Глобальний збройний конфлікт, який пізніше було названо Другою світовою війною, охопив понад 60 країн, розділивши світ на два ворожих табори – блок країн фашистського альянсу та антигітлерівську коаліцію. Україна у складі Радянського Союзу також була вимушена переживати кровопролиття, злидні та голод – вся територія потрапила під окупацію німецькими загарбниками. У складному становищі опинилась і Полтавщина. Тож як виживали полтавці під час окупації? Що таке Полтавський ґебіт? Та коли Полтаву звільнили? Далі на yes-poltava.com.ua.
Як було окуповано Полтаву?
Друга світова війна почалась 1 вересня 1939 року і закінчилась 2 вересня 1945 року. Протягом цього часу полтавці провели в окупації німцями 2 роки – з 1941 року по 1943 рік.
Захоплення Полтавської області й самої Полтави відбулось дуже швидко: після того, як німці захопили Київську область, радянські війська не мали змоги утримувати позиції, довелось відступати. Тому фактично, якщо в області загарбники ще стикнулися з тяжкими боями та опором, то до Полтави вони зайшли абсолютно спокійно зі сторони села Мачухи по вулиці Європейській (на той час – Фрунзе), а у цей час радянські війська відійшли на правий берег річки Ворскла. Варто зазначити, що Полтава на той час не була важливим військово-стратегічним містом для Радянського Союзу, тому її не надто й обороняли.
18 вересня 1941 року у Полтаві почався період окупації, який став справжнім випробуванням для більшості її мешканців, та показав істинні обличчя деяких містян.
У проміжок часу, коли місто покинули представники радянської влади та військові, а німці ще не зайшли, у Полтаві пронеслася хвиля мародерства та грабунків: люди виносили цукор, сіль, всі можливі харчі. На тлі загального свавілля і паніки із місцевої в’язниці повтікало багато злочинців. Заводи та фабрики розграбовувалися, люди боялися невідомого. Ось в такому божевіллі застали німецькі окупанти Полтаву, тому вже 19 вересня у місті на кожному кутку висіли оголошення: усі громадяни, яких спіймають на мародерстві чи грабунку будуть негайно розстріляні без з’ясування обставин.
Виживання полтавців під час окупаційного режиму фашистської Німеччини
Полтавці до зміни влади віднеслись абсолютно по-різному. Коли перший страх минув, жителі почали більш відкрито демонструвати свої погляди. Хтось намагався жити своїм життям, наскільки це було можливо, хтось – радів приходу німців, сподіваючись на те, що повалення більшовицького режиму змінить все на краще, а хтось не приховував своєї ненависті до загарбників, записувався в підпільні організації та намагався побороти новий лад.
Німці одразу впровадили на території Полтави свої жорсткі правила: ввели комендантську годину (її порушення могло закінчитись розстрілом) та трудову повинність. Молодих осіб працездатного віку примусово вивозили з Полтави та Кременчука до Німеччини. За будь-яку провину чи прояв непокори можна було отримати кулю. Дуже швидко було вилучено з обігу радянські гроші – їм на зміну прийшли німецькі марки.
Швидко активізувались полтавські колаборанти (переважно це були ті, хто до окупації були репресовані радянською владою) – вони радо йшли на співпрацю з німцями, та й самі німці шукали таких людей. Невдовзі було сформовано підрозділи української поліції (“народна поліція”). До поліції німці відбирали полтавців за спеціальними вимогами: це були здорові чоловіки віком від 18 до 45 років, високого зросту та з гарним володінням української мови. Часто до поліції записували примусово усіх, хто мав конфлікти з попередньою владою – це вважалося гарним показником в біографії. Самостійно приходили люди, які “розділили нацистські погляди”, ненавиділи своїх співвітчизників, або елементарно жадали заробити грошей, переступаючи через власні принципи.
Прості ж люди потерпали від утисків та були на рівні “другого сорту”, або кріпаків.
Усі заклади вищої освіти було закрито, гітлерівці вважали, що на підпорядкованих територіях достатньо початкової школи.
Хоча нові навчальні заклади таки відкривали – ними були спеціальні розвідувальні школи, де готували майбутніх диверсантів, радистів та шпигунів. Секретна школа “Оріон” у Полтаві стала важливим пунктом для виховання таємних агентів, і німці швидко визнали її однією з кращих. Сюди приїздив навіть керівник німецької розвідки адмірал Канаріс. Залежно від напрямку підготовки, навчання тривало від кількох тижнів до 3 місяців. Найкращих агентів відправляли з секретними місіями до основних центрів прийняття рішень у Радянському Союзі. Діяльність школи “Оріон” було викрито лише в середині 1942 року радянською контррозвідкою, що змусило німців терміново її розформувати.
Концентраційні табори та розстріли цивільних
Полтава під час окупації німцями зазнала значних втрат серед населення: за різними підрахунками загинуло близько 20-22 тисяч осіб (цивільні та військові). Особливо жорстокій розправі підлягали євреї – не милували ні дітей, ні старих. Тоді загинуло понад 10 тисяч євреїв. Також було знищено цілий табір ромів, які мешкали на околиці міста.
Не жаліли німецькі загарбники й психічно хворих людей – вони зібрали усіх пацієнтів Полтавської обласної психіатричної лікарні й також їх розстріляли. На той час у лікарні знаходилось близько 1 тисячі хворих, 100 із них були дітьми.
Для радянських військовополонених гітлерівцями було створено 4 концентраційних табори, при одному з яких функціонував військовий шпиталь.
Полтавський ґебіт
1 вересня 1942 року було утворено Полтавський ґебіт – нову адміністративно-територіальну одиницю Генеральної округи Київ. Полтавський ґебіт займав декілька колишніх районів Полтавської області – Полтавський, Решетилівський, Новосанжарський та Нехворощанський. Німці поділили ґебіт на 5 районів: Нехвороща (Rayon Nechworoschtscha), Нові Санжари (Rayon Nowyje Senshary), Решетилівка (Rayon Reschetilowka), міський (Rayon Poltawa-Stadt) та сільський (Rayon Poltawa-Land) райони Полтави. Всі керівні посади в ґебіті займали лише німці.
Культурне життя та релігія
Як не дивно, життя полтавців в окупації не зупинилось: продовжували працювати кінотеатри, дитячі студії, театри тощо. Та дозволити собі їх відвідувати могли переважно лише німці. В кіно крутили лише німецькі фільми, іноді в українському перекладі, але рідко, частіше німецькою. Концерти та вистави влаштовували для німецької еліти.
Полтавська інтелігенція намагалась зберегти українську культуру, тому знайшла змогу видавати газети та проводити культурні заходи для населення, але кожен крок контролювався німцями.
Не перешкоджали окупанти релігії: віряни мали змогу навідуватись до церкви, а деякі храми навіть вдалось відновити.
Звільнення Полтави
Звільнення Полтавської області від німців було дуже складним: радянським військам вдалось вигнати окупантів лише з третьої спроби. Розуміючи, що пора тікати, гітлерівці палили все на своєму шляху, вивозили нашу родючу землю, продукти, руйнували архітектурні пам’ятки. Слідом за ним йшли радянські війська. У місті довго тривали вуличні бої та продовжувала проливатися кров. Та все-таки місто звільнили, а на полтавців, які змогли це все пережити, знову чекала невідомість…
