Полтавська авіабаза — один із ключових військових аеродромів Східної Європи, що відіграв важливу роль у Другій світовій війні, холодній війні та розвитку стратегічної авіації СРСР. У 1944 році база стала центром операції «Френтік», де розміщувалися американські бомбардувальники B-17, а в післявоєнні десятиліття тут базувалися Ту-4, Ту-16 і Ту-22М — носії ядерної зброї. Після розпаду СРСР авіабаза в Полтаві перейшла до України та пройшла масштабне роззброєння, ставши одним із символів трансформації військової інфраструктури на пострадянському просторі. Далі на poltava.com.ua.
Народження аеродрому: від аероклубу до бази дальньої авіації
Історія Полтавської авіабази сягає початку XX століття, коли авіація лише входила в повсякденне життя та сприймалася радше як технічне диво, ніж як військова галузь. Як зазначає краєзнавець Володимир Халімон у книзі «Полтавщина очима краєзнавця», уже в 1910 році Полтава стала одним із перших міст Полтавської губернії, де з’явився аероклуб — товариство ентузіастів, які популяризували авіацію, розвиток льотної справи та технічну творчість серед молоді. Після Першої світової війни ідею відродження авіаційного руху підтримав льотчик Микола Комарницький, який також став одним з ініціаторів створення в місті повноцінного аеродрому.
Практичний етап розпочався в липні 1923 року, коли було ухвалено рішення про відкриття повітряної бази «Укрповітрошлях», зокрема для підготовки льотного складу Червоного повітряного флоту. Під майбутній аеродром виділили близько 150 десятин землі в районі Київського вокзалу. У 1923 році тут відкрили перші в СРСР вищі штурманські курси. Уже 25 травня 1924 року відбувся перший регулярний рейс літака «Червоний хімік» за маршрутом «Харків — Полтава — Київ». На борту перебували чотири журналісти, які стали першими пасажирами цивільної авіації в регіоні. У перші роки аеродром приймав лише один-два рейси на день, але саме тут формувалися основи регулярного повітряного сполучення.
З початку 1930-х років аеродром став важливим навчальним центром. У різні роки підготовкою льотчиків керували відомі авіаційні фахівці, зокрема Сигізмунд Олександрович Леваневський. На аеродромі експлуатувалися різні типи літаків — Р-1, Р-5, ТБ-1, ТБ-3, По-2 та інші, що остаточно закріпило за Полтавою статус однієї з ключових баз дальньої авіації в країні.
Інфраструктура аеродрому поступово розвивалася: були збудовані аеровокзал, ангар, авіаційні майстерні, а також двоповерхова будівля для льотного складу та їхніх сімей. Частина працівників проживала в будинках на вулиці Раїси Кириченко. Паралельно у 1930-х роках навколо аеродрому почало формуватися авіамістечко, відоме як «Полтава-4». Архітектурний проєкт передбачав будівництво чотирьох житлових будинків, розташованих так, щоб із висоти читалася абревіатура «СРСР». Однак реалізацію було перервано війною. У підсумку встигли збудувати лише два будинки у формі літери «С».
Наприкінці 1930-х років значення аеродрому різко зросло. У 1935 році сюди була перебазована 16-та бригада важких бомбардувальників, і об’єкт почав набувати військового характеру. За даними Володимира Халімона, у роки Другої світової війни на базі вже розміщувалися бомбардувальники, пов’язані з розвитком стратегічної авіації. Підрозділи входили до складу 13-ї гвардійської дивізії бомбардувальної авіації, яка включала 226-й і 185-й гвардійські полки.
Полтавська авіабаза в роки Другої світової війни
З 1936 року Полтавський аеродром було повністю переведено у статус військового об’єкта. Тут розпочалося активне будівництво інфраструктури для розміщення авіаційних частин: зводилися будинки для військових авіаторів, було укладено тверде покриття злітно-посадкової смуги. У цей період сформували 8-й важкий бомбардувальний авіаційний полк, оснащений літаками ТБ-7. У червні-липні 1941 року він брав участь у стримуванні наступу німецьких військ, зазнав значних втрат і згодом був розформований.
З 1940 року на території аеродрому діяла Полтавська вища школа штурманів ВПС, яка з початком війни була евакуйована до Краснодарського краю. Попри евакуацію, у період з 22 червня по 18 вересня 1941 року на аеродромі продовжували базуватися та виконувати бойові вильоти екіпажі школи. За цей короткий, але інтенсивний період не повернулися з бойових завдань 102 льотні екіпажі, що стало однією з найтрагічніших сторінок в історії об’єкта.
Після окупації Полтави з 19 вересня 1941 року по 22 вересня 1943 року аеродром використовувався авіаційними частинами 4-го повітряного флоту Люфтваффе нацистської Німеччини. Об’єкт був включений до системи німецької військової авіації та використовувався як оперативна база на східному фронті.
Історія операції «Френтік» у Полтаві
З червня по вересень 1944 року аеродром знову набув стратегічного значення вже в межах союзницької коаліції. Тут проводилася спільна радянсько-американська операція під кодовою назвою «Френтік», заснована на принципі «човникових» польотів: американські бомбардувальники завдавали ударів по Німеччині, базуючись за маршрутом «Англія – Італія – Полтава». Основною метою операції були промислові та військові об’єкти Німеччини та її союзників.
Для забезпечення операції було створено 169-ту авіабазу особливого призначення під командуванням генерал-майора Олександра Романовича Пермінова. До її складу увійшли аеродроми Полтави, Миргорода та Пирятина. Однак уже в ніч із 21 на 22 червня 1944 року Полтавський аеродром зазнав масованого нальоту німецької авіації, внаслідок якого було пошкоджено та знищено понад 100 радянських і американських літаків, що суттєво ускладнило подальшу роботу бази.
Попри це, операція тривала і стала однією з найбільших спільних повітряних кампаній союзників. Восени 1944 року, у міру просування фронту та скорочення радіуса дії дальніх бомбардувальників, необхідність у «човникових» рейсах відпала. З 1 листопада 1944 року американське командування ухвалило рішення припинити операцію «Френтік».
За час її проведення через Полтавський авіаційний вузол пройшло 2097 американських літаків, включно з 1126 «Летючими фортецями» (B-17), 241 винищувачем «Лайтнінг» (P-38) і 730 «Мустангами» (P-51). Загалом було виконано 18 повітряних операцій, з них 15 наскрізних та 3 з поверненням на Полтавську авіабазу. Під час 2207 вильотів на об’єкти противника скинуто 1950 тонн авіабомб.
Загалом на аеродромах Полтавського авіаційного вузла побувало 8516 американських військовослужбовців. Удари наносилися по промислових об’єктах Німеччини, Угорщини, Польщі та Румунії. У результаті було знищено 200 залізничних вагонів і платформ, 6 паротягів, 14 автомобілів із вантажем і 214 ворожих літаків. Також виконано 117 розвідувальних вильотів, під час яких сфотографовано 174 цілі.
Втрати ВПС США в межах операції склали: 37 літаків B-17, 38 літаків P-38, 9 літаків P-51 і 2 літаки C-47.
Холодна війна: ядерний щит і епоха стратегічної авіації
Після завершення Другої світової війни Полтавська авіабаза стала одним із ключових центрів дальньої авіації СРСР в умовах початку холодної війни. У квітні 1946 року з аеродрому Люблін (Польща) до Полтави була передислокована 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова II ступеня важка бомбардувальна авіаційна дивізія. Це з’єднання вважалося одним із найбільш підготовлених у радянських ВПС: у його складі налічувалося 67 Героїв Радянського Союзу, а штурман Василь Сенько був двічі відзначений найвищою нагородою. Від цього моменту Полтава остаточно закріпилася як база стратегічної авіації дальньої дії.
У повоєнні десятиліття дивізія стала одним із центрів освоєння нової авіаційної техніки. Льотчики з’єднання першими в СРСР опановували ключові типи літаків: у 1950 році — стратегічний бомбардувальник Ту-4, у 1955 році — реактивний Ту-16, який став першим радянським носієм, здатним доставляти ядерну зброю. Пізніше, у 1974 році, на озброєння надійшов Ту-22М2 — надзвуковий ракетоносець нового покоління.
У цей період Полтавська авіабаза стала важливим елементом системи ядерного стримування СРСР. Екіпажі дивізії брали участь у навчаннях і випробуваннях із застосуванням ядерної зброї у 1954 та 1962 роках, відпрацьовуючи завдання стратегічного удару та дій в умовах глобального конфлікту.
Особливе місце в історії бази займає створення у 1959–1964 роках унікального для свого часу навчального центру — єдиного у світі «Центру з підготовки льотного складу крилового дозаправлення паливом у повітрі на літаках Ту-16». Освоєння дозаправлення в повітрі суттєво збільшило радіус дії радянської дальньої авіації та підвищило її оперативні можливості в глобальному масштабі.
Попри навчально-бойовий характер діяльності, особовий склад дивізії продовжував брати участь і в реальних бойових завданнях. У жовтні-листопаді 1988 року екіпажі 185-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку, що дислокувався на авіабазі Мари, виконували завдання в Демократичній Республіці Афганістан, беручи участь у завершальному етапі Афганської війни.
У роки холодної війни Полтавська авіабаза перетворилася на один із ключових вузлів стратегічної авіації СРСР, де поєднувалися підготовка екіпажів, освоєння ядерних носіїв і участь у реальних військових операціях.
Музей дальньої авіації: збереження історії та пам’яті
Після розпаду СРСР 13-та гвардійська дивізія була розформована, а залишки Ту-22М3 на авіабазі «Полтава» були знищені у 2002–2007 роках у межах міжнародної програми зі скорочення стратегічних озброєнь. Нині на території колишньої бази діє Музей важкої бомбардувальної авіації, який зберігає пам’ять про цю сторінку історії. Це один із найбільших центрів збереження спадщини важкої бомбардувальної авіації на пострадянському просторі.
Музей важкої бомбардувальної авіації розташований на території військового містечка №38 на ділянці площею 16,6 га по вулиці О. Засядька, 1. Його структура включає три основні локації: військово-історичну експозицію в приміщенні, відкриту музейну стоянку літаків і велику паркову зону, призначену для відвідування та освітніх програм.
Установа має державний статус і є загальнодоступним військово-історичним, культурно-освітнім і науково-дослідним центром. Її діяльність спрямована на збір, збереження, вивчення та популяризацію пам’яток історії, пов’язаних із розвитком повітряних сил, насамперед важкої бомбардувальної авіації. Окрема увага приділяється висвітленню подій, пов’язаних з авіацією у Першій та Другій світових війнах.
Особливе місце в експозиції та дослідницькій роботі музею займає операція «Френтік» — один із найяскравіших прикладів міжнародного військового співробітництва країн антигітлерівської коаліції. Цей епізод розглядається як символ фронтового братерства та спільних дій у роки Другої світової війни.
Мета і завдання музею виходять за межі суто історичного збереження експонатів. Важливим напрямом є військово-патріотичне виховання громадян України, збереження пам’яті про розвиток вітчизняної авіації, а також популяризація подвигів військових авіаторів різних поколінь.
Окрема увага приділяється висвітленню служби сучасних військовослужбовців Збройних сил України, які розглядаються як продовжувачі традицій військової авіації та захисники держави в сучасних умовах.
Джерела:
- https://armyreporter-ru.livejournal.com/313873.html
- https://poltava-future.com.ua/uk/eternal-yak-zarodzhuvalas-aviacziya-v-poltavi
- https://zmist.pl.ua/news/80-rokiv-frentiku-pro-amerykanski-bombarduvalnyky-u-poltavi
- http://poltavahistory.inf.ua/hisp_u_60.html
- https://poltava.to/project/3744/
- http://zorya.poltava.ua/poltavske-nebo-v-ochah-istorii/
- https://suspilne.media/poltava/934259-znisenna-tu-22m3-ricnica-utilizacii-bombarduvalnikiv-na-aviabazi-poltava/
- https://zmist.pl.ua/publications/nareshti-pilot-sidaye-za-shturval-istoriya-rozvytku-poltavskoyi-aviacziyi