Незадовго до Другої світової війни Кременчук став великим промисловим містом. Тут розвивалася потужна промисловість. Технічне оснащення підприємств було сучасним та надійним. На заводах, фабриках та комбінатах працювало майже 35 тисяч осіб. Однак через бойові дії виробничі приміщення зруйнувалися, багато людей залишилися без роботи, місто замовкло та спорожніло. Але після звільнення від окупантів, які фактично тримали в полоні мешканців три роки, влада міста відновила в Кременчуці промисловість. Далі на yes-poltava.com.ua.
Заводи розібрали та відвезли
На початку 1941 року в місті налічувалося 104 підприємства. Перше місце займала важка промисловість із валовим випуском продукції майже 60%, частка харчової та легкої промисловості становила 40%. Такі дані є в матеріалах наукової конференції «Кременчук — 435 років». Серед найбільших підприємств — вагонобудівний завод, м’ясокомбінат, махоркова та суконна фабрики та деякі інші виробничі установи.
Коли вороги стали наближатися до міста, промислові гіганти опинилися під загрозою руйнування. І керівництво Кременчука ухвалило рішення евакуювати робітників та техніку до безпечних районів. Наприклад, вагонобудівний завод частинами був переправлений у північно-східний регіон.
На новому місці довелося швидко збирати обладнання, облаштовувати приміщення, створювати нові технічні комунікації та відповідну інфраструктуру. Втім, неймовірні зусилля не зникли даремно. Вагонобудівний завод, хоч і змінив свої виробничі технології, запрацював на повну силу, виготовляючи 125 бомб щодня.
Кременчуцький машинобудівний завод теж дочекався своєї черги та був евакуйований, якомога далі від фронту, на схід. Крім того, ешелони з обладнанням махоркової фабрики поїхали до Середньої Азії. А ті підприємства, що залишилися в місті, були або повністю зруйновані авіаційними бомбами та артилерією, або працювали з тривалими паузами. Німецькі війська атакували безперервно та незабаром пошкодили водопровід та електричні мережі.
Сир зварили, рибу закоптили
29 вересня 1943 року Кременчук повністю звільнили від фашистських загарбників. Першочергове завдання для міської влади — відновлення електростанції. І завдяки самовідданій праці кременчуківців за три тижні в будинках з’явилася електрика.
Повернення обладнання тяжких заводів з евакуації сталося не швидко. Але час не втрачали, доки чекали на прибуття виробничих гігантів, у Кременчуці розчищали територію від уламків металевих конструкцій, кам’яного сміття та обгорілих частин дерев’яних будівель.
Намагалися якнайшвидше відновити підприємства харчової промисловості. Першим серед тих, хто відродився з попелу, став молокозавод. У жовтні 1943 року фахівці замінили три згорілі сепаратори. Невдовзі кременчуківці отримали 4 тисячі літрів молока. До того ж на фронт відправили понад 70 кілограмів вершкового масла та 200 кілограмів сиру.
Але в місті з’явилися не лише молочні продукти. Міська влада налагодила обробку сирої риби в приміщеннях рибокоптильного заводу, який дивом уцілів. Повністю зруйнований м’ясокомбінат також поступово відновив роботу. Функціонувала й махоркова фабрика, працівники якої щодня виготовляли близько пів тонни махорки. Більшість курильної сухої суміші призначалася для фронтовиків. “У грудні 1945 року річний план було перевиконано на 16%”, – пише Качко Ю.С. на сайті «Околиці Кременчука».
У 1944 році почалася реевакуація підприємств важкої промисловості. Демонтували преси та верстати, ремонтні комплекси зібрали та упакували для перевезення. Обладнання завантажили в залізничні вагони та кременчуківці вирушили додому.
900 тонн посуду
Німці повністю знищили та пограбували вагонобудівний завод, але ж кременчуківці поступово відновлювали цехи. Завод «зміцнів» і запрацював на повну потужність. Упродовж 1944 року заводчани відбудували ремонтно-механічний, інструментальний, ковальський, деревообробний, механічний цехи з виробничими площами 10 тисяч квадратних метрів.
Руїни та попіл залишили фашисти від «Кредмашу» — заводу, який до війни випускав запасні частини для тракторів, цистерни та контейнери, але робітники енергійно почали «оживляти» підприємство. Відбудували пресовий, ремонтні цехи, їдальню для робітників, створили велике підсобне господарство.
Машинобудівники також рапортували про свої перші перемоги: план вересня 1944 року завод виконав на 150%, за місяць було освоєно випуск автогудронаторів та двох вузлів багатофункціонального верстата. Довоєнної потужності досяг завод, де просочували залізничні шпали.
Працівники сукняної фабрики робили для фронту тканину, а також займалися ремонтом військового обмундирування. А в 1945 році це підприємство легкої промисловості стало випускати панчішно-шкарпеткові вироби та білизну. Цього ж року розпочалося будівництво головного корпусу, двері якого впустили співробітників уже в 1948 році.
Швидке зростання продуктивності показали підприємства, що робили товари широкого споживання. Причому це сталося завдяки артілям і кооперативам. У 1945 році місцеве населення отримало 900 тонн металевого посуду, трикотаж, взуття. А завод шкіряних виробів до річниці визволення Кременчука випустив удвічі більше продукції, ніж було заплановано.
Разом зі збільшенням кількості товарів широкого споживання зросла їх якість, а собівартість знизилася. У повоєнний період Кременчук знову став індустріальним центром.