від норми, а закономірним явищем в умовах економічної нестабільності, соціальної напруги та слабкої державної влади.
Типові злочини та методи на Полтавщині
Злочинний світ старої Полтави, особливо у XVIII–XIX століттях, вирізнявся різноманіттям і винахідливістю. Найпоширенішими злочинами у регіоні були крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство та кустарне виготовлення фальшивих документів або грошей. Їхній характер і методи залежали від соціального середовища, часу доби й навіть церковного календаря.
Найпоширенішим видом правопорушень на Полтавщині були крадіжки. У XIX столітті лише у самій Полтаві було зафіксовано десятки справ, пов’язаних зі зламами комор, крамниць і купецьких складів. Як правило, зловмисники діяли вночі, користуючись тим, що вуличне освітлення було або дуже слабким, або взагалі відсутнім. Відомо, що в ті часи у Полтаві існувала велика кількість підземних ходів, які, зокрема, могли використовуватися не лише для переміщення чи укриття, а й для підкопів під купецькі крамниці.
Нерідко траплялися грабежі та розбої. Вони зазвичай ставалися вздовж доріг на околицях міста. Полтавщина у XIX столітті мала мережу поштових і торгівельних трактів, якими пересувалися купці та перевізники з цінними вантажами. Такі маршрути нерідко ставали ціллю для розбійницьких банд. Нападники зазвичай були озброєні та діяли злагоджено: одні члени банди перекривали дорогу, інші – нападали на візника, а треті – нишпорили у возі у пошуках добра.
Крім цього, у Полтаві було поширене шахрайство. Цей вид злочину процвітав серед так званих міських умільців, які часто маскувалися під знахарів, ворожок або торговців. Були випадки, коли дехто видавав себе за столичних цілителів: вони «лікували» полтавців за великі гроші, після чого зникали без сліду.
У регіоні також траплялася підробка документів і грошей. На Полтавщині виготовляли фальшиві векселі та підроблені прохання до магістрату чи суду. Особливо поширеним тоді було фальшивомонетництво. Діяльність представників цього кримінального ремесла була масовим явищем по всій території Російської імперії. Також для того періоду були характерними крадіжки з церков, особливо у святкові дні, коли у храмах збиралися великі пожертви.
Кумівство та хабарництво у Полтаві у XVIII столітті
Виявляється, кумівство та хабарництво буквально процвітали у Полтаві ще у XVIII столітті. У 1708 році в місті сталася серйозна пожежа, внаслідок якої повністю згоріла міська ратуша, де зберігалися всі документи. Разом із Полтавською битвою 1709 року це дало полтавцям можливість у 1752 році звернутися до гетьмана Кирила Розумовського з проханням повернути місту Магдебурзьке право. На думку історика Юрія Волошина, таке право Полтава вже мала раніше — ще у XVII столітті. За версією професора Однороженка, саме тоді місто отримало герб, який надавався разом із правом на самоврядування. Проте сам документ не зберігся — згорів у магістраті під час Полтавської битви.
Наступного разу полтавці у своєму зверненні посилалися саме на пожежу. У серпні 1752 року Полтава офіційно отримала Магдебурзьке право. Після цього міські урядовці почали служити по черзі: з чотирьох — по двоє, змінюючи один одного. На період служби вони звільнялися від сплати податків.
Історик Ігор Сердюк вважає, що на Полтавщині так зване кумівство і хабарництво існували ще у XVIII столітті. Місцеві жителі прагнули призначати на посади родичів або близьких друзів. Причиною тієї самої пожежі часто називали металеві листи, якими були вкриті дахи.
Щодо правової системи, то судді користувалися не одним нормативним актом, а кількома, підписаними у різний час і різними особами. Вони самі вирішували, яким законом керуватися. Дослідники вважають, що отримання Магдебурзького права тоді було радше даниною моді, ніж реальною потребою.
Як у селянства змінювались уявлення про поміщицьку доброчесність?
У 1850–1890 роках спостерігається соціальний феномен масового крадійства селянами панського добра у поміщицьких садибах. Цікаво, що самі селяни не вважали такі крадіжки злочином чи гріхом. Таке ставлення ґрунтувалося на ментальних засадах, що формувалися у межах соціально-психологічної системи координат «свій — чужий», де «чужим» вважався той, хто не належав до конкретної сільської громади. Крадіжка у «чужого» тоді не сприймалася як щось ганебне. При цьому крадіїв, як правило, спонукали звичайні людські слабкості — жадібність та заздрість.
Оцінка власного вчинку залежала від статусу поміщика. Водночас у межах власної громади крадіжки суворо засуджувалися. Кріпаки сприймали себе як невіддільну частину маєтку й керувалися у ставленні до господаря логікою: «І ви наші, і ми ваші!». Інакше кажучи, усе майно маєтку вони вважали спільним. Крадіжка сприймалася як справедливий перерозподіл панської власності.
У пореформений період, коли кріпаки отримали особисту свободу, але залишалися зобов’язаними сплачувати викупні платежі, крадіжки не зникли. Селяни й далі вважали панське майно джерелом збагачення, мотивуючи це тим, що воно створене, зокрема, їхньою працею, а отже, вони мають право на частку цього добра.
Злочинність на Полтавщині у першій половині XX століття
У цей період злочинність на Полтавщині зазнала певних змін, зумовлених політичними потрясіннями, а також соціально-економічними перетвореннями та воєнними конфліктами. Після Лютневої та Жовтневої революцій регіон охопила нестабільність. Влада неодноразово переходила з рук у руки. В умовах такої нестабільності та відсутності правопорядку злочинна активність почала зростати. У Полтаві нерідко траплялися грабежі, розбійні напади та самосуди. У 1918 році до міста увійшли загони озброєних комуністів, однак невдовзі їх вибили війська УНР.
Після приходу радянської влади у регіоні розпочалася активна боротьба зі злочинністю. Утім, здолати кримінальне середовище ще тривалий час не вдавалося. За офіційними даними Полтавського губкому, на Полтавщині у період з 1920 по 1923 роки діяло близько 200 політичних і кримінально-політичних банд, до складу яких входило понад 10 000 осіб. У тих же документах зазначено, що повітові виконкоми після початку громадянської війни були змушені зосередитися на боротьбі з бандитизмом. Люди, які працювали у місті, боялися виїжджати до повіту без збройного супроводу.
У березні 1921 року Полтавщиною прокотилася хвиля антирадянських повстань. Практично у кожному населеному пункті діяли партизанські формування. Найбільшими були загони отаманів Петра Погорілого, Андрія Левченка, Якова Андрущенка, Леонтія Христова, Максима Мандика, Дмитра Боровика, Гаврила Куреди, Сергія Греся та інших. Боротьба повстанців і більшовиків була жорстокою й безкомпромісною з обох боків. Точних даних про кількість жертв цього протистояння немає, однак відомо, що лише продагентів і продзаготівельників повстанці знищили в регіоні близько 400 осіб. При цьому кількість убитих у боях і розстріляних органами влади повстанців перевищила 750 осіб.
Злочинність на тлі Другої світової війни
У цей період Полтавщина опинилася у зоні німецької окупації. Окупаційний режим сприяв зростанню злочинності. У регіоні почастішали грабежі, мародерства й акти насильства. Населення Полтави й області страждало від репресій, дій колабораціоністів та партизанських загонів. Усе це негативно впливало на криміногенну ситуацію.
Після звільнення Полтавщини від німецької окупації регіон зіштовхнувся з новими викликами. В області спостерігалося зростання злочинності, зумовлене бідністю населення, нестабільним побутом і дитячою безпритульністю. Криміногенну обставу ускладнювало поширення серед населення зброї та проведення масштабних амністій.
Злочинність у Полтаві у 2000-х роках
Варто зазначити, що вже у 2012 році українська версія впливового міжнародного журналу Forbes представила рейтинг рівня криміногенності українських міст і регіонів за результатами 2011 року. Виявилося, що найбільше злочинності спостерігалося на Сході та Півдні України. Натомість Полтава серед великих міст була визнана найбезпечнішою.