Гребінка — невелике, але значуще місто на мапі Полтавщини, яке має глибоке історичне коріння та унікальну долю. Розташоване на перехресті важливих транспортних шляхів, воно стало не лише залізничним вузлом, а й культурним та економічним центром регіону. Історія Гребінки — це розповідь про перетворення з маленького поселення на повноцінне місто, про події, які формували його обличчя протягом століть, про людей, які вкладали в нього свою душу. Далі на poltava.com.ua.
Гребінка у давні часи
Історія Гребінки бере свій початок з глибокої давнини, і археологічні дослідження підтверджують, що цей регіон був заселений ще в доісторичні часи. На території міста та його околиць знайдено численні археологічні пам’ятки, що свідчать про існування перших людських поселень ще в епоху пізнього палеоліту та неоліту. Знаряддя праці, кераміка та рештки тварин, знайдені у навколишніх поселеннях, дають підстави вважати, що цей регіон був зручним для проживання завдяки природному розташуванню. Річки й ліси створювали ідеальні умови для полювання, рибальства та землеробства.
За даними, отриманими внаслідок розкопок 1980 року на південних околицях сучасної Гребінки, за часів Київської Русі тут існувало поселення, що входило до складу Переяславського князівства і слугувало східною прикордонною фортецею. Містечко, ймовірно, було засноване у 988 році київським князем Володимиром Святославичем. У 1239 та 1240 роках населений пункт зазнав значних руйнувань під час походу монголо-татар на Київ. Городище над річкою Оржицею (так тоді називалося поселення) було повністю знищене. Проте вже у другій половині XVII століття воно знову було заселене та належало лубенському полковнику Леонтію Свічці.
У середині XVIII століття поселення входило до складу Пирятинської сотні. На початку XIX століття Городище перебувало у власності пана П. А. Свічки, який через борги змушений був розпродати свої землі. Частина володінь перейшла до поміщика Горбовського, інша — до поміщика Стороженка. Останній переселив на ці землі своїх кріпаків, у результаті чого виник хутір Новосілки. Втім, ця назва не прижилася. Поселення називали Нечаївкою, Затінню та Тінню. У 1863 році населений пункт став центром Пирятинського повіту. У ньому налічувалося 83 двори, 500 мешканців, 3 приватні крамниці. Щороку тут проводилися по три ярмарки.
Згодом маєток Горбовського взяв в оренду підприємець Фінік. Наприкінці XIX століття у Городищі вже діяли дві школи — парафіяльна та земська. У 1895 році через територію сучасної Гребінки проклали залізницю Харків – Київ. У селі Тінь побудували залізничну станцію під назвою Петрівка. Населений пункт значно розрісся завдяки появі численних залізничних споруд.
Городище на початку ХХ століття
У 1901 році станція та село Тінь були об’єднані в селище, яке отримало назву на честь видатного українського письменника Євгена Гребінки, що народився всього за 14 кілометрів від цього місця. У будинках біля станції тоді проживали працівники залізниці. У перших таких помешканнях оселилися начальник станції, касир, два стрілочники, п’ять ремонтників і сторож. Потяги, що складалися з невеликих двовісних вагонів, курсували цією лінією лише двічі на добу, а тягнули їх паровози ОД і ОВ. Станція висвітлювалась газовими ліхтарями. Уночі вона потопала у темряві. У самому ж населеному пункті не було ані школи, ані лікарні, тому місцевим мешканцям доводилося звертатися по медичну допомогу до сусіднього Пирятина. Діти навчалися у сусідньому Городищі.
Після прокладання ширококолійної магістралі у 1919 році Гребінка почала стрімко розростатися. Уже у 1911 році в селищі мешкали 540 осіб і діяли два парові млини. Згодом Гребінка стала важливим залізничним вузлом. Станція, розташована на перетині двох великих магістралей, набула важливого економічного і стратегічного значення. Саме звідси під час Першої світової та громадянської війни на фронт вирушали продовольство, боєприпаси й спорядження.
Деякий час Гребінка зберігала статус містечка і залишалась волосним центром Пирятинського повіту, який було ліквідовано у 1923 році. Населений пункт разом із навколишніми селами увійшов до складу Пирятинського району. Незабаром на станції збудували клуб, літній театр, електростанцію. У травні 1929 року тут було закладено фундамент першої семирічної школи.
Гребінка у 1930-ті роки
Нестача продовольства у 1932–1933 роках негативно позначилася на житті населеного пункту. У Гребінці більш-менш захищеними залишалися лише залізничники, які отримували пайки. Решта населення страждала від голоду. На станцію з навколишніх сіл, у надії вирушити на заробітки до більш хлібних країв, збиралися виснажені селяни. Багато з них помирали просто тут. На місці одного зі стихійних поховань згодом було зведено Меморіал жертв Голодомору.
У 1930 році у Гребінці було створено колгосп під назвою «Ленінський шлях», а вже за три роки відкрилася машинно-тракторна станція. У 1935 році в її розпорядженні було понад 70 тракторів, 18 автомобілів, комбайни, двигуни, молотарки та інша сільськогосподарська техніка. Водночас розширювався і залізничний вузол. У 1935 році запрацював вагоноремонтний пункт, а у 1938 році було збудовано локомотивне депо. Для оперативного управління рухом поїздів від Ромодана до Дарниці та від Бахмача до станції імені Шевченка у Гребінці було створено спеціальний залізничний відділок.
Паралельно з цим у населеному пункті розпочалося будівництво промислових підприємств. Запрацювали промислова артіль «Харчопродукт», а також артіль побутового обслуговування та цегельний завод. У лютому 1935 року Гребінка стала районним центром, а у жовтні 1938 року — селищем міського типу. Напередодні Другої світової війни у населеному пункті налічувалося 475 будинків, у яких мешкали понад 3 200 осіб.
Гребінка у роки Другої світової війни
З початком радянсько-німецької війни Гребінка, розташована на важливій залізничній магістралі, опинилася в епіцентрі бойових дій. Уже у вересні 1941 року, коли німецькі війська стрімко просувалися теренами України, населений пункт був захоплений нацистами. Під час окупації Гребінка зазнала жорстоких репресій проти місцевого населення та значних руйнувань. Було знищено вагонне і паровозне депо, лікарні, школи й житлові будинки. Німці вивезли з Гребінки на примусові роботи до Німеччини сотні жителів.
З липня 1941 року близько 30 німецьких літаків майже щодня скидали бомби на станцію Гребінка. Причиною цього було те, що через цей залізничний вузол проходила велика кількість військових ешелонів з евакуйованим заводським обладнанням і людьми. Станція мала надзвичайно важливе значення для постачання військ Південно-Західного фронту, тож перебувала під прикриттям зенітної артилерії та винищувальної авіації, однак на той час ці засоби захисту були малоефективні.
За три місяці постійних бомбардувань на коліях утворилося близько 90 вирв. Ремонтники тоді працювали у казармових умовах і докладали надлюдських зусиль для підтримання руху на шляхах. Після приходу німців на станції з’явився майстер Мейєргоф. За чотири дні всі шляхи було перепід’єднано до німецької лінії. На роботи зганяли тисячі людей із Городища та навколишніх сіл. Серед іншого, нацисти розстріляли залізничників Арбузова та Козаренка.
Населення Гребінківського району за період окупації скоротилося на 9 398 осіб. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2 518 дівчат і хлопців. До окупації у районі функціонувало 34 школи, у яких навчалися 4 423 учні. Після визволення залишилося 3 565 учнів. Ці дані підтверджені документами з Державного архіву Полтавської області. Як свідчить «Книга Пам’яті», з фронтів додому не повернулися цілі родини мешканців району.
У вересні 1943 року, під натиском радянських військ, німці почали відступати. Відходячи, фашисти знищили у Гребінці всі стратегічні об’єкти. Для ламання шпал, викривлення рейок і стрілочних переводів вони використовували так званий «черв’яковий» механізм. Для повного відновлення зруйнованої фашистами інфраструктури знадобилося аж 10 років.
Гребінка після Другої світової війни
Гребінка, що розташовувалася на важливій залізничній магістралі, серйозно постраждала як від воєнних дій, так і від окупаційного режиму. Було пошкоджено залізничні вузли, адміністративні будівлі, школи, житлові будинки. Гостра нестача продовольства, палива, медикаментів і будівельних матеріалів робила життя мешканців надзвичайно важким. Практично одразу після визволення від окупації у Гребінці розпочався період активного відновлення.
Основну увагу в перші повоєнні роки було зосереджено на відновленні житла. Людям доводилося жити у напівзруйнованих будинках, землянках, тимчасових бараках. Почалося масове будівництво нових житлових кварталів, ремонт уцілілих будівель. У межах загальносоюзної програми відбудови міст до Гребінки постачалися будівельні матеріали, техніка та фахівці.
Паралельно відновлювалися дороги, мости, лінії електропередач і водопостачання. Було надзвичайно важливо налагодити базові умови для життя — забезпечити місто електроенергією, водою, транспортним сполученням. У найкоротші строки було відкрито школи та медичні заклади. Збудовано нові корпуси вагонного й локомотивного депо, тривала робота з відновлення колій та самої станції.
Вже у 1955 році у Гребінці відкрив свої двері новий кінотеатр під назвою «Комсомолець». У 1957 році збудували Будинок культури залізничників на 450 місць. Незабаром було здано в експлуатацію пішохідний міст через колії, який з’єднав між собою обидві частини селища. У вересні 1958 року до Гребінки приєднали село Городище. У листопаді 1959 року населений пункт отримав статус міста.
Гребінка на початку 2000-х років
Початок XXI століття став для Гребінки часом поступових змін та адаптації до нових реалій незалежної України. У 2000-х роках місто переживало економічну стабілізацію після складного перехідного періоду 1990-х. Активізувалася робота малого та середнього бізнесу, покращилася діяльність комунальних служб, розпочалася реалізація проєктів із доброустрою міста.
Одним із пріоритетів для міської влади стала модернізація інфраструктури. У Гребінці почався ремонт доріг, систем водопостачання та електромереж, реконструювалися освітні заклади. У місті відкривалися нові магазини, аптеки, кафе, значно розширювалася сфера послуг.
Основою економіки населеного пункту, як і раніше, залишалася залізнична станція. Велика увага з боку місцевої влади приділялася також розвитку сільського господарства та переробної промисловості в околицях міста.
Попри загальні соціально-економічні труднощі в країні, Гребінка у 2000-х роках зуміла зберегти стабільність і продовжила розвиватися як важливий районний центр Полтавської області.