Павло Іванович Чижевський — видатний український громадський та політичний діяч кінця XIX — початку XX століття, який народився на Полтавщині. Його життя було тісно пов’язане з боротьбою за демократію та національні права. Учений, революціонер і державний діяч, Чижевський активно брав участь в українському національному русі, представляв Україну в Державній думі та Центральній Раді, а пізніше продовжив діяльність в еміграції, розробляючи проєкти економічного розвитку та української державності. Далі на poltava.com.ua.
Дитинство та юність Павла Чижевського
Павло Іванович Чижевський народився 25 серпня (6 вересня за новим стилем) 1860 року у дворянській родині в місті Гадяч Полтавської губернії. Родовий маєток сім’ї розташовувався неподалік села Ціпки. Пращур Павла, Петро Лазаревич Чижевський, отримав дворянський титул у 1743 році. У Гадячі проживали й інші видатні родини українського національного руху — Драгоманови і Косачі. Втім, знайомство Павла з Михайлом Драгомановим відбулося пізніше, коли останній переїхав до Женеви.
Інформації про дитинство Чижевського надзвичайно мало. Відомо, що у 1877 році він закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, після чого вступив до Миколаївського інженерного військового училища у Києві. Ці роки стали для молодого Павла часом перших серйозних захоплень наукою та формування громадянської позиції.
Після завершення початкової військової освіти Чижевський вирішив продовжити навчання. Він подав документи до Київського університету Святого Володимира як вільний слухач, що підтверджує документ «Повний послужний список прапорщика 5-го Понтонного батальйону Чижевського» від 15 жовтня 1881 року. Пізніше він вирушив до Швейцарії, де у 1884 році завершив навчання у Женевському університеті та здобув ступінь доктора фізики. Після повернення до Києва Павло Іванович склав іспит на ступінь магістра хімії.
У 1882 році Чижевський одружився з Софією Костянтинівною Рубісовою, донькою дворянського радника. У шлюбі народилося троє синів — Григорій, Микола та Леонід.
Демократичні ідеї та заслання
Під час перебування у Женеві Павло Чижевський зблизився з Михайлом Драгомановим та членами «женевського гуртка». Полтавця приваблювали демократичні та ліберальні переконання активістів. Ці ідеї формували його світогляд і політичну позицію, які згодом відіграли ключову роль у його громадській діяльності.
У 1883 році за Павлом Чижевським та його дружиною Софією було встановлено нагляд з боку російської жандармерії. У донесенні від 15 грудня того ж року зазначалося, що «Чижевський був близький до братів Борисових (декабристів). Чижевський одружений із Софією Рубісовою, яка належить до родини, відомої своїми демократичними поглядами». Варто зазначити, що у той час полтавець був надмірно захоплений політичною боротьбою, що заважало йому розвивати наукову кар’єру.
Повертаючись зі Швейцарії, на австро-російському кордоні в його багажі виявили та конфіскували заборонені цензурою українські видання. Разом із ним кордон перетинав майбутній перший президент Всеукраїнської академії наук Володимир Вернадський, але йому пощастило більше — заборонені матеріали в нього не знайшли. Племінник Павла Івановича Дмитро пізніше зазначав, що, на відміну від Чижевського, Вернадський не зазнавав перешкод у науковій діяльності.
У 1885 році за участь у заворушеннях київських студентів Павло Іванович був заарештований. Цілий рік він провів у Лук’янівській в’язниці, після чого його вислали до Березова Тобольської губернії. Дружина Софія поїхала в заслання разом із Чижевським. Жінка була готова підтримати чоловіка й розділити з ним нелегкі будні.
Після закінчення заслання у 1888 році Чижевський повернувся до України, до батьків, які на той час проживали в місті Олександрівськ (нині Запоріжжя) Херсонської губернії. Тут він пов’язав свою трудову діяльність із земськими установами та кооперативними організаціями, чому присвятив кілька публікацій. В Олександрівську полтавець працював секретарем міської управи та паралельно займався розвитком кооперативного руху.
У 1896 році, за дорученням земства, Чижевський виїхав до Західної Європи для вивчення організації хлібної торгівлі. Деякий час полтавець працював у Парижі, удосконалюючи теоретичні та практичні знання в економіці й фінансах, що згодом визначило сферу його діяльності в уряді Української Народної Республіки (УНР).
Робота у Державній думі
Революція 1905–1907 років виявила всю гостроту національно-шовіністичної політики російського самодержавства й безправ’я народів Росії. У 1905 році Павло Чижевський став на захист єврейського населення Олександрівська, яке страждало від погромів чорносотенців. За це він втратив посаду секретаря міської управи. Ба більше, чорносотенці розгромили будинок та майно його родини. Наприкінці 1905 року Чижевський повернувся до Полтави без засобів до існування, але сповнений революційного запалу й бажання змінити політичне життя в імперії, з глибоким інтересом до вирішення «українського питання» на засадах автономії.
У Полтаві активно діяла місцева громада. Чижевський став одним із найенергійніших її учасників. У 1906 році ця організація ініціювала з’їзд Української демократично-радикальної партії (УДРП), на якому було обрано партійний осередок із полтавців. Павло Чижевський очолив цю організацію. Його політичні ідеали повністю збігалися з програмою партії. Полтавець прагнув перетворити Росію на демократичну, децентралізовану країну з автономією для всіх народів та правом місцевого самоврядування.
Одним із найважливіших етапів діяльності Чижевського стала його участь у роботі I Державної думи. Він був обраний разом із Володимиром Шеметом за списком УДРП від Полтавщини та увійшов до складу конституційно-демократичної фракції. Чижевський активно брав участь в обговореннях, працював у кількох комісіях — аграрній, бібліотечній і бюджетній, виступав усно, писав проєкти й вносив поправки до думських документів. Полтавець також входив до складу президії Української думської громади, одночасно зберігаючи зв’язки з полтавською громадою. Від її імені він брав участь у розробленні проєкту автономії України та пропонував створити окрему партійну фракцію в думі для захисту українських інтересів.
Попри те, що I Державна дума проіснувала всього 72 дні, участь Чижевського й Української думської громади дала змогу голосно заявити про претензії українських політичних сил на свої законні права. Пізніше полтавець продовжив роботу в II Державній думі, де проявив себе як людина глибоких переконань і великої енергії. Сучасники відзначали його активність та ініціативність. Чижевський брався за будь-яку роботу й постійно прагнув руху та дії. Його життєве кредо, яке він часто повторював, було: «Як би тобі зле не було, пам’ятай: і ворогу не мед».
Чижевський у роки Української революції
Павло Чижевський із радістю привітав початок Української революції й створення Центральної Ради в березні 1917 року. Незабаром він разом з іншими відомими поборниками української справи — Миколою Ковалевським, Борисом Токаревським та Володимиром Шеметом — був делегований на перше загальне зібрання Центральної Ради в Києві 8 квітня 1917 року.
У середині квітня полтавська громада Товариства українських поступовців (ТУП) ініціювала скликання Українського з’їзду Полтавщини, організувавши «Спільний комітет українських поступових партій та організацій». До його складу увійшли представники кооперативних організацій, Українського клубу, товариства «Боян» і Селянського союзу, які активно долучилися до політичної боротьби, що розгорілася в роки революції.
У червні 1917 року виникла Українська партія соціалістів-федералістів, яка фактично стала правонаступницею УДРП і ТУПу. Чижевського включили до списків цієї партії на виборах до українських установчих зборів 7–9 січня 1918 року. Він також активно розвивав національне життя при Центральній Раді, входив до центрального комітету Української партії соціалістів-федералістів та підтримував демократичний і автономістичний курс політики. Гетьманський переворот Павла Скоропадського Чижевський не підтримав.
Після приходу до влади Директорії УНР під керівництвом Симона Петлюри Чижевського призначили губернським комісаром Полтавщини. Разом із головою Полтавського губернського земства Борисом Токаревським він їздив до Києва, щоб захистити командира Запорізького корпусу Петра Болбочана, використовуючи давні зв’язки з Петлюрою. Другий прихід більшовиків змусив Чижевського переїхати спершу до Києва, а потім — за кордон.
Уряд Директорії призначив Чижевського керівником торгівельно-промислової місії, яка мала налагоджувати зв’язки з бізнесовими колами Франції, Австрії, Чехословаччини, Польщі та Швейцарії. У посвідченні від 17 січня 1919 року завдання місії формулювалися так: «ведення переговорів щодо отримання державними установами необхідних машин, технічного обладнання та інших виробів, а також замовлення й закупівлі для підготовки ґрунту до реалізації державних і гарантованих державою позик».
У листі до Євгена Чикаленка Чижевський описував складність і багатогранність своєї роботи. Він одночасно виконував функції голови, секретаря й писаря, повністю формуючи місію власними силами, не отримуючи при цьому жодного жалування.
У 1920–1921 роках Павло Іванович представляв Україну на засіданнях Ліги Націй. У листуванні з політичними діячами він чітко формулював своє бачення української державності: кожен мешканець етнографічної України, який визнавав суверенну незалежність Соборної України в її етнографічних межах, незалежно від національності, міг бути прийнятий до членів товариства Української Ліги Націй.
Життя в еміграції та смерть
У лютому 1922 року Симон Петлюра призначив Павла Чижевського міністром фінансів уряду УНР в еміграції. Він активно вів переговори з французькими та англійськими представниками щодо економічних і фінансових питань, проте визнання уряду більшовицької Росії на Генуезькій конференції зруйнувало подальші плани українського уряду в еміграції.
В останні роки життя у Чижевського почалися проблеми зі здоров’ям, проте він залишався активною людиною. За свідченням Миколи Ковалевського, Павло Іванович уважно стежив за розвитком подій у повоєнній Європі, налагоджував нові політичні зв’язки й проводив широку інформаційну роботу серед іноземних представників. На початку 1920-х років Чижевський публікувався в журналі «Воля» у Відні, де 1921 року вийшла його невелика, але значуща праця «Основи української державності». В умовах, коли багато борців за українську незалежність відійшли від активної діяльності, Чижевський розробив проєкт майбутньої Конституції України, що складався з трьох розділів і 34 статей.
В останні роки життя в Женеві він повернувся до технічних винаходів, мріючи про електрифікацію України. Чижевський розробив модель вітряної турбіни, яка стала прообразом сучасних вітрових генераторів. Він навіть запатентував свій винахід, проте через нестачу коштів реалізувати його не вдалося. За словами дослідниці Валентини Піскун, усі папери та креслення Чижевського були викрадені після його смерті невідомими з номера готелю, де він проживав.
Павло Іванович Чижевський помер 15 квітня 1925 року (за іншими джерелами — 17 квітня) в готелі «Вікторія» у Женеві після тяжкої хвороби у віці 65 років. В останню путь його проводжали небагато українців, які перебували у Швейцарії: родина Бачинських, давній товариш Микола Ге та інші земляки. Поховали його на кладовищі Сан-Жоржі (St. Georges), про що 22 квітня повідомила газета «La Tribune de Genève». У короткій замітці Павла Івановича назвали видатним українським громадсько-політичним діячем.
Джерела:
- https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/veresen/6/1860-narodyvsya-pavlo-chyzhevskyy-derzhavnyy-diyach
- https://ridnyikrai.in.ua/news/pavlo-chyzhevskyj-derzhavotvorecz-i-reformator-iz-czipkiv/
- https://poltava.to/project/6585/
- https://ridnyikrai.in.ua/news/pavlo-chyzhevskyj-derzhavotvorecz-i-reformator-iz-czipkiv/