Друга світова війна, що докорінно змінила політичний ландшафт Європи та світу, стала переломним моментом для багатьох країн і народів. Однією з важливих сторінок того періоду є окупація територій Східної Європи, зокрема України. Полтава — одне з ключових українських міст — також опинилася під контролем німецьких військ. Боротьба за її визволення та подальше встановлення радянської влади стали важливими подіями в контексті війни на всьому Східному фронті. Дізнаємося, які події відбувалися у Полтаві того страшного часу. Далі на poltava.com.ua.
Окупація Полтави
Друга половина 1930-х років принесла українському народові трагічні випробування. У перші п’ятирічки в радянській Україні було збудовано потужну промисловість, проведено колективізацію сільського господарства та так звану культурну революцію. Конституція 1936 року остаточно закріпила перемогу соціалізму в СРСР. Водночас під час політичних репресій перших років радянської влади та Голодомору 1932–1933 років було майже повністю знищено українську національну еліту та селянство як соціальний прошарок. В Україні було ліквідовано будь-яку опозицію. Наприкінці 1930-х рокі життя на Полтавщині дещо поліпшилося, однак український народ очікувало нове випробування — радянсько-німецька війна.
Німці окупували Полтаву досить швидко. Після оточення Києва захоплення Полтавської області стало справою одного тижня. Коли стало зрозуміло, що Полтаву втримати не вдасться, радянська влада почала евакуацію на схід усього, що могло бути використано для зміцнення обороноздатності СРСР. І хоча це місто не вважалася стратегічно важливим пунктом для радянського командування, бої в його околицях були запеклими. Уже наприкінці вересня 1941 року вся Полтавщина опинилася під контролем німецьких військ. Полтаву ж німці оточили 18 вересня. У місто вони увійшли вранці з боку Розсошенців і Мачух по вулиці Європейській.
Окупація Полтави тривала з вересня 1941 до вересня 1943 року. За словами доктора історичних наук, доцента кафедри історії України Полтавського педагогічного університету Людмили Бабенко, це досить тривалий період, як для життя на окупованих територіях. Через це поведінка населення у той час змінювалася.
Полтавці намагалися пристосуватися до життя в нових умовах. Попри жорстокість окупаційної влади, мешканці міста займалися організацією власного національного, релігійного та культурного життя.
Зона військового управління
У вересні 1941 року, у зв’язку з наближенням бойових дій, Полтавщина опинилася в зоні військового управління. Коли лінія фронту змістилася з Харківщини на східні регіони, влада у Полтаві перейшла до рук цивільної німецької адміністрації. Полтавщина одразу увійшла до складу Київського генерального округу. Коли фронт відсунувся від Полтави, у місті настало відносно спокійне життя. Окупаційний режим у Полтавській області умовно можна поділити на два етапи. До квітня 1942 року регіон перебував під контролем німецького фронтового командування, після чого його передали до юрисдикції цивільної влади — райхскомісара.
Окупаційний режим був жорстоким, а нацистська політика — расистською. У місті було запроваджено комендантську годину та трудову повинність. Людину могли розстріляти за будь-який проступок — від лайки до відмови виконувати будь-яку роботу. У Полтаві почала діяти біржа праці, яка займалася примусовим вивезенням молоді до Німеччини. За час окупації з міста на примусові роботи було відправлено близько 8 000 осіб.
Полтавці жили в умовах терору і постійного страху. Полтава перетворилася на місто-примару з вибитими вікнами та порожніми домівками.
Каральні органи у Полтаві
Німецький окупаційний апарат створив розгалужену мережу каральних органів. Це були гестапо (таємна поліція), СД, польова жандармерія, військові комендатури, що діяли в різних містах і на залізницях. Німці відкрили в регіоні кілька спеціальних установ, де готували диверсантів, шпигунів і чиновників для окупаційної адміністрації. Майже одразу після окупації Абверкоманда при групі армій «Південь» створила у Полтаві розвідувальну школу під кодовою назвою «Оріон». Вона розташовувалася в приміщенні колишньої профтехшколи панчішно-трикотажної фабрики. У школі було кілька відділень, де готували радистів, розвідників і диверсантів. З метою конспірації ці відділення були розміщені по всьому місту. Одне з них було розташоване на території Хрестовоздвиженського монастиря.
На початку 1942 року у Полтаві відкрили школу підготовки поліціянтів. У місті діяли курси гестапо, слухачами яких були українці, що пройшли випробувальний термін у підрозділах допоміжної поліції. Їх готували як професійних розвідників і терористів, яких потім перекидали літаками на Кавказ — у райони Казані та Сталінграда.
Контроль за дотриманням внутрішнього порядку, а також боротьбу з крадіжками, злочинністю та адміністративними правопорушеннями взяла на себе українська поліція. Формували її за принципом: один поліціянт на 200–300 жителів. У поліцію брали «політично незаплямованих» чоловіків віком від 18 до 45 років, зростом не нижче 165 см і фізично здорових. Як правило, поліцію створювали українці, які мали особисті рахунки з радянською владою. Це були люди, що поділяли ідеологію нацистів. Вони були відкритими ворогами радянської влади та жорстоко ставилися до своїх земляків.
Окрім того, у поліцію йшли й тому, що поліцаї добре заробляли. Вони отримували не лише рейхсмарки, а й пайки та спорядження. До лав поліції також проникали радянські шпигуни. Вони добували важливу інформацію, яку згодом використовували під час планування військових операцій.
У Полтаві в часи окупації також діяли міські та районні управи. Вони займалися соціально-побутовими питаннями, дбали про порядок у місті, прибирали сміття, ремонтували каналізаційні мережі та зруйновані внаслідок бомбардувань будівлі.
Фашисти створили у Полтаві чотири концтабори. На старому Полтавському кладовищі, за містом і на території школи № 27 німці розстрілювали місцевих жителів або закопували їх живцем. Тоді були знищені всі хворі Полтавської обласної психіатричної лікарні — понад 1 000 дорослих і 100 дітей. Близько 10 000 євреїв розстріляли в яру між Супрунівкою та Пушкарівкою. Загалом у місті загинуло приблизно 22 000 людей.
Звільнення Полтави від військ Вермахту
Про те, як радянські війська звільняли Полтаву, досить детально розповів у своїй книзі «Чотири роки війни» командувач 5-ї гвардійської армії Олексій Жадов. Автор писав, що у першій половині вересня 1943 року 5-та гвардійська армія, яка увійшла до складу Степового фронту, ступила на землю Полтавщини. Противник чинив запеклий опір на вигідних для оборони рубежах, використовуючи сили 106-ї піхотної дивізії та танкової дивізії СС «Рейх». Вони намагалися виграти час для вивезення з території Лівобережної України худоби, зерна, заводського й фабричного обладнання та інших матеріальних цінностей. Своєю чергою у гвардійців спостерігалися перебої з постачанням, однак вони розуміли, що не можуть розраховувати ні на матеріальне забезпечення, ні на відпочинок.
До 20 вересня з’єднання армії вийшли на ближні підступи до Полтави. Командування вимагало від них енергійно переслідувати ворога та до 24–25 вересня захопити переправи на Дніпрі. 21 вересня фронт досяг річки Ворскла. Червоні армійці взяли під контроль переправи в Столовцях і Петрівці. 22 вересня головні сили змогли форсувати річку та вийти на визначений рубіж. Завдання армії були розписані на кожен день, і загалом строки вдалося витримати. Прогноз командування справдився, як і бачення подальшого розвитку подій на фронті.
У смузі наступу опинилася Полтава. За даними розвідки, німецькі війська планували завзято боронити місто, сподіваючись затримати Червону армію на цьому рубежі. Гарнізон Полтави було подвоєно. На правому березі Ворскли німці заздалегідь підготували потужні оборонні позиції. Підступи до міста були укріплені інженерними спорудами, а у самій Полтаві до кругової оборони підготували всі кам’яні будівлі. Усі мости через Ворсклу німці підірвали. Місто та його околиці перетворилися на потужний вузол німецької оборони, який був частиною ланцюга укріплень, що простяглися усім Лівобережжям.
Після отримання директиви фронту Олексій Жадов разом зі штабом почав розробляти план дій. Перед 32-м гвардійським корпусом поставили завдання наступати у напрямку Решетилівки й Власівки, а потім швидко обійти Полтаву з північного сходу, щоб відрізати ворогу шляхи відступу до Дніпра. Водночас 33-й гвардійський стрілецький корпус мав наступати на Полтаву зі сходу та штурмом опанувати місто. До бою за населений пункт були залучені й інші підрозділи Червоної армії.
Близько 19-ї години 22 вересня 95-та гвардійська стрілецька та 9-та гвардійська повітряно-десантна дивізії за підтримки частин 84-ї стрілецької дивізії генерал-майора Буняшина 53-ї армії, що наступали з півдня, розпочали штурм.
Німці чинили лютий опір. Упродовж усієї ночі на кожній вулиці Полтави тривали запеклі бої. Згодом стало відомо, що першими в місто увірвалися розвідники 95-ї гвардійської стрілецької дивізії. Потрапивши у Полтаву, вони встановили червоний прапор на старовинному пам’ятнику на честь перемоги над шведами у Полтавській битві — обеліску Слави.
Слідом за розвідниками з різних боків у місто прорвалися штурмові загони. У ході запеклих боїв, що тривали всю ніч, до ранку Полтаву було очищено від німецько-фашистських загарбників.
Як населення зустрічало визволителів
Попри те що радянські воїни увійшли до Полтави рано-вранці, мешканці міста з радістю вийшли на вулиці. У місті було оголошено повідомлення про повне визволення населеного пункту. Олексій Жадов у своїх мемуарах писав, що заслухав його з почуттям величезної радості й гордості за богатирів-гвардійців, які в неймовірно складних умовах блискуче виконали поставлені завдання. Водночас чим далі він рухався містом, тим більше його радість затьмарювали жахіття, які відкривалися перед очима.
В одному з місць їм назустріч вийшов натовп місцевих жителів. Як виявилося, німці зігнали людей до школи, замкнули їх там і підпалили будівлю. Жінки навперебій розповідали про жахливий злочин фашистів. Полтавців урятували воїни 95-ї гвардійської стрілецької дивізії.
23 вересня радянські воїни заслухали по радіо наказ Верховного Головнокомандувача, а згодом взяли участь у святковому салюті на честь визволителів потужного вузла ворога на Лівобережній Україні — міста Полтави.
Цифри та факти: Триденні бої за Полтаву
Історія визволення й окупації Полтави примітна дивовижним збігом: і в 1941, і в 1943 роках доля міста вирішувалася протягом триденних боїв. У вересні 1941 року німецькі війська захопили Полтаву після запеклих боїв, які тривали з 16 по 18 вересня. Два роки потому, під час контрнаступу, частини Червоної армії також за три дні — з 21 по 23 вересня 1943 року — визволили місто від окупантів.
Полтаву було повністю звільнено 23 вересня, а Кременчук — 29 вересня. Усього за шість днів радянські війська повернули під контроль два ключових міста Полтавської області, подолавши важкий шлях із боями й втратами.
Цікавий і ще один факт: у 1941 році німецькі війська увійшли до Кременчука 9 вересня, а через дев’ять днів — 18 вересня — захопили Полтаву. Таким чином, різниця між окупацією цих двох міст склала дев’ять діб — рівно стільки ж, але у зворотному напрямку, подолали радянські солдати у 1943 році.