Миргород — красиве сучасне місто з багатою історією. Його називають одним із найдавніших поселень на Лівобережній Україні. Вважається, що місто було засноване в період Київської Русі як укріплений пункт на східному кордоні давньоруської держави. Це місце, розташоване у стратегічно зручній точці, слугувало для ведення мирних перемовин між сусідніми племенами та народами. Саме звідси, за народною легендою, походить його назва — Миргород. У цій статті ми розглянемо ключові історичні події, що відбувалися на миргородській землі. Далі на poltava.com.ua.
Перші згадки про Миргород
Перші документальні згадки про Миргород датуються XVI століттям. Так, у 1576 році, за рішенням польського короля Стефана Баторія, Миргород став центром реєстрового козацького полку. Тоді це було невелике містечко, де проживали реєстрові козаки, які перебували на службі в польського короля. Вони брали активну участь у повстаннях проти польської шляхти. У 1637 році миргородські козаки перебували під керівництвом Семена Павлюка, а у 1638 році — під проводом гетьмана Якова Острянина.
Під час Національно-визвольної війни проти польської шляхти 1648–1654 років Миргород став полковим містом. У 1649 році він став адміністративним центром Миргородського козацького полку. Цей полк був одним із найбільших і найбоєздатніших у війську Богдана Хмельницького. Великий гетьман особисто відвідував Миргород у 1650 та 1656 роках — це було пов’язано з його особливим ставленням до миргородських козаків, а також із виробництвом у місті селітри та пороху.
У миргородському гарнізоні на той час налічувалося 2 630 козаків. Миргородські козаки активно боролися за свободу українського народу проти польського та іноземного гноблення. Це був один із найсильніших полків у війську Богдана Хмельницького.
Миргород наприкінці XVII — на початку XVIII століття
У 1695 році миргородські козаки брали участь у штурмі Азова та інших турецьких укріплень. Особливо відзначився полковник Миргородського полку Данило Апостол, який проявив виняткову хоробрість у тих битвах. Пізніше на його честь у місті було названо вулицю. У 1727 році, після відновлення гетьманства, Данило Апостол був обраний гетьманом Лівобережної України. На цій посаді він перебував до самої смерті. Помер у Великих Сорочинцях і був похований у Спасо-Преображенській церкві, яку сам збудував. Ця церква й досі залишається одним із найкращих зразків культових споруд Лівобережжя початку XVIII століття.
У той самий період Миргород став не лише військовим, а й важливим торговим, землеробським і культурним центром. Місто поступово перетворювалося на ключове місце для укладання торгівельних угод, що сприяло розвитку ремесел і торгівлі. Миргород також прославився своїми ремісниками, знаними по всій Україні.
Миргород у складі Малоросійської губернії
У період з 1756 по 1763 рік Миргородський полк входив до складу російської армії та брав участь у Семилітній війні під командуванням полковника Василя Капніста. У 1782 році, у зв’язку з ліквідацією полкового козацького устрою, місто увійшло до складу Київського намісництва, а в 1796 році — до Малоросійської губернії. Уже у 1802 році Миргород було включено до новоствореної Полтавської губернії та надано статус повітового міста Миргородського повіту.
У 1812 році миргородці брали участь у Вітчизняній війні. У цей час у місті дислокувався Сіверський драгунський полк, у якому служив класик нової української літератури Іван Котляревський.
У 1845 році Миргород відвідав Тарас Григорович Шевченко, який під час своєї подорожі Полтавщиною зробив кілька замальовок місцевих пейзажів і залишив вагомий слід в українській літературі.
За даними перепису 1859 року, у місті проживало 5 859 осіб, з них 2 883 чоловіки та 2 974 жінки. У Миргороді налічувалося чотири православні церкви та 1 203 домогосподарства. Функціонували лікарня, крамниці, повітове училище та поштова станція. Щороку у Миргороді проводилися ярмарки, а близько тисячі осіб займалися чумацьким промислом, вирушаючи в далекі краї для торгівлі. У місті діяло 12 промислових підприємств, серед яких були маслоробня та цегельні заводи.
У 1896 році в Миргороді була заснована художньо-промислова школа імені Миколи Васильовича Гоголя, у якій працював відомий український художник і етнограф Афанасій Сластіон. У 2011 році цей навчальний заклад змінив назву на Миргородський художньо-промисловий фаховий коледж Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Цей навчальний заклад став відомим центром художньої кераміки в Україні.
У 1901 році через Миргород була прокладена залізниця за маршрутом Київ — Полтава, що значно покращило транспортне сполучення міста.
Революційний період у Миргороді
Під час революції 1905 року у Миргороді проходили мітинги, демонстрації та страйки. Для придушення протестів до міста були направлені загони чорносотенців. Попри жорстокі репресії, революційний рух на Миргородщині не зник після придушення Першої російської революції. Особливо популярними революційні ідеї були серед молоді.
Наприкінці 1911 року учні художньо-промислової школи організували страйк. У березні 1912 року вони провели черговий мітинг, на який вийшли з червоними прапорами. У цей період у Миргороді діяло підпільне Українське робітниче товариство, яке поширювало ідеї соціалізму.
У березні 1917 року, після Лютневої революції, місто увійшло до складу Української Народної Республіки. У цей час у Миргороді особливо популярними були ідеї соціал-демократів. У місті було створено Тимчасовий комітет, який підпорядковувався Тимчасовому уряду. Його очолив Георгій Миколайович Лаппо-Данилевський. Миргородська повітова земська управа підтримала Українську Центральну Раду і фактично стала її місцевим органом. Подібну позицію зайняла й Миргородська міська дума.
У серпні 1917 року в місті було створено Миргородську повітову раду селянських та солдатських депутатів, головою якої став фронтовик Петро Назаренко. Цей орган підтримав рішення Української Центральної Ради. Водночас більшовицькі ідеї тоді не мали великої популярності в регіоні. Миргородці активно виступили проти заколоту генерала Лавра Корнілова наприкінці серпня 1917 року, вбачаючи в ньому загрозу повернення монархії та встановлення військової диктатури.
Знаменитий миргородський курорт
У квітні 1917 року в міській бані Миргорода відкрили ванне відділення, що поклало початок Миргородкурорту. Історія оздоровниці почалася з дефіциту питної води в місті. У 1912 році тут пробурили артезіанську свердловину, з якої забило джерело потужністю до 33 000 відер на добу. Однак вода виявилася солоною та мала специфічний запах, тому спочатку джерело вирішили засипати. Згодом воду почали використовувати для наповнення банних ванн та пожежного двору.
З часом миргородці помітили, що після кількох ванн у них зменшувався біль у суглобах, а загальне самопочуття покращувалося. Чутки про цілющі властивості миргородської води швидко поширилися по окрузі.
Ще до цього відомий лікар і громадський діяч Іван Зубковський направляв воду на дослідження в різні наукові установи, зокрема до Військово-медичної академії Санкт-Петербурга. У серпні 1915 року миргородську воду офіційно визнали лікувальною і дозволили використовувати для зовнішнього застосування. Через рік її стали рекомендувати й для внутрішнього споживання, а також почали розливати для транспортування в інші населені пункти.
Таким чином, історія миргородської здравниці почалася 15 квітня 1917 року, коли в пристосованому приміщенні міської бані відкрилася перша водолікарня.
Миргород у роки Другої світової війни та відновлення міста
Німці захопили Миргород 14 вересня 1941 року. У місті базувалися управління таємної поліції (гестапо) 275-ї групи та польова комендатура. Окупація тривала 734 дні, протягом яких повсякденною реальністю стали пограбування, насильство, арешти та розстріли. Місто перебувало під жорстким контролем німецьких загарбників.
Перший масовий розстріл у Миргороді гітлерівці здійснили 28 жовтня 1941 року, вбивши 370 осіб. Загалом за час окупації нацисти знищили, за різними даними, від 564 до 1 177 миргородців. Крім того, 736 осіб були відправлені на примусові роботи до Німеччини.
Під час відступу з Миргорода німці зруйнували міську електростанцію, залізничну станцію, школи, силікатний завод, поліклініку, готель і понад сто житлових будинків.
Відновлення міської інфраструктури почалося з радіовузла, пошти, поліклініки та млина. Незабаром відновили роботу маслоробний та шкіряний заводи.
До 1966 року в місті вже функціонувало понад 20 підприємств. Було збудовано залізобетонний міст через річку Хорол, хлібокомбінат, універсам, кінотеатри, консервний завод та інші промислові об’єкти. Також у Миргороді розпочалася газифікація.