Полтава — одне з найстаріших міст України, яке протягом багатьох століть відігравало значну роль у політичному, культурному та економічному житті регіону. Період революції та смути 1917–1921 років став одним із найскладніших і найбурхливіших етапів в історії цього населеного пункту. Полтава, як і більшість українських міст, опинилася в епіцентрі драматичних подій, пов’язаних із розпадом Російської імперії, боротьбою за незалежність України, громадянською війною та численними змінами влади. Далі на poltava.com.ua.
Населений пункт, як і регіон загалом, пережив соціальні катаклізми, політичні експерименти, воєнні конфлікти та культурні трансформації, які залишили глибокий слід у його розвитку. У нашій статті ми розповімо, що відбувалося у Полтаві в період революційних подій, які виклики поставали перед її мешканцями та який слід залишили ці роки в історії міста.
Невеликий історичний екскурс у події Української революції 1917 року
З 1914 року Російська імперія, до складу якої на той час входила більша частина України, брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Основними членами цього військово-політичного об’єднання, створеного в 1904–1907 роках, були Велика Британія, Французька Республіка та Російська імперія. Це об’єднання було створене з метою не допустити посилення Німеччини та її гегемонії в континентальній Європі.
Антанті спочатку протистояв Троїстий союз, а після його розпаду у 1915 році – Почвірний союз, до якого входили Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Болгарське царство та Османська імперія. Проте для Російської імперії, як і для інших учасників протистояння, ця війна виявилася згубною. Росія залучила у «Великій війні», як її тоді називали, майже всі матеріальні й людські ресурси, що призвело до серйозної кризи всередині імперії. Дефіцит хліба та інших харчових продуктів спричинив так звані хлібні бунти в місті Петроград. На вулиці вийшли селяни й робітники, які вимагали від влади повернення солдатів з непотрібної війни та видачі продовольства.
Російський імператор Микола II відмовився від переговорів із повсталими. Як наслідок, хлібні бунти переросли у Лютневу революцію, яку підтримали інші верстви населення, а також частина армії. 27 лютого селяни й робітники пішли на штурм Зимового палацу, а також резиденції імператора. У результаті цар зрікся престолу. Уся влада після цього перейшла до Тимчасового уряду.
У Києві на тлі подій, що відбувалися в центрі імперії, пройшло зібрання за участю української інтелігенції та інших соціальних груп з метою створення власного органу самоврядування з перспективою виходу зі складу Російської імперії. У березні було створено Українську Центральну Раду на чолі з істориком і громадським діячем Михайлом Грушевським. Упродовж кількох наступних місяців було прийнято чотири Універсали Центральної Ради, які проголошували створення власного органу виконавчої влади. Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком проголосив автономію України у всіх дев’яти губерніях, заснованих у царські часи.
Щоправда, Тимчасовий уряд у Петрограді виступив проти рішучих ініціатив української сторони. Грушевський намагався домовитися з Росією «по-доброму», тому не поспішав із відокремленням. Почалися напружені переговори. Водночас Центральна Рада виступила проти будь-яких домовленостей.
Ситуація різко змінилася після Жовтневого перевороту 25 жовтня 1917 року. Більшовики були дуже агресивно налаштовані щодо будь-якого відокремлення. У Росії розпочалася Громадянська війна між «білими» та «червоними». На території колишньої імперії з’явилося багато різних республік, проте більшовики намагалися повернути собі контроль над цими регіонами. В Україні розпочалися найбільш драматичні та криваві події.
Наступ більшовицької армії у грудні 1917 року
Російські війська під проводом генерала Муравйова рушили на Україну. У найкоротші строки було взято Харків, де невдовзі створили так званий уряд більшовицької України під назвою Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Місто стало тимчасовою столицею цього державного утворення. Водночас більшовики продовжили наступ у напрямку Києва, де перебувало керівництво УНР. На шляху до української столиці опинилася Полтава.
Місто мало важливе стратегічне значення через своє географічне розташування. Воно було вузлом важливих транспортних шляхів, які вели в різні частини країни. У Полтаві було два великі залізничних вокзали — Південний і Київський. Місто також було важливим промисловим центром із великою кількістю різноманітних підприємств, які могли забезпечити військову машину радянської влади амуніцією та зброєю.
Війська більшовиків уже наближалися до Полтави, коли солдати 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького, підконтрольного уряду УНР, зажадали від полтавців видати кожному по пляшці горілки. Як розповідав історик Петро Киридон, таку ціну «богданівці» призначили за захист міста. Після отримання бажаного їм здалося цього замало, і вони вирушили на склад спиртних напоїв, розташований у районі Київського вокзалу. Напившись, «богданівці» влаштували божевільне гуляння, під час якого розбили величезну кількість пляшок горілки. За спогадами очевидців, солдати буквально почали злизувати алкоголь просто з дороги.
Ба більше, під час своєї пиятики вони підпалили склад з боєприпасами, через що в місті всю ніч лунали вибухи. Чинити опір військам, що увійшли до Полтави, «богданівці» не могли. 19 січня 1918 року місто було взято без бою.
За деякими даними, п’яний бунт спровокувало вбивство 30-річного командира оборони міста офіцера Юрія Ластовиченка, яке сталося в готелі «Європейський». Жорстоку розправу вчинив анархо-комуніст Григорій Дунайський. Дізнавшись про вбивство, «богданівці» і влаштували в місті п’яний бешкет. Частину військ тоді було відведено до Києва та Кременчука. Солдати, які залишилися в Полтаві, через свій нетверезий стан не мали сил чинити опір наступу більшовиків. Тоді на Полтавщині воював козацький полк Всеволода Петріва.
Пограбування, вбивства та розбої у Полтаві
За п’ять років революції Полтава кілька разів переходила з рук у руки. У січні 1919 року військам УНР вдалося вигнати більшовиків, проте вже восени місто знову було захоплене, цього разу «білими» під проводом Денікіна. У Полтаві тоді панував справжній хаос.
Улітку 1917 року у власній квартирі під час пограбування було вбито племінницю Миколи Гоголя Марію Рахубовську. Більшовики вивозили з міста продукти, матеріали та цінності. Було пограбовано Музей історії Полтавської битви. Також загинув генерал Жданович разом із дружиною.
Важливим історичним документом часів революції та громадянської війни став щоденник, який вів лікар Олександр Несвіцький. Лікар описував, що подружжя Ждановичів було заможним. З ними жила донька Надія, яка працювала вчителькою. Свій будинок генерал придбав у полтавського прокурора Конрада Струве. Дружина воєначальника була хворобливою жінкою, яка страждала від серцевої хвороби. Загалом це були дуже милі люди.
Генерала було смертельно поранено і задушено, а його дружину вбито пострілом у голову. За словами лікаря, ймовірно, стріляли з револьверів. За день до цього до них прийшов невідомий монтер перевірити електропроводку, яка зрештою виявилася перерізаною.
Метою вбивства, ймовірно, було пограбування. Жданович незадовго до цього продав будинок, проте грошей у помешканні не було.
Лихі часи, страшні ціни, мародерство у Полтаві
Ціни в Полтаві в ті тривожні часи продовжували зростати. Уже у вересні пшеничне борошно коштувало 9 рублів 80 копійок. До міста прибув із Житомира 4-й запасний полк, відомий грабежами та повною розбещеністю. У його складі було близько 600 кримінальників, яких амністували.
У ті лихі часи в Полтаві було розграбовано магазин Шипотовського на Мало-Петровській вулиці, розгромлено крамницю Круглікова, який, зокрема, торгував гасом. Ба більше, у погромі брала участь ціла юрба. Одночасно в місті сваволили п’яні солдати. На вулицях постійно було чутно стрілянину.
У грудні в Полтаві було багато п’яних солдатів, які знову взялися за погром погреба Ящика. Щоб уникнути розгрому винних магазинів, солдатам дозволили отримувати денатурований спирт.
У цей період у місті стріляли кулемети. Грабували чиновницькі лавки, ювелірні магазини Сапожнікова, магазини хутра, білизни та інших товарів. Жителі Полтави віддавали перевагу тому, щоб ховатися в будинках. На вулицях продовжувалися погроми. П’яні солдати роз’їжджали містом із жінками та перевозили награбоване у відрах і скринях. Щоб зупинити погроми, було оголошено воєнний стан, який діяв від 7-ї години вечора до ранку.
Кадетський корпус був розорений. На території навчального закладу квартирувалися близько 1 500 радянських солдатів. Вони зруйнували будівлю зсередини майже до фундаменту. Було викрадено багато особистих речей учнів. У самому корпусі організували штаб продовольства.
Полтава настільки втомилася від погромів і беззаконня, що вже у 1919 році радо зустріла денікінського генерала Володимира Май-Маєвського, але й ця влада виявилася недовговічною. Їм на зміну прийшли більшовики. Цього разу вони залишилися аж до 1991 року.
Що говорять історики про ті часи?
Як розповідав в інтерв’ю старший науковий працівник Полтавського державного архіву В’ячеслав Сушко, інформації про те, що відбувалося у Полтаві після 1917 року, дуже мало, але достеменно відомо, що місто перебувало в той період у постійних кримінальних подіях.
Жодного порядку в місті не було, натомість процвітало мародерство. Здавалося, що ситуація мала стабілізуватися, проте на порозі вже стояла криза 1921 року. Вона призвела до голоду на Полтавщині та в інших регіонах країни.