Як полтавці сприйняли звістку про смерть Леніна у 1924 році?

21 січня 1924 року, після тривалої хвороби, помер вождь більшовицької революції Володимир Ілліч Ленін. Для країни, яка лише почала оговтуватися від жахіть Громадянської війни й занурювалася у будівництво нового життя, ця подія стала потрясінням, рівнозначним землетрусу. Міста й села охопила хвиля трауру та офіційної жалоби. Полтава, як важливий культурний та адміністративний центр УРСР, не залишилася осторонь. Звістка про смерть Леніна викликала в полтавців різні почуття — від щирого смутку й сліз до мовчазної байдужості чи прихованої зловтішності. Далі на poltava.com.ua.

Хто такий Володимир Ленін?

Володимир Ілліч Ленін (справжнє прізвище — Ульянов) — російський революціонер, політичний діяч, засновник і лідер більшовицької партії, а також ініціатор створення Радянського Союзу. Майбутній політик народився 22 квітня 1870 року в Симбірську (нині — Ульяновськ) в освіченій родині. На його світогляд значно вплинула смерть брата Олександра, страченого за участь у змові проти царя.

Ульянов здобув юридичну освіту, але справою його життя стала боротьба із самодержавством. Він брав участь у підпільній революційній діяльності, неодноразово був засланий та перебував в еміграції. У 1903 році Ленін очолив радикальне крило Російської соціал-демократичної робітничої партії — більшовиків.

У 1917 році Ленін відіграв ключову роль у Жовтневій революції, яка усунула Тимчасовий уряд і передала владу Радам. Ставши на чолі радянського уряду, він здійснив націоналізацію землі та промисловості, ініціював будівництво нової соціалістичної системи. Його правління супроводжувалося війнами, масовими репресіями та економічними експериментами.

В останні роки життя Ленін тяжко хворів, проте залишався символом нової влади. Він помер 21 січня 1924 року. Його ідеї та постать мали потужний вплив на політику Радянського Союзу протягом десятиліть.

Поранення Леніна

Після Жовтневої революції Володимир Ленін очолив уряд радянської Росії. Спроба перетворити країну на базу для світової соціалістичної революції здійснювалася в умовах незавершеної Першої світової війни. Промахи у політиці змусили більшовиків підписати Брестський мир з країнами Четверного союзу та перенести уряд із Петрограда до Москви. Нова влада активно придушувала внутрішній спротив, використовуючи радикальні революційні методи. Ймовірно, така політика базувалася на працях Карла Маркса, який вважав, що терор може скоротити «криваві муки народження нового суспільства».

Проте жертвою терору став і сам Ленін. 30 серпня 1918 року він зазнав важкого поранення. Вважається, що в нього стріляла есерка Фанні Каплан. Народний комісар охорони здоров’я Микола Семашко спростував чутки про те, що кулі були начинені отрутою кураре. Однак поранення виявилося серйозним: одна куля пройшла через шию під щелепою, інша — влучила в руку. Леніну зробили операцію.

Лікарі зазначали, що кулі дивом не зачепили магістральні судини. Проте з того часу Ленін почав скаржитися на сильні головні болі. Він залишався активним, але часто втрачав працездатність на кілька тижнів. У січні 1921 року в нього з’явилися симптоми запаморочення та нудоти. Згодом діагностували неврастенію. Ленін страждав на безсоння та нав’язливі думки, які настільки його лякали, що він запитував у лікарів, чи не загрожує йому божевілля. Все більше часу він проводив на дачі в Підмосков’ї.

Через погіршення стану здоров’я Ленін зізнавався, що не може виконувати службові обов’язки. Лікарі діагностували перевтому, але згодом припустили отруєння свинцем. Кулю вирішили видалити. Операцію провели 23 квітня 1921 року. Уже через три дні Ленін зазнав нападу: він утратив пам’ять, не міг говорити й писати, а також відчував значну слабкість у правій частині тіла.

Що відбувалося в житті Леніна в останні роки?

Невдовзі Володимир Ілліч почав скаржитися на сильний головний біль та порушення рухів правих кінцівок. У нього зникла мова. Лікарі припустили, що у пацієнта стався інсульт на ґрунті тромбозу, а також ураження судин блідою трепонемою — збудником сифілісу. Однак саме останнє захворювання медики вважали найбільш сприятливим для лікування. Леніну провели терапію препаратами на основі миш’яку, і вже через два тижні він швидко пішов на поправку.

До кінця серпня в революціонера повністю відновилися рухові функції. Нове обстеження не виявило тяжких патологій. Ленін повернувся до роботи в уряді та партії, але у жовтні його самопочуття знову погіршилося. Востаннє він виступив публічно на пленумі Моссовєта 20 листопада. Уже 12 грудня революціонер пережив два тяжкі напади з парезами кінцівок і втратою мовних функцій. Консиліум лікарів, скликаний наступного дня Сталіним, встановив для Ульянова суворі обмеження. Він міг писати не більше 10 хвилин на день. Йому заборонили працювати, зустрічатися з ким-небудь і обговорювати політичні події.

Кажуть, що Ленін продовжував таємно працювати. Своїй дружині він почав диктувати «Лист до з’їзду», у якому, зокрема, назвав Сталіна грубим і запропонував товаришам усунути його. У такому стані Ульянов прожив до 6 березня. У цей день у нього стався черговий тяжкий напад, який повністю паралізував праву частину тіла та позбавив його мови. Попри це вже в середині липня він почав ходити, навчився писати лівою рукою і почав переглядати пресу.

Увесь цей час Ленін перебував у Горках, хоча формально очолював уряд новопроголошеного Радянського Союзу. При цьому він почувався непогано: дозволив собі відсвяткувати Новий рік і взяти участь у полюванні. Черговий, фатальний удар стався 21 січня 1924 року. Як зазначено у доповіді начальника охорони Леніна Петра Пакална, напад почався о 17 годині 40 хвилин і тривав до самої смерті політичного діяча о 18 годині 50 хвилин.

Повідомлення про смерть Леніна

Сестра Володимира Ульянова вже за 10 хвилин після його смерті повідомила про це Сталіна, який своєю чергою сповістив голову ВЦВК Михайла Калініна. Той негайно передав звістку делегатам XI Всеросійського з’їзду Рад, що проходив у Москві. Близько 3-ї години ночі 22 січня відбувся екстрений пленум ЦК ВКП(б), який створив комісію з питань похорону. Було вирішено оголосити про смерть вождя трудящим Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Жителі Полтавської області дізналися про смерть Леніна 22 січня 1924 року. Для оповіщення населення регіону використовували всі доступні засоби. Відповідні повідомлення з’явилися в газетах, по радіо, а також у вигляді публічних оголошень на стінах будинків і в місцях скупчення людей. Звістка стала справжнім шоком для багатьох радянських громадян. У Полтавській області її обговорювали практично всі. Багато хто не міг повірити у смерть лідера держави, яка тільки-но почала ставати на ноги. Полтавці збиралися біля своїх будинків у невеликих групах і розмірковували про те, хто має замінити вождя.

Робітники, селяни та солдати, дізнавшись про смерть Леніна, обговорювали майбутнє країни на мітингах і панахидах. У Полтаві, як і в інших великих містах України, на центральних площах встановили пам’ятні дошки та плакати з його зображенням. На будинках з’явилися траурні стрічки.

Що відбувалося у Полтаві в траурні дні?

Полтавський окрвиконком отримав урядову телеграму з Москви із повідомленням про смерть Леніна о 14 годині 25 хвилин 22 січня. Того ж дня місцева влада оголосила у Полтаві тиждень трауру з 22 по 29 січня. У цей період не працювали кінотеатри, ресторани, кафе та інші розважальні заклади. 23 січня Полтавський губком КП(б)У надіслав телеграму до ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У та редакції журналу «Комуніст» із виразом глибокої скорботи з приводу смерті Володимира Ілліча Леніна.

Протягом цілого тижня полтавці журилися. Місцеві газети писали, що смерть Леніна справила на населення «приголомшливе враження». Полтава занурилася у смуток. Жителі вивішували на будинках чорні прапори, ставили на вікнах його фотографії з чорними стрічками. Трудящі регіону були вражені страшною звісткою. До адміністративних будівель губкому та губвиконкому йшли тисячі людей у пошуках подробиць. На центральних площах встановили пам’ятні дошки та плакати з Леніним. Так висвітлювалися події у місцевій пресі.

Водночас влада проводила активну роботу з підтримки морального духу та єдності серед народу. Смуток від втрати вождя перетворився на пропагандистську платформу для посилення партійного впливу, мобілізації громадян і зміцнення влади Рад. На вулицях усієї країни, зокрема у Полтаві, продовжували звучати заклики до єднання та продовження боротьби за світле соціалістичне майбутнє.