Лубенщина під час Української революції 1917–1920 років — це період бурхливих політичних та соціальних змін, коли місцеве населення стало свідком падіння старих імперських порядків і появи перших елементів незалежної української державності. На тлі загальної революційної нестабільності Лубенщина опинилася ареною формування українських органів влади, мобілізації місцевих жителів до армії УНР та активної участі в національному русі. Далі на poltava.com.ua.
Революція 1905–1907 років і Лубенська республіка
Революція 1905–1907 років стала важливим етапом в історії Лубенщини, поклавши початок новим формам політичної активності та самоврядування. У 1905 році в місті Лубни на тлі революційних подій у Російській імперії було створено так званий коаліційний комітет — Лубенську республіку. Цей орган об’єднав представників українських національних сил, переважно членів Української соціал-демократичної робітничої партії й інших українських партій, і фактично здійснював самоврядування на території міста та частини повіту до 1907 року.
На чолі Лубенської республіки став український громадсько-політичний діяч Андрій Лівицький, який пізніше став президентом Української Народної Республіки в еміграції (1926–1954). Організація мала власні збройні сили — Лубенську самооборону, яка перешкоджала арештам революціонерів царською владою, зупиняла єврейські погроми та забезпечувала правопорядок на території.
Після придушення революції царським режимом 57 учасників Лубенської республіки було заарештовано. У 1907 році над ними відбувся показовий суд. Завдяки зусиллям адвокатів, серед яких був Микола Міхновський, частину затриманих, зокрема Володимира Шемета, було виправдано й звільнено на апеляції.
Одним із найважливіших культурних здобутків Лубенської республіки стала поява першої в Придніпровській Україні газети українською мовою — «Хлібороб». Газета, яку видавав у листопаді — грудні 1905 року редактор і видавець Володимир Шемет за участю його брата Сергія, тиражем 5 000 примірників, пропагувала ідеї селянських союзів, народної освіти, соціальної справедливості та автономії України. Четвертий номер із закликом «Селяни всієї України, єднайтеся!» було конфісковано, а після виходу п’ятого номера, тираж якого вже досяг 80 000 примірників, газету заборонили. Спроби відновити її видання під назвою «Хліборобська справа» успіху не мали.
Історики оцінюють Лубенську республіку по-різному: від локальної форми самооборони з окремими культурними досягненнями до визнання її першим українським державним утворенням новітньої історії. У будь-якому разі події того періоду показали зростання національної свідомості й активної громадянської позиції на Полтавщині, заклавши передумови для майбутньої революційної активності 1917–1920 років.
Лютнева революція та перші відгуки на Лубенщині
Події Лютневої революції 1917 року, що відбулася в Петрограді, вперше стали відомі на Полтавщині 28 лютого через залізничний телеграф станції Полтава – Південна. Однак губернатор Полтавської губернії Моллов протягом кількох днів намагався приховати цю новину. Лише 3 березня вийшли екстрені випуски газет із повідомленням про повалення самодержавства.
5–6 березня по Полтаві та інших містах губернії пройшли масові демонстрації на підтримку Лютневої революції. Основні лозунги тих днів вимагали припинення війни й розв’язання національного питання. У цей час із тюрем звільняли ув’язнених за політичними та релігійними мотивами.
Полтавщина, як і вся Україна, не залишалася осторонь революційних подій. Тут існували як прихильники, так і противники Центральної Ради. Більшість селян, які складали основну частину населення, мало знали про те, що відбувалося в Києві. Попри це, значна кількість полтавців активно брала участь у революційних перетвореннях — серед них Симон Петлюра, Борис Мартос, Іван Стешенко, Павло Чижевський та інші.
Після подій Лютневої революції 1917 року в Лубнах почалися демократичні зміни. Тут було створено одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів. У червні того ж року відбулося установче зібрання Української демократично-хліборобської партії, а пізніше пройшов І з’їзд хліборобів-демократів Полтавщини. У місті активно діяла організація «Просвіта», активізували свою діяльність лубенські типографії, зокрема було видано заборонені твори Тараса Шевченка.
У грудні 1917 року Рада народних комісарів більшовицької Росії направила Українській Центральній Раді (УЦР) вимоги щодо співпраці з більшовиками. Українська сторона під керівництвом Симона Петлюри відкинула цей ультиматум.
22 грудня російські війська зайняли Харків, створивши там маріонетковий «радянський» уряд і організувавши так званий Всеукраїнський з’їзд рад. На цьому з’їзді Україну проголосили радянською республікою й частиною федеративної Росії. У січні 1918 року червоноармійці оголосили війну Українській Народній Республіці й захопили значну частину її території.
У відповідь уряд УНР звернувся за міжнародною військовою підтримкою. Уже 9 лютого УНР отримала визнання від держав Четверного союзу, а в березні війська УНР спільно з Німеччиною увійшли до Києва. Навесні 1918 року українське військо разом із союзниками звільнило центральні, східні й південні регіони країни, включно з Кримом. Однією з найяскравіших сторінок Української революції стало звільнення Полтавщини.
Як звільняли Лубенщину у 1918 році?
У своїх мемуарах «Спогади з часів Української революції (1917–1921)» Всеволод Петрів детально описав події тих днів, які вперше були опубліковані через десять років після війни. Його спогади не лише документують військові дії, а й передають живу картину міста та ставлення місцевого населення до українських військ.
У березні 1918 року на звільнення Лубенщини виступила відокремлена Запорізька дивізія, до складу якої входили чотири полки, серед них особливе місце займав кінно-козацький полк Костя Гордієнка. Під командуванням Петріва гордієнківці здійснили стрімкий марш-кидок на 60 кілометрів і несподівано вийшли до Лубен. 17 березня місто було звільнене українськими військами, які змогли раптово проникнути в тил ворога.
Більшовики, намагаючись зірвати просування військ, спробували зруйнувати залізничну колію та підпалити міст через Сулу. Проте сотня полку Петріва впоралася з пожежею. За допомогою помпи, наданої залізничниками, та організованої живої ланцюгової системи з відрами, вони загасили вогонь, попри обстріл.
Коли ворожі бронепоїзди відкрили вогонь по місту, Петрів розмістив артилерію на височині (нині територія Молодіжного парку), щоб відкинути загарбників на Ромодан. Гармати стояли на відкритій позиції, тому для захисту воїнів і коней були викопані невеликі окопи, а самих військових розмістили у найближчих будинках.
Петрів з великою повагою описував місто: «Місто Лубни, як і багато інших міст України, попри невелику кількість жителів, досить просторе, бо має багато садів, незабудованих просторів і широких вулиць». До звільнення Лубен Петрів обороняв Київ від наступу Муравйова та брав участь у придушенні повстання на заводі «Арсенал».
Місцеве населення зустріло війська радо та з щирою підтримкою. Під час бою деякі козаки з полку Петріва почали формувати добровольчі загони з міської інтелігенції, залізничників і селян передмість, що демонструвало високий рівень мобілізації та патріотизму жителів Лубенщини.
Лубенщина у період з 1918 по 1920 рік
Період з 1918 по 1920 рік став для Лубенщини часом безперервних потрясінь і політичної нестабільності, характерної для всієї України в роки революції та громадянської війни. Після відходу австро-німецьких військ та підписання Брестського миру місцева влада спочатку перейшла до сил Української держави, а потім — до Української Народної Республіки. Мешканці вперше відчули на собі роботу українських національних інститутів, спрямованих на організацію адміністративної та військової системи в регіоні.
Проте вже 30 січня 1919 року Лубни опинилися під контролем більшовиків, що принесло встановлення радянської влади та радикальні зміни в управлінні, економіці та соціальному житті. Червоноармійські загони проводили націоналізацію підприємств, мобілізацію населення та боротьбу з потенційними контрреволюціонерами, що спричинило значну нестабільність і тривогу серед мирного населення.
Наприкінці червня 1919 року ситуація знову змінилася: місто захопили підрозділи Добровольчої армії генерала Денікіна. Це знову перевернуло життя Лубенщини, адже військові дії, зміна влади та боротьба за контроль над територією призводили до руйнувань і мобілізації місцевих жителів для забезпечення тилу та підтримки армії.
У 1920 році Лубни остаточно опинилися під владою більшовиків. Відтоді в місті розпочалося утвердження радянського режиму, що супроводжувалося глибокими перетвореннями в системі управління, формі власності та повсякденному житті мешканців.
Джерела:
- https://lubnyrada.gov.ua/misto/istorychna-dovidka
- https://poltava.to/project/6205/
- https://shron1.chtyvo.org.ua/Koval_Hennadii/Lubny_19051914_roky_myttievosti_istorii.pdf
- https://ukrpohliad.org/national-memory/yak-vsevolod-petriv-zvilnyav-lubny.html
- https://poltava365.com/365-dnivx-nasha-istoriyax-25-listopadax-yak-u-lubnax-stali-v.html