Один із засновників Ізраїлю став главою держави замість Ейнштейна, захищав євреїв від кривавих погромів, заслужив кохання всієї нації, але заробляв менше за свого водія. Далі на yes-poltava.com.ua.
Склад зброї в будинку батька
У 1884 році, в релігійній полтавській родині, народилася ця хоробра і добра людина – Іцхак Бен-Цві. Йому судилося стати найбільшим політичним діячем, якого шанував і любив єврейський народ.
Прем’єр Ізраїлю Бен-Гуріон згадував, що Іцхак Бен-Цві хоч і прославився завдяки енергійній та корисній діяльності, хоч і заслужив любов багатьох співвітчизників, водночас був людиною скромною, яка уникала пафосу.
Батьки Ісхака – Цві Шимшилевич та Атара Копелевич – не були ні багатими землевласниками, ні фабрикантами, а й бідняками їх назвати не можна. Двоє їхніх синів навчалися і в гімназії, і в університеті. На той час євреї Полтавщини часто займалися торгівлею, їм належали млини, лісопилки та цегельні. Проте Іцхака та його батька цікавило суспільно-політичне життя.
У ті часи в єврейському середовищі були особливо модними різновиди соціалізму – і космополітичні, і національні. І майбутній президент Ізраїлю увійшов до складу єврейської соціал-демократичної партії “Поалей Ціон”. Багато її прихильників підтримували створення самостійної ізраїльської держави на території тодішньої Палестини.
Крім того, Іцхак Бен-Цві вступив до лав єврейської молодіжної організації, створеної для самооборони. Річ у тому, що у 1905-1906 роках на Полтавщині час від часу піднімалися хвилі погромів – антисеміти тероризували єврейське населення.
Газета “Полтавщина” 8 листопада 1905 року повідомляла: “Жителі Лохвиці вирішили не допускати погрому. Було засновано міську охорону, єврейські крамниці були закриті. Були викликані солдати. Провокаційні спроби не вдалися, і все стихло”. А 13 листопада 1905 року журналісти писали: “М. Яготин, Пирятинський повіт. Пристав Лавговський зобов’язав сторожів охороняти євреїв. Відібрав у різних людей награбовані товари під час погрому в Києві. Честь і хвала йому”. Але у Кременчуці погром був кривавим. Розграбовано 200 будинків, 60 лавок, були вбиті та поранені люди. І лише війська призупинили заворушення, що тривали три дні, розповідає політолог Дмитро Губін у публікації видання “Кореспондент”.
Іцхак та його соратники готувалися до можливих зіткнень та впевнено заявляли, що не здадуться ворогові живими. Але гаслами вони не обмежилися, ще й озброювалися. Так старанно, що в будинку батьків Іцхака незабаром утворився нелегальний склад зброї, який знайшла поліція. Господар будинку Цві Шимшилевич був за це покараний – його разом із сім’єю відправили до сибірського заслання.
Рятівна оселя
У 1907 році Іцхак приїхав до Палестини, де проживало багато євреїв та арабів. Тисячу років тому тут процвітало горде царство Юдея. Але наприкінці минулої ери його захопили та зруйнували невгамовні римляни, а на початку ХХ століття ця земля вже належала Османській імперії. Втративши притулку, євреї століттями жили в різних країнах і мріяли повернутися на історичну батьківщину.
Вони чудово розуміли – необхідно засновувати власну державу, щоб захиститися від антисемітизму. Створити оселю, де вони не відчували б себе чужинцями. Реалізувати це було складно, адже їхня давня країна стала домівкою для інших людей. Так, Ізраїль отримав державність нелегко. І шлях його був болісним і героїчним.
Після Першої світової війни імперія Османа втратила частину території, а Палестину забрала Великобританія. Дивно, але саме англійці підтримали “будівництво національного дому євреїв”. Втім, палестинські араби не мали наміру без бою віддавати територію. І навіть коли Ізраїль 14 травня 1948 року оголосив про свою незалежність, араби продовжили конфліктувати з євреями. Кровопролиття триває донині.
І протягом десятиліть Іцхак Бен-Цві невтомно працював, наполегливо зводячи стіни державності Ізраїлю. Насамперед Іцхак разом із майбутнім прем’єром Ізраїлю Бен-Гуріоном створив організацію самооборони, з якої потім сформувалася воєнізована структура “Хагана”, і яка стала реальною силою, що протистоїть арабам. Бурхлива діяльність двох енергійних євреїв була, звичайно, помічена владою Османа і друзів вислали з Палестини аж до Америки. Але й за океаном вони не покладали рук і почали скликати добровольців до єврейських батальйонів британської армії – Єврейського легіону. І серед бійців у 1918 році прибули до Палестини з військами генерала Алленбі.
У 20-30-х роках ХХ століття Бен-Цві брав активну участь у сіоністському русі, був і партійним, і профспілковим лідером. Був обраний до міської ради Єрусалиму і до 1931 року обіймав посаду президента Єврейської національної ради – тіньового уряду єврейської громади. Звичайно, він був на тих історичних зборах у Тель-Авіві, де було оголошено про свободу Ізраїлю. І підписав Декларацію про незалежність. А потім уже як депутат ізраїльського парламенту Кнесета приймав перші державні закони.
Суперник Ейнштейна
Перший президент Ізраїлю Хаїм Вейцман помер 1952 року. І тодішній уряд Ізраїлю виявив дивовижне бажання – влада захотіла бачити у кріслі президента всесвітньо відомого єврея Альберта Ейнштейна. Геніальний автор теорії відносності працював тоді у США, але, зрозуміло, цікавився Ізраїлем і активно підтримував розвиток науки Землі Обітованої.
Однак стати президентом Ейнштейну запропонували досить некоректно, а точніше, через газетну публікацію і без будь-яких розмов із самим фізиком. Щоправда, трохи пізніше до нього особисто звернувся прем’єр Бен-Гуріон, але великий учений відповів, що радий пропозиції, але з глибоким жалем змушений її відхилити. Втім, Ейнштейн пояснив свою відмову досить дипломатично, помітивши, що він не має ні релевантного досвіду, ні відповідних здібностей, необхідних для виконання такої відповідальної та публічної роботи.
Але тим часом Ізраїлю був потрібен президент. І очолити молоду державу мала людина гідна, з непорушним авторитетом. Таким і був Іцхак Бен-Цві. Цікаво, що цю людину, єдину в історії країни, переобирали не лише на другий, а й на третій термін.
Хто охоронятиме резиденцію?
Відомо, що чоловіка надихає жінка. Була своя муза й в Іцхака Бен-Цві. У 1918 році майбутній президент Ізраїлю одружився з 32-річною єврейкою на ім’я Рахель. Вона стала не лише коханою дружиною, а й сподвижником у суспільно-політичній діяльності.
Народилася вона, до речі, теж в Україні, на Житомирщині. Потім переїхала до Києва та стала одним з організаторів сіоністської партії “Поалей Ціон”. Через кілька років після весілля в Палестині в Іцхака та Рахель з’явилися двоє синів. Але їхня мати, як і раніше, залишалася палкою активісткою разом зі своїм чоловіком.
Єврейська спільнота “Мідраша цініт” опублікувала розповідь єврейського автора Яміма Ховава про те, як жила сім’я президента Ізраїлю. Бен-Цві вважав, що президент має бути публічною фігурою, а його помешкання – скромним. Протягом 26 років він жив зі своєю родиною у дерев’яному будиночку в єрусалимському районі Рехавія.
Іцхак і Рахель не хотіли розлучатися із простим житлом, де вони оселилися до того, як Іцхак став президентом. І після зміни статусу продовжували жити в старому будинку на знак солідарності зі звичайними людьми, багато з яких мешкали на той час у бараках та наметах.
Їхній будинок був відкритий для різноманітної публіки й там гостювали представники громад Ізраїлю. Про душевне тепло, що панувало в будинку президента, розповідається в одній історії. Якось дощового дня Іцхак підійшов до охоронця, що чергував на посту біля входу до резиденції, і запросив його випити гарячого чаю. Коли сек’юріті запитав, хто ж охоронятиме будинок, доки він пригощається, президент відповів: “Я, хто ж ще?”
Не хотів свою зарплату підвищувати
А ось ще цікава історія, розказана політологом Андрієм Губіним. У 1962 році в ізраїльському парламенті вирішили… підвищити зарплату президенту. Жалування керівника держави жодного разу не збільшувалося з того часу, як Бен-Цві опинився на цій посаді. І він заробляв на 40 відсотків менше, ніж його водій! Навіть був проти того, щоб йому платили більше.
Президент був упевнений, що влада Ізраїлю має перш за все вирішувати два завдання. По-перше, забезпечувати комфортну репатріацію євреїв на історичну батьківщину та сприяти їхній адаптації у суспільно-політичному середовищі, а по-друге, невпинно підвищувати рівень національної безпеки на тлі зовнішніх загроз.
З огляду на першочерговість цих місій, державні діячі не мають морального права думати про поліпшення власного добробуту, вважав Іцхак Бен-Цві. Він не хотів використати навіть законну можливість заробляти більше на посаді президента. І дуже сподівався на те, що його позиція стане прикладом для інших чиновників. Втім, зарплату йому все ж таки підвищили. Але Бен-Цві жертвував частину її у фонд, який займався вивченням історії єврейського народу.
Деякі сучасники Іцхака згадували, що важко вмовляли купити його купити новий костюм чи взуття. Президент виправдовувався, мовляв, він має великий гардероб, і обновки абсолютно не потрібні. За його словами, він користувався лише однією парою взуття, а друга пара, яка стоїть у шафі, ні до чого, і треба б цей надлишок віддати біднякам…
Іцхак помер навесні 1963 року, невдовзі після того, як його переобрали на третій термін президентства. Його друг і прем’єр Ізраїлю Бен-Гуріон на похороні висловив досить-таки містичне побажання, щоб дух другого президента Ізраїлю з’єднався з душами стародавніх юдейських царів і постав перед країною. Ну а на згадку про Іцхака портрет його надрукували на купюрі в 100 шекелів, і багато вулиць та бульварів у містах Ізраїлю мають ім’я Бен-Цві. І буде цілком справедливо, якщо і на його батьківщині, у Полтаві, теж назвуть вулицю на честь Іцхака. Адже його доброта, скромність та відважність зростали разом із ним у цьому місті.
