Історія Миргорода в період з 1917 по 1945 рік — це час радикальних змін, політичної нестабільності, соціальних потрясінь і трагічних випробувань. Після революції 1917 року місто опинилося у вирі боротьби за владу, пережило кілька змін політичних режимів, хвилю репресій і колективізацію. З утвердженням радянської влади розпочався новий етап розвитку, перерваний нацистською окупацією під час Другої світової війни. Цей період став для миргородців часом болю і мужності, втрат і надій на майбутнє. Далі на poltava.com.ua.
Миргород у вогні революцій (1917–1918 рр.)
Коли на початку 1917 року хвиля революції прокотилася Російською імперією, Миргород — тихе повітове містечко, відоме своїм курортом, — опинився в епіцентрі великого історичного зламу. Тут несподівано залунали нові гасла, з’явилися червоні прапори, а на ринках і в будинках дедалі частіше звучали слова «революція», «влада Рад», «буржуї».
Після падіння монархії місто стрімко втягнулося у вир змін. Уже навесні 1917 року в Миргороді почали з’являтися Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Вони були слабкими та розрізненими, але в очах багатьох миргородців стали символом надії на справедливіше життя. Одні мріяли про землю, інші — про свободу, треті — про кінець війни. Але мир так і не настав. Мирний Миргород перетворився на арену протистояння, де стикалися інтереси селян, інтелігенції, місцевих більшовиків і зовнішніх сил.
Перша спроба встановити радянську владу у Миргороді відбулася в січні 1918 року. Це була не стільки гучна перемога, скільки символічний рубіж. Наприкінці квітня в місті був створений повітовий виконавчий комітет, розпочалася конфіскація майна у «експлуататорів», створювались народні дружини. На бік радянської влади перейшов Миргородський саперний батальйон. Проте втримати контроль не вдалося — уже навесні, після підписання Брестського миру, місто зайняли німецькі війська, і ради були ліквідовані.
Справжня боротьба лише починалася. Підпілля, партизани, лояльні до Рад селяни — суспільство було в напрузі. Після початку громадянської війни та інтервенції в Миргороді було створено підпільний ревком, який очолив боротьбу проти німецько-австрійських військ і гетьманату. Саме з його ініціативи було сформовано Миргородський партизанський загін. Уже 4 грудня 1918 року місто було звільнено силами партизан. Радянська влада була відновлена, але ненадовго.
У лютому 1919 року відбувся перший з’їзд Рад Миргородського повіту. Тоді ж була заснована повітова більшовицька організація, а з партизанських загонів сформовано полк червоного козацтва. Після цього Миргород неодноразово переходив із рук у руки: його займали то денікінці, то більшовики. У грудні 1919 року радянська влада була остаточно встановлена. Цього разу — навсправжки й надовго.
Для одних миргородців це був час надії, для інших — тривоги та страху. Але головне — розпочалася нова епоха, коли старий устрій стрімко руйнувався, а на його місці вибудовувалася нова система, здатна змінити долю не лише міста, а й усієї країни.
Як жилося миргородцям після приходу більшовиків?
Після встановлення радянської влади в Миргороді розпочався новий, суперечливий етап у житті міста. З одного боку, 1920–1930-ті роки ознаменувалися розвитком інфраструктури, промисловості та освіти. Уже у листопаді 1922 року тут відбувся перший повітовий з’їзд колгоспників, у якому взяли участь представники двадцяти колективних господарств. Це був символічний старт масштабної кампанії колективізації. На практиці вона означала повне перерозподілення сільської власності та посилення контролю над селянами.
Попри ідеологічний тиск, у місті розвивалися освітнє та культурне життя. Працювали вісім трудових шкіл, дитячий будинок, три школи ліквідації неписьменності. Почав функціонувати керамічний технікум імені Гоголя, який готував фахівців для місцевої промисловості.
У 1923 році була проведена адміністративна реформа, внаслідок якої утворено Миргородський район. У перші п’ятирічки були реконструйовані та побудовані шкіряний, цегельний, маслоробний та копропереробний заводи. Почав працювати мукомельно-круп’яний комбінат — важливе підприємство для аграрного краю. У 1938 році в місті з’явилися електростанція та завод мінеральних вод. Це були перші кроки до модернізації місцевої економіки.
Однак за цією помітною вітриною прогресу приховувалися трагічні сторінки. Найстрашнішою з них став Голодомор 1932–1933 років. Політика примусової колективізації, завищені хлібозаготівельні плани та репресії проти селян призвели до катастрофічних наслідків. Миргородщина, як і весь Полтавський регіон, опинилася в епіцентрі голоду. Люди вмирали у власних домівках, на вулицях, на станціях у пошуках порятунку. Офіційні дані занижувалися, але, за свідченнями місцевих мешканців, масові смерті стали буденною реальністю. У селах навколо міста вимерли цілі сім’ї. Пам’ять про цей час збереглася в сімейних оповідях та документах, оприлюднених лише десятиліття потому.
Попри пережите, місто продовжувало жити. У 1937 році у Миргороді вже діяли три середні та чотири восьмирічні школи, працювали бібліотеки — доросла та дитяча, стадіон, парк відпочинку й краєзнавчий музей. До 1939 року чисельність населення перевищила 18 900 осіб. Миргород став повноцінним районним центром із налагодженим соціальним та культурним життям.
Миргород у роки Другої світової війни
Для мешканців Миргорода, як і для мільйонів українців, Друга світова війна почалася не в 1939 році, а влітку 1941-го — з гуркоту німецьких бомб, мобілізації та загального страху. Уже в перші дні після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року в місті відчувалася тривога. У поспіху евакуйовувалися держустанови, підприємства та школи. Біля військкоматів утворювалися черги — чоловіків мобілізували до Червоної армії, а родини проводжали їх зі сльозами та надією.
З перших тижнів війни Миргород став важливим логістичним пунктом для тилового забезпечення фронту. Однак опір Червоної армії на Полтавщині виявився недовгим. У вересні 1941 року, після запеклих боїв за Лубни та Полтаву, німецькі війська групи армій «Південь» підійшли до Миргорода. Радянські підрозділи не змогли утримати місто.Наприкінці вересня 1941 року Миргород був окупований німецькими військами.
Розпочалася тяжка сторінка в історії міста — два роки під нацистською окупацією. Миргород опинився під контролем німецької цивільної адміністрації. Загарбники одразу встановили суворий комендантський режим. Почалися арешти, репресії, страти. На вулицях з’явилися оголошення про розстріли за найменшу непокору. Особливо жорстоко окупанти поводилися з євреями: вже в жовтні 1941 року у місті були організовані масові розстріли єврейського населення. Ті, хто не встиг евакуюватися, стали першими жертвами Голокосту на Миргородщині.
Окупаційний режим супроводжувався тотальним контролем над господарським життям. Німці грабували склади, зерносховища, обладнання з підприємств. Мирних мешканців примушували працювати — як на місцевих об’єктах, так і в рейху. Багатьох молодих чоловіків і жінок відправляли на примусові роботи до Німеччини. Відповіддю на терор стало формування антифашистської підпільної мережі. У місті та його околицях діяли зв’язкові, розвідники, партизани. Вони збирали інформацію про переміщення німецьких військ, поширювали листівки, влаштовували диверсії. У лісах поблизу міста формувалися партизанські загони, що координували дії з підпільниками в самому Миргороді.
Життя під окупацією було боротьбою за виживання. Хронічний голод, комендантська година, доноси, облави та страх стали буденністю. Але навіть за цих умов миргородці зберігали гідність і людяність: ховали євреїв, допомагали біженцям, ділилися останнім шматком хліба. Місто виживало, наскільки могло, в надії на визволення.
Другий прихід радянської влади в Миргород
Визволення Миргорода у вересні 1943 року стало частиною масштабної наступальної операції Червоної армії на Лівобережній Україні. Після кількох років окупації, терору та репресій, які глибоко залишили слід у пам’яті жителів Миргорода, до міста знову повернулася радянська влада.
До середини вересня частини 52-ї армії Воронезького фронту вели наступ у напрямку Полтави. Основну роль у визволенні Миргорода відіграли підрозділи 373-ї стрілецької дивізії, яка пізніше за цей подвиг отримала почесне найменування «Миргородська», та 93-тя стрілецька дивізія. У ніч з 17 на 18 вересня 1943 року, після ретельно спланованої операції, передові загони прорвали німецьку оборону та увірвалися до міста.
Опір був запеклим. Німецькі частини намагалися утримати позиції, але не витримали натиску. Червона армія, попри щільний вогонь і заміновані вулиці, просувалася вперед, вуличні бої тривали до ранку. Уже 18 вересня вдень Миргород було повністю очищено від ворога. Наступного дня на вулицях знову з’явилися червоні прапори — до міста повернулася радянська влада.
Визволення далося дорогою ціною. За спогадами очевидців та даними архівів, під час боїв були зруйновані житлові будинки, адміністративні споруди та підприємства. Проте для місцевих жителів цей день став символом надії: на повернення до життя, миру та майбутнього без нацистського терору.
Миргородці з вдячністю згадували солдатів 373-ї та 93-ї дивізій. Після війни на місцях боїв встановили пам’ятні знаки, а на будівлях — меморіальні дошки. З 1943 року розпочався новий етап в історії міста — відновлення, відродження і нова боротьба, тепер уже за мирне життя.