Місто Кременчук розташоване в самому серці України, на межі лісостепової та степової зон Полтавської області. Воно займає стратегічне положення на обох берегах Дніпра та знаходиться всього за 115 кілометрів від обласного центру — Полтави, а також за 290 кілометрів від столиці — Києва. У XXI столітті місто є не лише важливим адміністративним вузлом, а й одним із найбільших промислових центрів країни. Історія Кременчука — це шлях довжиною у століття: від козацького форпосту на межі Великого степу до потужного індустріального міста з розвиненою інфраструктурою та багатою культурною спадщиною. Далі на poltava.com.ua.
Заснування та перші згадки
Точний рік заснування Кременчука залишається невідомим. Деякі історики стверджують, що місту понад тисяча років. Згідно з матеріалами останніх археологічних розкопок, постійні поселення в історичній частині міста існували вже у XII столітті. Є версія, що Кременчук заснував великий князь литовський Вітовт, який збудував тут замок для охорони переправи та збору мита з купців. Хай там як, офіційною датою заснування Кременчука наразі вважається 1571 рік. Місто було збудоване як фортеця для захисту прикордонних земель Речі Посполитої від набігів кримських татар.
У 1610–1611 роках на місці сучасного Кременчука було засновано поселення. У 1625 році біля Курукового озера відбулася битва польського війська із запорожцями. У документах про цю подію вперше згадується Куруків — давня назва сучасної правобережної частини Кременчука. У 1638 році місто було захоплене запорозькими повстанцями.
У 1662 році мешканці Кременчука виступили проти утисків московських керівників. Це повстання було жорстоко придушене військом московського воєводи Ромодановського. У 1663 році Кременчук знову повстав — цього разу проти гетьмана Брюховецького. За опір місто було спалене. У 1664 році козаки Кременчуцької сотні присягнули на вірність Російському престолу. У 1667 році, згідно з Андрусівським мирним договором, Україну поділили між Польщею та Московією. Для української державності це стало справжньою катастрофою. Тоді Кременчук увійшов до складу Московської держави.
Походження назви «Кременчук» досі викликає суперечки серед істориків. Одна з основних версій пов’язує її з українським словом «кремінь» — твердим каменем, який зустрічається на берегах Дніпра в цій місцевості. Інша теорія припускає тюркське походження назви, пов’язане з укріпленнями або місцем на високому березі річки.
Кременчук у складі Російської імперії
Після укладення Андрусівського перемир’я в 1667 році, а згодом — остаточного поділу Лівобережної України між Річчю Посполитою та Московським царством, Кременчук увійшов до складу Російської імперії. Указом імператриці Катерини II у 1765 році місто стало центром Новоросійської губернії, а з 1796 року — спочатку Малоросійської, а потім Полтавської губернії. Географічне розташування на берегах Дніпра надавало Кременчуку стратегічне значення як важливого логістичного вузла, особливо в розквіт річкової торгівлі. У той період місто почало активно розбудовуватись: з’явилися церкви, житлові будинки, ринки та пристані. Було налагоджено постійне сполучення з іншими містами імперії.
У XIX столітті Кременчук став одним із найбільш розвинених промислових центрів Полтавської губернії. Тут діяли цегельні заводи, шкіряні мануфактури, млини, пивоварні. У 1870-х роках місто отримало залізничне сполучення, що значно посилило його економічне значення.
Також варто відзначити багатонаціональний склад населення у той період: українці, росіяни, євреї, поляки та інші етнічні групи мирно співіснували, сприяючи культурному та торгівельному обміну. Особливе значення мала єврейська громада, яка зробила вагомий внесок у торгівлю, ремесла та культурне життя міста.
Отже, історія Кременчука в складі Російської імперії — це період активного зростання та становлення як важливого промислового, торгового та культурного центру Лівобережної України.
Кременчук на початку XX століття і в роки революцій
Початок XX століття став для Кременчука часом соціальних потрясінь і політичних змін. Як значний промисловий та транспортний центр, місто активно залучалося до загальноімперських процесів. Під час революції 1905 року тут відбулися страйки робітників, мітинги та поширення нелегальної літератури. Кременчук став одним із центрів революційної активності на Полтавщині. У березні 1907 року місто пережило сильну повінь: рівень води в Дніпрі піднявся понад шість метрів.
Після Лютневої революції 1917 року і скидання монархії у Кременчуці почала формуватися нова влада: спочатку — ради робітничих і солдатських депутатів, згодом — органи Центральної Ради. Проте політична нестабільність зростала. З кінця 1917 року місто неодноразово переходило з рук у руки — точилися запеклі бої між військами УНР, більшовиками та загонами Білої армії.
У квітні 1917 року Кременчук знову затопило. Внаслідок повені практично все місто опинилося під водою, що призвело до мародерства — злочинні угруповання використали хаос для грабежів та розбоїв. Громадський комітет прийняв рішення евакуювати мешканців центральних районів до найближчих сіл. У затоплених районах зафіксовано численні обвали будинків і постраждалих серед населення. Засобів рятування було недостатньо.
У 1918–1920 роках місто зазнало кілька змін влади. Військові дії руйнували інфраструктуру та порушували господарське життя. Попри це, культурне життя у Кременчуці не зникло: діяли школи, бібліотеки, проходили вечори української поезії та театральні вистави. У серпні 1920 року була створена Кременчуцька губернія, яку у жовтні 1922 року було ліквідовано.
Таким чином, початок XX століття в історії Кременчука — це період боротьби: за владу, виживання, культуру. У 1920-х роках місто почало стрімко розвиватися: з’являлися училища, школи, кооперативи, заводи, фабрики, санаторії, було запущено автобусне сполучення. У 1932 році на Кременчуцькому вагонобудівному заводі вперше в СРСР було збудовано 60-тонний чотирьохосьовий напіввагон. У 1939 році населення Кременчука становило 89 723 особи.
Кременчук у роки Другої світової війни
Історія Кременчука у роки Другої світової війни — одна з найтрагічніших і найгероїчніших сторінок у житті міста. Початок війни став справжнім потрясінням для мешканців. Уже в липні 1941 року місто зазнало перших авіабомбардувань — бомби впали в районі електростанції. Тоді загинули двоє курсантів КВАШ Кременчуцької авіаційної школи. Через кілька днів німці зруйнували залізничний міст через Дніпро. У вересні, після запеклих боїв, місто було окуповане нацистськими військами. Окупація тривала з 9 вересня 1941 року до 29 вересня 1943 року — понад два роки терору, репресій та руйнувань.
Під час окупації у Кременчуці встановилася жорстока комендантська влада. Нацисти організували кілька трудових таборів і гетто, де було знищено тисячі євреїв. За різними оцінками, у місті було розстріляно понад 8 000 мирних жителів та радянських військовополонених. Особливо трагічною стала доля єврейської громади, яку майже повністю знищили. На місці одного з масових розстрілів встановлено меморіал жертвам Голокосту.
Попри жорстокі репресії, у Кременчуці діяло підпілля. Групи місцевих мешканців передавали інформацію радянським військам, організовували диверсії, допомагали пораненим і переховували їх.
28 вересня 1943 року підрозділи 214-ї стрілецької дивізії полковника Бровченка, 233-ї стрілецької дивізії полковника Соколова у взаємодії з частинами 5-ї гвардійської армії розпочали бої за звільнення Кременчука. 29 вересня місто було визволене. На той момент Кременчук лежав у руїнах: було зруйновано житлові будинки, мости, промислові підприємства та інфраструктуру. Проте незабаром почалося поступове відновлення і відродження міста.
Повоєнне відновлення і радянський період
Після визволення Кременчука від нацистської окупації у 1943 році перед містом постала задача повного відновлення. Війна практично стерла його з лиця землі: понад 90% житлового фонду було знищено, разом із підприємствами, мостами через Дніпро, дорогами та комунальною інфраструктурою. У перші повоєнні роки розпочалася масштабна реконструкція міста, у якій брали участь як місцеві жителі, так і будівельники з усього Радянського Союзу.
Кременчук стрімко перетворювався на один із найважливіших промислових центрів УРСР. Вже у 1947 році в місті запрацювали відновлені після війни взуттєва, тютюнова, трикотажна фабрики, було завершено будівництво хлібозаводу. У 1949 році у палаці культури заводу КрАЗ було створено хор. У 1959–1960-х роках у місті ввели в експлуатацію міську електростанцію.
У 1961 році в Кременчуці розпочалося будівництво одного з найбільших в республіці підприємств — нафтопереробного заводу (НПЗ). Уже в 1966 році він почав переробляти сировину, ставши флагманом галузі та важливою ланкою паливної безпеки країни. Завод забезпечував продукцією не лише внутрішній ринок, а й експорт. У 1961 році було створено Кременчуцький колісний завод, експериментальний завод комунального обладнання, трест «Кременчукнафтохімбуд». У 1965 році засновано сталеливарний завод у Крюкові, збудовано домобудівний комбінат і почав роботу завод технічного вуглецю.
Ще раніше, у 1958 році, було ухвалено рішення про перепрофілювання одного з міських заводів у Кременчуцький автозавод (КрАЗ). Підприємство розпочало серійний випуск важких вантажівок, зокрема знаменитого КрАЗ-222 «Дніпро», який зійшов із конвеєра у 1959 році. Протягом десятиліття продукція КрАЗу експортувалася у десятки країн світу й стала символом радянського машинобудування.
Розвивалося й культурне життя. Відкривалися школи, бібліотеки, музеї, кінотеатри, будинки культури. Почалося масштабне містобудування: з’являлися нові житлові масиви, широкі проспекти, парки. Місто набувало рис типового радянського індустріального центру із соціальною інфраструктурою, розрахованою на десятки тисяч працівників і їхні родини.
Історія Кременчука у радянський період — це час інтенсивного зростання, індустріалізації та формування сучасного вигляду міста, яким воно стало до кінця ХХ століття.
Кременчук в незалежній Україні
Після проголошення незалежності України у 1991 році Кременчук вступив у новий етап своєї історії. Місто зберегло статус важливого промислового центру, попри економічні труднощі перехідного періоду. Кременчуцький нафтопереробний завод (НПЗ) та автозавод КрАЗ — ключові підприємства міста — зіткнулися з кризою, але зуміли вижити, частково модернізувалися і зберегли робочі місця.
Історія Кременчука в період незалежності — це шлях через реформи, приватизацію, економічні спади й підйоми. Важливими віхами стали розвиток малого і середнього бізнесу, будівництво нових житлових кварталів, покращення транспортної інфраструктури. Значна увага приділялася соціальній сфері: з’являлися сучасні школи, медичні заклади, культурні ініціативи.
Кременчук у 2020-х роках — це динамічно розвинене місто з багатою історією, активною громадянською позицією та важливою роллю в економіці України.
Джерела: