Друга світова війна стала одним із найтрагічніших і руйнівних періодів в історії світу. Вона охопила не тільки фронти боїв, а й повсякденне життя мільйонів людей у всьому світі. Україна, як стратегічно важливий регіон у Східній Європі, опинилася на передовій боротьби між Третім Рейхом і Радянським Союзом. Уже в грудні 1941 року майже вся територія України була захоплена нацистськими військами. Окупація Полтавщини тривала до листопада 1943 року. За цей час полтавські землі пережили жахи окупаційного режиму, примусові роботи, масові розстріли, голод і руйнування. Далі на poltava.com.ua.
Регіон став місцем жорстоких боїв, окупаційного режиму та партизанської боротьби. Полтава, як і багато інших населених пунктів області, стала важливим вузлом транспортних і стратегічних комунікацій для обох сторін. Крім того, область залишалася важливим сільськогосподарським регіоном, що робило її стратегічно важливою у плані забезпечення ресурсами.
Окупація Полтавщини нацистами спричинила небачені доти страждання місцевих жителів. Люди опинилися на межі виживання. Окупація Полтавської області змінила не лише повсякденне життя, а й вплинула на психоемоційний стан багатьох поколінь, залишивши важкий слід у колективній пам’яті регіону. Для жителів Полтавщини цей період став часом втрат, мужності та опору.
Окупація Полтави та Полтавської області
Німецькі війська увійшли до Полтави 18 вересня 1941 року — на день раніше за Київ, який розташований понад 300 кілометрів на північний захід. За роки Другої світової війни місто неодноразово зазнавало авіабомбардувань Люфтваффе. Поки Київ продовжував тримати оборону, Гітлер зупинив наступ на Москву і зняв з цього напрямку свої ударні підрозділи — Другу танкову армію Гудеріана та Другу піхотну армію, щоб спрямувати їх на південь. Назустріч німецьким танкістам Гудеріана з району Кременчука виступила Перша танкова армія фон Клейста. Так почалося формування «Київського котла». Кременчук гітлерівці захопили 8 вересня.
Рухаючись на північ, до з’єднання з Другою танковою армією Гудеріана, фон Клейст направив частину своїх підрозділів на захоплення Полтави. Воїни Червоної армії чинили відчайдушний опір ворогові, проте в умовах рівнинного степу Лівобережжя їм не вистачало засобів для протидії танковій силі Третього рейху. Радянські війська були змушені залишити Полтаву. Уже 13 жовтня фашисти захопили всю Полтавську область. Полтава опинилася під окупаційним режимом, який тривав 2 роки та 5 днів.
Гітлер призначав обласному центру роль опорного пункту в подальшому просуванні німецьких військ углиб території СРСР. Тут розміщувався головний штаб групи армій «Південь» і 6-ї армії Паулюса, а також основний центр підготовки диверсантів і шпигунів для перекидання в радянський тил. З цією метою до міста було перекинуто розвідувально-диверсійну групу «Цеппелін», яка перебувала під особистим контролем голови зовнішньої розвідки Німеччини Вальтера Шелленберга. Основним завданням підрозділу було проведення диверсій у радянському тилу для полегшення наступу частин Вермахту.
Крім цього, у Полтаві було створено розвідувальний центр «Оріон» і перекинуто дивізію СС «Тотенкопф». Ця дивізія забезпечувала безпеку штабів і розвідувально-диверсійних центрів. Її члени проводили каральні операції проти мирних жителів не лише Полтави, а й усієї області.
Полтавці зустріли прихід нацистських військ на рідну землю по-різному. Для одних жителів регіону німці були визволителями, які мали звільнити їх від радянського гніту. Вони вірили, що німецькі війська допоможуть побудувати Українську державу і повернути втрачену в радянський час власність. Інші жителі зустріли німецькі війська з безсилою люттю та відкритою ненавистю. Вони були обурені появою нацистів, які вдерлися до Радянської України, змінивши звичний уклад життя. Водночас для більшості полтавців це був період страху та тривожного очікування. До речі, у 1919 році Полтаву захопили денікінці.
Якою була нацистська політика в роки окупації?
Окупаційний режим на Полтавщині умовно можна поділити на два етапи: до квітня 1942 року в регіоні діяло фронтове командування, після чого область була передана цивільним силам — райхскомісаріату. Нацистська політика мала виразний расовий характер, а сам режим був надзвичайно жорстоким. В області запровадили трудову повинність для всього працездатного населення, а за найменшу провину людину могли розстріляти. Крім того, на території області діяв комендантський час. У терміновому порядку почався вивіз молоді до Німеччини. За два роки окупації на примусові роботи з Полтави було вивезено близько 8 000 осіб.
Місто перебувало під контролем німців 732 дні. Місцеві мешканці знаходилися в стані постійного страху. Центр Полтави нагадував місто-привид — у більшості будинків були вибиті вікна, а квартири пустували. Однак порівняно з іншими українськими містами, Полтава постраждала від війни менше.
У роки окупації спочатку використовувалися радянські гроші, проте згодом німці ввели рейхсмарки для внутрішнього обігу. Деякі підприємства продовжували працювати, а люди отримували заробітну плату. Полтавцям, незалежно від того працювали вони чи ні, видавалися пайки.
Як розповідала в одному з інтерв’ю доктор історичних наук, доцент кафедри історії України Полтавського педагогічного університету Людмила Бабенко, період окупації Полтавщини був досить тривалим, тому поведінка населення з часом змінювалася. Дехто намагався пристосуватися до нових умов і співпрацював з окупантами заради виживання. Водночас попри жорстокість окупаційної влади, місцеві жителі намагалися зберегти й розвивати своє національне, культурне та релігійне життя. До речі, культурну пам’ять регіону через віки проніс Полтавський краєзнавчий музей.
Контроль за дотриманням внутрішнього порядку здійснювала українська поліція
Після того, як лінія фронту віддалилася від Полтави, тут мало що нагадувало про війну. Контроль за дотриманням внутрішнього порядку взяла на себе українська поліція. Вона формувалася за принципом: один поліціянт на 200–300 жителів. Поліція створювалася переважно з українців, які мали особисті рахунки з радянською владою. Здебільшого це були фізично міцні та політично «чисті» чоловіки віком від 18 до 45 років. Знання української мови було обов’язковою умовою для служби в поліції. Більшість поліціянтів того часу складали відкриті вороги радянської влади та люди, які поділяли ідеологію нацистів і жорстоко ставилися до своїх земляків.
Однак до поліції потрапляли й випадкові місцеві жителі, яких ставили перед вибором – або їхати на примусові роботи до Німеччини, або йти на службу до народної поліції. Щоб уникнути депортації, чимало людей обирали другий варіант.
Суттєвим стимулом для служби в поліції були гроші. Поліцаям добре платили в рейхсмарках, забезпечували спорядженням та пайками. Ті, у кого були маленькі діти, отримували додаткові виплати. Також серед поліціянтів були й ті, хто працював на завдання радянських підпільних органів спецслужб, збираючи важливу інформацію для планування військових операцій.
У період окупації в регіоні продовжували функціонувати міські та районні управи, що займалися вирішенням побутових і соціальних питань. Проводилося прибирання сміття, ремонт будівель та каналізаційних мереж.
Культурне життя та релігія в роки окупації на Полтавщині
У роки окупації у Полтаві працювали два кінотеатри, у яких показували німецькі фільми, зокрема з українським перекладом. Окрім цього, продовжували функціонувати театральний ансамбль української пісні та танцю, дитячий театр із балетною студією та хором, літня естрада в Петровському парку, театр-вар’єте та інші культурні заклади. Проте їхня діяльність була переважно спрямована на обслуговування німецьких військових.
У Полтаві та інших населених пунктах області створювалися традиційні просвітницькі організації. Ініціаторами їх створення виступили представники полтавської інтелігенції, яка вижила після 20 років радянської влади. Ці люди охоче працювали в українських газетах, що підпорядковувалися просвітницьким цілям. Однак перші сторінки преси присвячувалися перемогам німецької армії на фронті та прославленню господарських талантів німців. Інакше ці газети не побачили б світ. Багато з них зберігаються сьогодні в архівах Полтави.
Щодо релігійної політики окупантів, то на окупованих територіях України спостерігалося релігійне відродження. На початок війни в регіоні діяли лише вісім храмів. Німці не перешкоджали відродженню духовного життя, але тримали цей процес під контролем. У цей період відновилася заборонена в 1930 році автокефальна православна церква.
Життя в Полтавській області в період окупації не завмирало. Усе було значно скромніше, проте культурні, освітні та релігійні форми зберігалися. Водночас окупаційна німецька влада повністю контролювала життя місцевого населення.
Вихід окупаційних військ
На початок війни Полтава виявилася одним із найменш постраждалих міст. Однак німці жорстоко помстилися восени 1943 року, коли залишали населений пункт. Нацисти навмисно підпалювали майже все навколо. Під час відступу окупантів практично повністю згорів історичний центр Полтави, а будівлю Полтавського педагогічного університету було підірвано.
Очевидці розповідали, що після відступу нацистів, коли місто ще тліло від пожеж, бруківка була настільки гарячою, що по ній неможливо було ходити навіть у взутті.