Бомби з “мацаками” та вогняна ріка: бої за мости й кораблі біля Кременчука

Залізничний міст з’єднав береги Дніпра біля Кременчука ще у XIX столітті та допомагав розвиватися місту, а у 1941 році рятував життя людей. Ця переправа була евакуаційним шляхом для жінок, дітей та людей похилого віку. Крім того, через міст під час Другої світової війни перевозили стратегічно важливі вантажі, зброю, продукти, паливо, будівельні матеріали для оборонних споруд. Незадовго до вторгнення до міста німці зруйнували цю “дорогу життя”: після нальоту бомбардувальника конструкція впала у воду. Далі на poltava.com.ua.

Як “Вікінги” буксир “поранили”

Працівники кременчуцького річкового господарства взялися швидко та результативно налагодити переправу. Вирішили покласти на воду й на ділянки броду наплавний міст, що складався з двох частин. Це вдалося зробити біля річкового порту — шлях проклали з району Крюків через Зелений острів на лівий берег. Зі стовбурів дерев діаметром 30–40 сантиметрів виготовили настили-плоти, скріплені сталевим тросом. 7 діб напруженої роботи — і через міст поїхали машини з вантажами та біженцями.

На початку серпня 1941 року фашисти майже повністю захопили Крюков, підійшли до Дніпра. Частина мосту — від Зеленого острова до лівого, поки не окупованого берега — була вільною, але користуватися цією переправою стало дуже небезпечно. Мінометники та снайпери з боку Крюкова обстрілювали переправу та лівобережжя Кременчука.

Штурмовики німецької дивізії “Вікінги” намагалися знищити українських захисників, які закріпилися посеред Дніпра на острові Зелений. Для забезпечення солдатів усім необхідним кременчуківці використовували буксирний катер БГ-17. Капітаном судна був Василь Гапон. Буксир курсував ночами, підвозячи боєприпаси, їжу та забираючи поранених.

Одного разу черговий рейс довелося зробити вдень. Німці помітили буксир та випустили кілька снарядів. Судно з пробоїною в борту стало на мілину неподалік піщаної коси, а екіпажу вдалося дістатися острова. Пізніше, уже під покровом темряви, матроси повернулися до пошкодженого буксира. Вони закрили пробоїну, відкачали воду, потім обережно відвели “поранений” катер. За кілька днів БГ-17 відремонтували й він знову вийшов на бойове завдання.

Вогненний апокаліпсис

Коли через окупацію Крюкова припинився рух Дніпром, біля берегів Кременчука вимушено зупинилося 287 суден — катери, суховантажні, пасажирські та буксирні пароплави, баржі. Їхні вантажі переміщали на сухопутний транспорт. За 10 днів на автомобілі та у вагони вручну перенесли 7 тисяч тонн. Для рідкого палива спорудили трубопровід із помповим двигуном: бензин та гас перекачували до цистерн. Усі вантажі відправляли до тилу.

Проте майже 70 завантажених річкових кораблів залишилися на окупованому узбережжі. Кременчуківці наважилися відвести цей караван. Поки артилеристи обстрілювали берег, заганяючи німців в укриття, матроси перепливли Дніпро. Вони перерізали канати, судна рушили за течією до Генеральських стрімчаків. А там чекали бригади робітників, які тросами з якорями ловили “втікачів”.

1 вересня 1943 року німецькі літаки атакували деякі судна. У Кривушанському затоні було пришвартовано баржу, на борту якої зберігалося 2 тисячі тонн бензину, а поряд — кілька невеликих вантажних кораблів із газойлем. Від вибухів бомб судна затонули, а паливні матеріали спалахнули. Здавалося, почався апокаліпсис. Дніпро на цій ділянці перетворився на вогняну ріку: течія несла шар запаленого бензину. Дерева на березі спалахнули й стояли ніби гігантські чорно-червоні смолоскипи.

Дніпро влаштував диверсію

Наприкінці серпня загарбники все ж таки витіснили українські війська із Зеленого острова. Потім вороги зайняли плацдарм на лівому березі Дніпра й одразу почали робити переправу. Для прискорення цих робіт німецькі воєначальники об’єднали всі саперні загони в одну велику команду. За кілька днів понтонний міст завдовжки майже 1300 метрів був готовий.

Коли Кременчук захопили, мостобудівна діяльність німців продовжилась. Інженерам та будівельникам наказали відновити залізничний міст та прокласти тимчасову дерев’яну дорогу між берегами для машин. Поки йшло будівництво, окупанти використовували пороми та вже згадану понтонну переправу.

Дерев’яний автомобільний міст експлуатувався німцями до весняного паводка 1942 року. Вода Дніпра піднялася, затопила й частково зруйнувала споруду окупантів. Але того ж року німці звели міцніший міст для колісного транспорту.

Переправа з’явилася за 500 метрів від залізничного мосту. Автомобільний міст виготовили з дерев’яних конструкцій, але встановили їх на залізобетонній основі. Спочатку в підводний ґрунт вбили дерев’яні палі, потім довкола них встановили опалубку, а всі порожнечі залили бетоном. Будівництво тривало безупинно: вдень та вночі. І це не дивно — використовувалася рабська праця в’язнів кременчуцьких концтаборів.

“Восьминоги” з гачками

У вересні 1943 року німці відступали, а українські війська наближалися до Кременчука. Загарбники намагалися вивезти експропрійоване майно. Щоби окупанти не змогли переправити за Дніпро матеріальні цінності, бомбардувальники атакували мости біля Кременчука. Однак німці боронили переправи зенітками та підняли в повітря літаки-винищувачі.

Фронтовий авіатор Ілля Андріанов розповідав, що влучити у міст було складно. Бомби часто падали поряд зі спорудою та вибухали у воді. Тоді льотчики придумали один хитрий пристрій: вони кріпили до бомб довгі мотузки з гачками. Під час скидання боєзаряду мотузки бовталися в повітрі наче мацаки восьминога у воді. І навіть якщо бомба летіла повз ціль, хоча б один із гачків чіплявся за металеву конструкцію мосту. Цю історію Андріанов записав в автобіографічній книзі “Атакую чільного!”, опублікованій у 1983 році.

Зруйнувати мости вдалося лише частково. Німці встигли відремонтувати переправу. Незадовго до відходу з Кременчука вони переправили на правий берег усе, що вважали за потрібне, зокрема, важку техніку. Крім того, німці, залишивши місто, підірвали кілька прольотів залізничного мосту, а частину переправи замінували. До того ж вони підпалили автомобільний шлях через Дніпро. Його відновлювати не стали. А рештки залізничного мосту саперам довелося розмінувати.

Після визволення правобережної частини Кременчука інженерні війська терміново зробили тимчасовий наплавний міст. А співробітники річкового флоту організували регулярне курсування поромів.

3000 вантажівок на добу

Кременчуцький залізничний міст, двічі зруйнований під час Другої світової війни, був побудований за проєктом інженера Аманда Струве в 1872 році. Цей міст ще називали Крюківським, бо він поєднав віддалений кременчуцький район Крюків з основною частиною міста.

12 залізних ферм лягли на кам’яні опори, що височіли над водою. Міст витягли майже на 1000 метрів. Залізничні рейки розташували на поперечних балках, а для гужового транспорту зробили дощатий настил.

Після війни міст вирішили відновити. Реставрацію розпочали у 1946 році. Спочатку очистили річище від уламків понівечених конструкцій, а також демонтували розбиті прольоти. Оновлену споруду розташували на опорах старого мосту Струве, зроблених начебто на віки.

Збудували два яруси: на горішньому — дорога для автомобілів, на нижньому — рейки для поїздів. 21 грудня 1949 року, уперше після капітальної модернізації мосту, над Дніпром проїхав залізничний потяг. Центральну частину транспортної магістралі обладнали підіймальним механізмом, щоби пропускати великогабаритні судна. Наступні ремонти, що зміцнювали міст, проводили у 1988 та 2007 роках. У 2011 році експерти порахували, що упродовж доби надводним шляхом проїжджало 3 тисячі вантажних автомобілів.