Полтава — одне з найдавніших і самобутніх міст України з багатою історією. Вона пройшла довгий шлях від невеликого поселення до важливого політичного, культурного й економічного центру. Полтава не раз ставала ареною доленосних подій, зокрема Полтавської битви 1709 року, яка змінила хід європейської історії. Тут жили й творили видатні українські письменники, художники й громадські діячі, серед яких Іван Котляревський та Микола Гоголь. Далі на poltava.com.ua.
Сучасна Полтава — це місто з унікальною архітектурою, багатими культурними традиціями та затишною атмосферою, що приваблює туристів і дослідників з усього світу. У цій статті ми розглянемо ключові етапи історії цього визначного міста, яке справедливо називають духовною столицею України.
Перша згадка про Полтаву
Перша письмова згадка про літописну Лтаву міститься в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ» і датується 1174 роком. Саме ця дата вважається офіційним віком Полтави. Однак дослідники впевнені, що місто виникло значно раніше першої літописної згадки.
Археологи довели, що люди мешкали на території сучасної Полтави ще за часів палеоліту. В урочищі Біла Гора, на околиці міста, знайдено стоянку періоду неоліту. Розкопки підтвердили, що вже в IX столітті на Івановій горі (район сучасної Соборної площі) існувало укріплене городище слов’янського племені сіверян.
Залишки ще двох поселень, що датуються кінцем X — початком XI століття, були виявлені поблизу парку Перемоги, який вважається найстарішим у межах міста.
Археологічні дослідження в історичному центрі Полтави, проведені фахівцями Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації, стали підставою для офіційного визнання 1100-річного віку Полтави у 1999 році. Таким чином, офіційним роком заснування міста вважається 899 рік.
Полтава у середньовічний період
У середньовіччі Полтава розташовувалася на межі між Руссю і Диким Полем, а пізніше — між Великим князівством Литовським, Золотою Ордою, Річчю Посполитою та Московським царством. Таке стратегічне розташування призводило до постійних міжетнічних конфліктів, що сприяло формуванню особливого суспільного прошарку — козацтва.
У XVI–XVIII століттях козаки перетворили Полтаву на укріплений форпост на річці Ворскла. Місто пережило численні війни та руйнування, але щоразу відроджувалося, стаючи дедалі міцнішим центром українського козацького руху.
Полтава як міський центр
Вперше існування Полтави як міського центру було засвідчено документально у 1641 році. У цей час місто перейшло у власність Олександра Конецпольського, який розпочав активне заселення околиць новими слобідками. Місцеве населення, рятуючись від татарських набігів, знаходило прихисток у полтавській фортеці. В самому місті господарював намісник Конецпольського — Сокальський. Уже в 1646 році Полтаву захопив один із найбільших магнатів Лівобережної України — Єремія Вишневецький, якому належав величезний маєток із центром у місті Лубни. Через рік він провів інвентаризацію, згідно з якою у Полтаві на той момент налічувалося 812 домогосподарств. Однак за Ворсклою простягався безкрайній степ.
У 1648 році місто стало центром Полтавського полку, козаки й селяни якого взяли активну участь у визвольній війні українського народу проти польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького. Полтава перетворилася на одну з головних резервних баз козацьких військ, постачаючи порох, зброю та продовольство. У 1650 році, на честь перемоги над польськими магнатами, яких розбили на річці Полтавці, за рішенням київського митрополита Сильвестра Косова було розпочато будівництво Хрестовоздвиженського монастиря. Кошти на зведення святині жертвували численні жителі міста. У січні 1654 року полтавські посли на Переяславській раді присягнули на вірність Московському царству.
У 1657–1658 роках полтавський полковник Мартин Пушкар здійснив невдалу спробу перетворити місто на центр боротьби проти гноблення козацькою старшиною. Він виступив зі своїм полком проти гетьмана Івана Виговського, якого звинувачував у зраді козацьких інтересів. Спочатку повстанці здобули перемогу над військом Виговського неподалік від Диканьки. Однак гетьман закликав на допомогу кримських татар. У травні 1658 року Полтава була обложена, і після запеклих боїв повстанці зазнали поразки. 1 червня Мартин Пушкар загинув у бою.
За наказом Виговського місто було передано на триденне пограбування татарам. Вони знищували будівлі, грабували майно, вбивали мирних жителів та забирали їх у полон. 8 червня 1658 року боярин Василь Шереметєв написав листа царю Олексію Михайловичу, в якому благав надіслати воєводу, щоб встигнути відбудувати місто до осені.
Черговий набіг кримських татар
У 1695 році на Полтаву відбувся черговий набіг кримських татар під проводом політичного авантюриста Петрика. Він не лише проголосив себе гетьманом, а й намагався домогтися переходу Лівобережної України під владу Османської імперії. Тим часом татари грабували околиці міста, зокрема й Хрестовоздвиженський монастир.
Того ж року полтавські козаки взяли участь у боротьбі проти турецької та татарської агресії. Вони особливо відзначилися в Азовських походах, про що нагадує дзвін «Кизикермен», вилитий із гармат турецької фортеці, захоплених у липні 1695 року. Сьогодні цей артефакт зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї.
Полтавська битва 1709 року
1 квітня 1709 року шведські війська розпочали облогу Полтави. За деякими даними, у той день після запеклого бою захисники міста відбили атаку ворога. Полтава на той час уже була важливим стратегічним пунктом, через який проходили ключові транспортні шляхи вглиб країни, зокрема Муравський шлях, що сполучав центр Російської держави з Півднем. Фортеця мала 28 гармат, а її захисту приділяли велику увагу.
Полтавський гарнізон налічував 4182 солдати та 2600 озброєних містян. Командував обороною полковник Олексій Келін. Місто стійко витримувало всі штурми, завдаючи ворогу значних втрат. Під час облоги шведи втратили понад 6100 осіб, тоді як втрати захисників міста становили 1186 загиблих і 172 поранених.
Основні сили російської армії підійшли до Полтави наприкінці травня. На початку червня до війська прибув Петро I. На військовій раді 16 червня було ухвалено рішення дати шведам генеральний бій. 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, у якій шведська армія під командуванням Карла XII зазнала нищівної поразки. Ворог втратив 9232 убитих офіцерів і солдатів, ще 2874 потрапили в полон. Переможці захопили значну кількість зброї та спорядження.
Полтавська битва стала найбільшим боєм між російськими та шведськими військами під час Північної війни 1700–1721 років. Вона визначила перемогу Росії у війні та змінила міжнародну ситуацію на її користь. Військове керівництво Швеції було зламане, а міф про непереможність армії Карла XII — зруйнований. Ця битва стала переломним моментом у Північній війні, відкривши Росії шлях до статусу великої європейської держави.
У 1710 році у Полтаві та її околицях лютувала чума. За Рум’янцевським переписом 1765–1769 років у місті налічувалося близько 50 вулиць. У 1770 році на території Полтави діяли кілька цегельних заводів. У 1775 році місто увійшло до складу Новоросійської губернії. Полтава була частиною Дніпровського пікінерного полку, штаб якого розташовувався в Кобеляках. У 1776–1779 роках Полтаву кілька разів відвідав Олександр Суворов.
У 1782 році до міста приїхав мандрівник Василь Зуєв, який описав його як невелике поселення, що складалося з тисячі дерев’яних, низьких, але чисто вибілених зовні будинків, серед яких лише два-три були кам’яними.
Створення Полтавської губернії
У 1787 році, під час подорожі Україною, Полтаву відвідала Катерина II. Її супроводжували Олександр Суворов, Григорій Потьомкін і Михайло Кутузов. У місті, на полі Полтавської битви, військові провели реконструкцію бою 1709 року. У 1797 році місцевий лікар Іван Тишевський звів у Полтаві першу лікарню за власні кошти, де до 1803 року безоплатно лікував бідняків.
У 1802 році була створена Полтавська губернія. Тоді ж у місті відкрилася перша державна лікарня, де на кошти казни лікували бідних, калік і невиліковно хворих. У Полтаві почала діяти креслярська служба, яка розробляла генеральний план забудови міста. У 1805–1806 роках у Полтаві закладалися перші сади. У 1808 році відкрилася Полтавська чоловіча гімназія, а в 1818 році — Полтавський інститут шляхетних дівчат.
Протягом цього періоду Полтава активно розвивалася, і її часто відвідували видатні особистості.
Українська революція у Полтаві
Хоча Полтава не стала центром політичних подій у революційні роки, після звільнення міста від денікінців тут було створено революційний комітет. На той час рівень грамотности залишався низьким: близько 20% населення були неписьменними. На Полтавщині спостерігалася гостра соціально-економічна криза. За даними 1923 року, у місті працювали 224 промислові підприємства, а населення перевищувало 85 000 осіб.
За переписом 1939 року у Полтаві мешкало 130 305 осіб, з них 50 000 — робітники й службовці. Серед них — інженери, техніки, вчителі. На той час у 56 навчальних закладах міста здобували освіту 29 000 учнів.
Окупація Полтави в роки Другої світової війни та відновлення
Під час Другої світової війни Полтава опинилася під окупацією. Місто стало штабним центром групи армій «Південь», яку відвідував Гітлер. У цей період значна частина досягнень попередніх років була перетворена на руїни. У місті було знищено понад 80 підприємств, електростанцію, каналізаційну та водопровідну системи, навчальні й медичні заклади, бібліотеки, театри та житловий фонд. Фашисти розстріляли та закатували 18 200 полтавців, з них 5 087 — діти. До Німеччини примусово вивезли 20 800 мешканців міста.
Проте міський опір не припинявся. У Полтаві діяли щонайменше п’ять підпільних груп. Так, робітники паротягоремонтного заводу зірвали спробу німців налагодити ремонт паротягів для власних потреб. Незабаром після визволення Полтави від німецьких загарбників у вересні 1943 року підприємство відновило свою роботу. Після закінчення війни місто почали активно відбудовувати.
У післявоєнний період у Полтаві розпочалася газифікація, з’явилося телебачення. У 1962 році на вулицях міста почали курсувати перші тролейбуси. Символами відродження духовного життя полтавців стали будівництво театру імені Гоголя та відновлення з руїн Полтавського краєзнавчого музею.