Згідно з історичними даними, Кременчук стоїть 453 роки. І за цей час багато відомих людей намагалися керувати життям міста. Розвивали його економіку, будували дороги та фортеці. Воювали із сусідами, ображали та заохочували мешканців. Хтось з очільників запам’ятався скандалами, хтось добрими справами, а хтось зник із пам’яті городян. Далі на yes-poltava.com.ua.
Боротьба вельмож
Для початку цікаво заглянути в глибину століть та подивитися на перших господарів цього великого міста Полтавської області. У 1633 році територію Кременчука отримав шляхтич Стефан Рудський. А через 4 роки розпочалася тривала боротьба за володіння містом за участю вельмож Конецпольських, Потоцьких та Немиричів. У 1641 році Кременчук захопили загони жорстокого князя Єремії Вишневецького.
Однак у 1657 році місто стає власністю Юрія Немирича — українського магната, державного діяча та дипломата. Крім того, цій людині належало майже 5 тисяч селянських господарств у Київському воєводстві, 12 містечок та 75 сіл на Правобережній Україні. У 1643 році він також придбав великі земельні ділянки на лівому березі Дніпра.
Можна згадати Федора Привалова. Це “бойовий купець”, який брав участь у російсько-турецькій війні, а мером став у 1793 році. Саме він умовив місцевого багатія Воронкова побудувати міст через Дніпро, адже городяни долали водну перешкоду на човнах.
За останні два століття в Кременчуці змінилося понад 50 керівників. І про кожного з них можна розповісти окрему історію. Наприклад, дуже цікавим та талановитим управлінцем на початку XX століття став Андрій Якович Ізюмов. Він увійшов в історію Кременчука як найпопулярніший мер, зразковий сім’янин і добра людина.
“Від природи міський голова”
“У місті Кременчук, де я провів більшу частину життя, був міський голова Ізюмов. Я бачив його порівняно молодим чоловіком, потім літнім, потім старим, потім помолоділим. А він усе був міським головою, і всі в місті чудово знали, що Ізюмов є від природи міський голова, і що ніхто інший не може бути ним. Мирно сидить собі на місці міського голови ось уже стільки років, нікого не чіпає, лагодить мостові, збирає податки, призначає вчителів у півдюжини початкових шкіл, і взагалі людина чесна і пристойна”, — писав у своїй збірці спогадів “Статті та оповідання” відомий педагог Антон Макаренко.
Андрій Якович обіймав посаду мера кілька термінів поспіль. Обирався 3 рази й майже 20 років керував містом. За часів його керування було споруджено електростанцію та пущено електричний трамвай, який був одним із перших в Україні. Запрацював місцевий лазарет, почалося будівництво лікарні для незаможних. Містяни змогли скористатися такими благами цивілізації як водопровід та електричне освітлення.
“Панські птахи”
Ізюмов брав активну участь у благодійних акціях, був куратором установ, які займалися гуманітарними питаннями міста. Наприклад, він став членом товариства допомоги бідним, спонсором притулку для сиріт, очолював комісію зі збору коштів на будівництво міської лікарні. Заснував стипендію для кращих учнів комерційного училища.
Андрій Якович був обраний міським головою в 1894 році й обіймав цю посаду, щоправда, з перервами, аж до революції 1917 року. До свого обрання він активно брав участь у міському самоврядуванні, перебував у комітеті кредитного відділення банку та був головою суду. У 1903 році став почесним громадянином Кременчука.
А у вільний від суспільно-політичних справ час Ізюмов розводив голубів. Розповідали, що він тримав 100 птахів, які вміли після прогулянки в небесах повертатися додому, і знаходили дорогу назад, якщо відлітали на сотні метрів.
Унаслідок аматорської селекції навіть з’явилася нова порода голубів — крюківська, вона ж ізюмська. Це надзвичайно вродливі істоти, яких ніби створили для естетів: білі оперення, великі, схожі на бусинки очі, мініатюрний дзьоб, широкі груди, приспущені крила. Недарма їх називають “панськими птахами”. Цікаво, що вся жива колекція градоначальника після революції дісталася працівникам вагонного заводу.
Ще одна “голубка”
Андрій Ізюмов, до речі, корінний кременчуківець. Він народився в 1855 році в сім’ї заможного й успішного купця Якова Васильовича Ізюмова. Схоже, Андрій був вихований у теплі та повазі, бо й у зрілому віці усвідомлював цінність щасливого сімейного життя.
Його дружиною стала землячка Надія Іванівна Зубарєва. Андрій називав її “голубкою”, що цілком зрозуміло. Але лагідне слово було в сімейному лексиконі Ізюмових не тільки тому, що чоловік любив голубів. Сучасники мера згадували, що голос Надії був незвичайний: низький, але зовсім без хрипкості, і водночас ніжний, насичений оксамитовими м’якими тонами, особливо чарівно звучало французьке ґрасування. Справді, ніби голубка воркувала.
А ще друзі Андрія розмовляли між собою, що той був шалено закоханий у дружину. Він постійно, без жодного приводу, цілував руку своїй жінці, намагався непомітно притиснути до себе її лікоть або погладити плече, “ніби знімаючи якусь невидиму нитку”. Пристрасне кохання дало плоди. Подружжя виростили 8 дітей: у родині було 4 дочки та 4 сини. Двоє з них були близнюками.
“Страшно дивиться на дівчат”
На останньому етапі своєї господарсько-політичної кар’єри Андрій Ізюмов зіштовхнувся з проблемами, які породила сама історія. Йому довелося керувати містом у дуже складний час. На початку XX століття в Кременчуці вирували бунти та страйки.
“Витискання соків із робітників доходить до небаченої експлуатації. Господарі не соромляться й доходять до огидних дій, особливо це стосується тютюнових фабрик і тартаків. Страшно дивиться на дівчат, які працюють на тютюнових фабриках. Ось справжні жертви капіталу: мізерний заробіток, бідність, невігластво, проституція”, — так описував кременчуцьких робітників депутат Держдуми Г. Петровський. Цю цитату опублікувало видання “Кременчуцький телеграф”.
У 1905 році в Кременчуці почався загальний страйк. Робітники захопили залізничну станцію та пошту. У результаті сотні людей було кинуто до в’язниць. У 1916 році відбулося повстання солдатів — заарештовано 4370 військовослужбовців, 2 тисячі солдатів втекли з Кременчука до селищ та навколишніх лісів.
Згодом відбулися події 1917 року. У Кременчуці демонстранти підтримували революцію та зажадали роззброєння поліції й звільнення політв’язнів. Ізюмов звернувся до демонстрантів, пообіцявши навести лад і звільнити в’язнів. Але його промова нікого не заспокоїла. Демонстранти захопили в’язницю та випустили бранців.
Після того, як у місті встановилася радянська влада, Ізюмов припинив свою діяльність. І невдовзі разом із сім’єю емігрував до Європи.
Оазис у міських кварталах
У 2018 році кременчуцька художниця, директорка Кременчуцької міської художньої галереї Оксана Бойко розробила проєкт маленького затишного скверу, якому присвоєно ім’я Андрія Ізюмова. І через рік стежками скверу, біля свіжих дерев, пройшли перші гості. У відпочинковій зоні відвідувачі побачили ковані лави, ліхтарі, декоративні клумби. Усе зроблено в одному стилі, майстри створили композицію, деталі якої доповнюють одна одну.
Особливою окрасою став мініатюрний фонтан із металевими фігурками голубів. Ця скульптурна композиція напевно сподобалася б Андрію Яковичу, він із задоволенням відпочив би на лаві, згадуючи, скільки сил віддав місту.
На думку авторки проєкту, щоб зробити промисловий Кременчук привабливим для туристів, необхідно створювати такі компактні приємні оази в урбаністичному ландшафті. Вони додають міським кварталам особливу чарівність.