Натхненне минуле: історія міста Гадяч

Гадяч — це місто з історією, в якій переплелися долі народів, вікові традиції та дух української землі. Цей куточок Полтавщини відомий ще з  X — XII століть, хоча історики переконані, що життя тут вирувало значно раніше. Місто встигло побувати осередком козацької вольниці, ареною політичних угод, культурним і торгівельним центром Лівобережної України. Гадяч — історія, яку важко вмістити в кілька рядків, адже свій слід тут залишило кожне століття. Далі на poltava.com.ua.

З чого почалася історія Гадяча?

На Полтавщині є місто Гадяч. Воно цікаве своєю багатою історією та культурною спадщиною. Історики переконані, що перші поселення на цій території з’явилися ще за скіфських часів, а виникнення самого міста пов’язують із будівництвом Посульської оборонної лінії у X — XII  століттях. Первісно поселення мало назву Гадяче. У 1442 році неподалік від нього був зведений Красногорський Миколаївський монастир.

Вже на початку XVI століття Гадяч перетворився на одне з важливих українських міст, жителі якого увійшли до однойменного полку з-поміж 20, заснованих гетьманом Ружицьким для боротьби з ханством. Саме тоді тут збудували «замок». У 1610–1616 роках місто звільнили від податків і повинностей, а вже у 1630 році воно стало значним торгівельним центром, де налагодили виробництво поташу, який експортували на фабрики Ґданська.

Кажуть, що в ті часи Гадяч був столицею України. Столицею, не столицею, але впродовж п’яти років у місті розташовувалася резиденція самого Івана Брюховецького. І цілком ймовірно, що з часом Гадяч справді міг би стати головним містом Лівобережної України, якби не загибель гетьмана.

Після цього Гадяч вважався одним із найбільших гетьманських володінь на Лівобережжі. Ним володіли майже всі гетьмани, аж до Кирила Розумовського. Саме в нього Гадяч викупила держава. З того часу у місті почала селитися єврейська громада, яка суттєво сприяла розвитку ремесел і торгівлі.

Гадяч і Національно-визвольна війна

Гадяч — історія, якого тісно пов’язана з героїчними та драматичними подіями XVII століття, відіграв помітну роль у період Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657 рр.). Це був час, коли український народ повстав проти польської шляхетської влади, борючись за волю, віру та самоврядування. Саме тоді місто Гадяч опинилося в центрі ключових історичних процесів, ставши не просто учасником, а ареною дипломатичних і військових подій.

Жителі Гадяча з початком повстання активно підтримали Хмельницького. Місто увійшло до складу Миргородського полку, а згодом стало сотенним центром. У період бойових дій на Лівобережжі історія міста Гадяч поповнилася фактами народного спротиву, формуванням козацької адміністрації та участю в постачанні війська.

Та справжнє політичне значення міста проявилося у 1658 році, коли тут була підписана відома Гадяцька угода — договір між гетьманом Іваном Виговським та представниками Речі Посполитої. Документ передбачав створення Великого князівства Руського — третього рівноправного члена федерації поряд із Польщею та Литвою — і мав на меті запобігти подальшому посиленню московського впливу в Україні. Згідно з умовами угоди, Київська митрополія зберігала свої права, православ’я зрівнювалося в правах із католицтвом, а козацька старшина отримувала шляхетські привілеї.

Попри те, що угоду так і не вдалося повністю реалізувати через опір частини старшини та народних мас, сам факт її підписання у Гадячі свідчить про високий статус міста на той час. У той історичний період тут перетиналися не лише шаблі й списи, а й перо дипломатії. Місто стало символом спроби об’єднати українську автономію з європейською політичною моделлю.

Після смерті Хмельницького та краху проєкту угоди Лівобережна Україна все більше орієнтувалася на Московське царство. Проте Гадяч у ті роки продовжував розвиватися в межах козацької автономії. Гетьман Іван Брюховецький збудував у місті Гадяцьку фортецю, до якої входив дерев’яний замок, церкви, укріплення та адміністративні будівлі. Водночас це був період політичної нестабільності та пошуку шляху між двома державами — Польщею та Московією.

З першої половини XVII століття Гадяч мав власний герб. У 1726 році імператриця Катерина I подарувала місто разом із містечками, селами й слободами, що були йому підпорядковані, князю Меншикову. Через чотири роки вся ця територія перейшла у власність українського гетьмана Данила Апостола.

Гадяч у складі Російської імперії

З остаточним приєднанням Лівобережної України до Російської імперії наприкінці XVIII століття місто Гадяч втратило свій козацький статус, але не значення. У 1782 році було ліквідовано полковий адміністративний устрій, і вже у 1789 році Гадяч став повітовим центром Чернігівського намісництва, а згодом — Полтавської губернії. Історія Гадяча, що до того часу була пов’язана переважно з козацькою автономією, розпочала новий етап існування в складі імперії.

Це був період поступової трансформації: від козацького форпосту до губернського повітового міста з громадянським управлінням, ярмарками, ремеслами й розвитком освіти. У XIX столітті тут відкривалися школи, парафіяльні училища, зводили нові адміністративні будівлі, церкви, торгові крамниці. Проклали поштову дорогу, з’явився телеграф.

Вагомий внесок у розвиток міста зробила єврейська громада, яка активно зростала у XIX столітті. Євреї становили значну частину населення, займалися торгівлею, ремеслами, підприємництвом. У місті діяли синагоги, хедери, благодійні товариства. Завдяки єврейській громаді в Гадячі відкривалися шкіряні майстерні, пекарні, свічкові заводи, активно велася торгівля зерном, тканинами й товарами щоденного вжитку.

Хоча місто залишалося повітовим і не перетворилося на промисловий центр, його соціальне життя було досить насиченим. У Гадячі регулярно проводилися ярмарки, куди з’їжджалися купці з різних куточків імперії. Розвивалася місцева інтелігенція, відкривалися бібліотеки, велася просвітницька діяльність.

У різні періоди тут бували Микола Васильович Гоголь, Тарас Григорович Шевченко, Антон Павлович Чехов. Історія міста Гадяч також пов’язана з іменем Олени Пчілки — видатної української письменниці, громадської діячки та матері Лесі Українки. Наприкінці XIX століття вона разом із сім’єю мешкала в Гадячі, і саме тут народжувалися важливі культурні ініціативи, пов’язані з відродженням українського слова й традицій.

Гадяч і Жовтнева революція

Початок XX століття став для міста Гадяч періодом глибоких потрясінь і трансформацій. Як і більшість населених пунктів Полтавщини, він не залишився осторонь бурхливих подій 1917 року. Після Лютневої революції влада в місті перейшла до рук Тимчасового уряду та місцевих громадських комітетів. Але вже восени, під впливом більшовицької пропаганди, ситуація різко змінилася.

Після Жовтневого перевороту в Петрограді в місті активізувалися ліві сили. Почали формуватися загони Червоної гвардії, відбувалися мітинги, страйки та протистояння владі. Гадяч неодноразово переходив з рук у руки — його захоплювали денікінці, німці, червоноармійці. Це був складний період, сповнений конфліктів між різними політичними таборами. 

Події супроводжувалися бойовими діями, репресіями та грабунками. Усе це негативно позначилося на соціально-економічному становищі регіону. У березні 1923 року було створено нову адміністративно-територіальну одиницю — Гадяцький район.

Гадяч у роки Другої світової війни

З початком радянсько-німецької війни Гадяч опинився на передовій трагічних подій. Уже у вересні 1941 року місто було окуповане нацистськими військами. Період окупації тривав понад два роки — до вересня 1943 року — і залишив одну з найтяжчих сторінок в історії Гадяча.

Під час окупації в місті діяла німецька військова адміністрація, проводилися масові арешти, розстріли, примусові роботи. Особливо трагічною була доля єврейського населення — одразу після захоплення міста розпочалися масові розстріли та депортації. Єврейська громада, яка до війни була важливою частиною міського життя, фактично зникла. На північній околиці міста, в урочищі Гончарний Яр, нацисти розстріляли сотні євреїв — дорослих і дітей. Згодом на цьому місці було встановлено меморіал.

Попри терор, у місті діяло підпілля. Жителі об’єднувалися та чинили опір: передавали інформацію Червоній армії, переховували втікачів і військовополонених. Дехто з них згодом був відзначений нагородами за участь у русі опору.

Звільнення Гадяча відбулося у вересні 1943 року в ході наступальної операції Червоної армії. Місто лежало в руїнах, але місцеві жителі надзвичайними зусиллями почали відбудовувати будинки, школи, дороги. У повоєнний час пам’ять про загиблих увічнили в пам’ятниках і меморіальних дошках.

Гадяч у радянський період

Після завершення Другої світової війни Гадяч почав поступово відновлюватися та входити в ритм радянського повоєнного життя. Як і вся країна, місто переживало труднощі, але водночас розвивалося, змінювалося й будувалося. Історія Гадяча в радянські роки — це шлях від зруйнованого містечка до повноцінного районного центру з промисловим, культурним та освітнім потенціалом.

Знаковим для міста став 1958 рік, коли на Глинсько-Розбишівському газонафтовому родовищі забив перший фонтан нафти. У 1975 році було введено в розробку Гадяцьке газоконденсатне родовище, а у 1978-му — Тимофіївське. Згодом було відкрито велике Куличихінське родовище. Розвиток нафтово-газової промисловості в Гадяцькому районі сприяв активному зростанню соціально-культурної та побутової сфери. Почалося будівництво багатоповерхових будинків, закладів культури, освіти, медичних установ.

У 1986 році сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Понад 500 жителів Гадяцького району стали ліквідаторами наслідків катастрофи. Багатьох із них уже немає серед живих.

Гадяч в роки незалежності

З проголошенням незалежності України у 1991 році Гадяч вступив у нову історичну епоху — час змін, викликів і переосмислення. Упродовж кількох років у місті закривалися підприємства. Безробіття зростало, а рівень життя знижувався. Водночас місцеві жителі поступово адаптувалися до нових реалій. У Гадячі почав розвиватися малий і середній бізнес, відкривалися приватні підприємства, ринки та магазини.

Водночас Гадяч зберіг свій історичний вигляд і культурну спадщину, зокрема архітектурні пам’ятки, як-от Спасо-Преображенська церква, та природні об’єкти, зокрема мінеральні джерела. Місцеві жителі виявляють дедалі більший інтерес до козацького минулого та ролі міста як важливого центру Лівобережної України. Тут регулярно проводяться пам’ятні заходи, фестивалі, працюють музеї.

Значною подією стало створення Гадяцької територіальної громади в межах адміністративної реформи, що надало місту більше повноважень і можливостей для саморозвитку. Покращилася інфраструктура: ремонтуються дороги, модернізуються заклади освіти й медицини, облаштовуються громадські простори.

У Гадячі функціонують школи, лікарні, заклади культури та інші соціальні об’єкти, що забезпечують життєдіяльність міста та його мешканців. Громада має значний туристичний потенціал, пов’язаний з історією, архітектурою та природними пам’ятками. У місті діють кілька готелів, ресторанів і кафе, що обслуговують туристів.
За даними перепису 2022 року, у Гадячі проживала 22 851 особа. Площа населеного пункту становить 1 778 гектарів. До речі, не менш цікавою є й історія міста Миргород.