Друга світова війна завдала Полтаві колосальних руйнувань — центр міста лежав у руїнах, промислові підприємства були знищені або вивезені, тисячі мешканців залишилися без житла. Масштабний процес відбудови розпочався вже в перші післявоєнні місяці. Він перетворив місто на один зі зразкових центрів післявоєнного містобудування. Полтава буквально воскресла з попелу завдяки зусиллям архітекторів, будівельників, місцевої влади та самих полтавців. Далі на poltava.com.ua.
Полтава в руїнах: масштаби руйнувань 1941–1943 років
Друга світова війна перетворила Полтаву на одне з найбільш зруйнованих міст Центральної України. Особливо постраждало місто восени 1943 року під час відступу ворога. Німецькі війська отримали наказ застосовувати тактику «спаленої землі», що означало знищення всіх об’єктів, які могли б бути використані Червоною армією після звільнення. Накази детально визначали, які будівлі підлягають вибуху або підпалу, що прирекло Полтаву на майже повне знищення.
За даними краєзнавців, до жовтня 1943 року було зруйновано понад 70% усіх будівель міста, а житловий фонд постраждав на 90%. Історичний центр, включно з унікальним ансамблем Круглої площі — візитівкою Полтави XIX століття, — зазнав особливо сильних руйнувань. Історична частина міста була знищена майже повністю: на вулицях залишалися лише поодинокі будинки, іноді лише перші поверхи, де ще можна було поселитися.
До моменту звільнення у вересні 1943 року Полтава фактично лежала в руїнах. Більшість мешканців втратили житло, вулиці були завалені уламками, а багато районів становили собою обвуглені або напівзруйновані каркаси будівель.
Відродження Круглої площі: пошуки образу та архітектурні рішення
1944 рік став поворотним для архітектурного майбутнього Полтави. До цього часу основні завали в центрі були розчищені силами мешканців і військовополонених, і міське ядро постало майже порожнім простором. Руйнації були настільки масштабними, що перші схеми, складені управлінням головного архітектора, нагадували практично повністю чорні планшети: на карті міста зруйновані будівлі забарвлювали гуашшю, і темні плями займали більшість історичного центру.
Для архітекторів це був і важкий, і творчо унікальний час. На порожньому полі центру міста з’являлися найсміливіші, іноді екстравагантні проєкти. Серед них — ідея радикально змінити дзвіницю, що замикала перспективу центральної вулиці, перетворивши її на постамент для кінної статуї. Подібні фантазії обговорювали серйозно, оскільки критика ідеологічно забарвлених пропозицій була небезпечною. Лише публікація в пресі з сатиричним натяком на надмірні амбіції міських «мрійників» дозволила відмовитися від таких рішень.
Головний архітектор міста Лев Вайнгорт, який обіймав посаду з 1938 року, повернувся до Полтави незабаром після звільнення й опинився в центрі процесу відновлення. Він сприймав руйнування міста як трагедію, але водночас — як шанс повернути Полтаві її класичний вигляд, створений видатними зодчими XIX століття. Частину щільної забудови початку XX століття, яка порушувала гармонію історичного центру, війна знищила, і архітектори отримали рідкісну можливість відновити ансамбль у чистому вигляді.
У 1944 році постало два ключові містобудівні питання: визначити місця відновлення заводів та вирішити долю Круглої площі — символу Полтави та одного з найкращих зразків класичного містобудування в Україні. Остаточне рішення залежало від першого секретаря обкому та міськкому партії Василя Маркова, який прагнув уникнути помилок та ініціював відкритий конкурс на проєкт відновлення площі.
Представлені проєкти відображали різні підходи. Одні фахівці пропонували зберегти радіальну композицію, але оформити площу в стилі післявоєнного київського Хрещатика, надавши їй риси сталінського ампіру. Інші прагнули підвищити поверховість і надати фасадам риси квазікласики. Звучала й пропозиція повернути площі первісний вигляд початку XIX століття — вирубати дерева й створити великий відкритий плац. У підсумку перемогла ідея відновлення історичного ансамблю Круглої площі та розвитку концепції «Полтави — малого Петербурга».
Відновлення будинків дворянського зібрання та губернатора
Одним із найскладніших завдань післявоєнної Полтави стало відновлення будівель, які до руйнувань виконували важливу культурну та адміністративну функцію. Серед таких об’єктів був будинок дворянського зібрання — до 1945 року від нього залишилися лише руїни. Особливу складність становив вибір нової функції для споруди. До війни будівля мала два багато декоровані зали, тому реставратори прагнули знайти рішення, яке дозволило б повернути будівлі громадське значення та зберегти її архітектурну цінність. Врешті було ухвалено рішення переобладнати її під кінотеатр.
Схожі проблеми виникли й під час відновлення будинку губернатора та будинку віцегубернатора. Ці споруди були важливими зразками цивільної архітектури XIX століття, але післявоєнні реалії вимагали надання їм нових функцій. У будинку губернатора розмістили обласну раду профспілок, що дозволило відновити головний парадний зал у його історичному вигляді. У сусідньому будинку віцегубернатора розташували нафтовий та газотрест, при цьому зберігши ще один значущий інтер’єр XIX століття.
Відновлення Білої альтанки: архітектура, імпровізація та трохи «хлєстаковщини»
Одним із найяскравіших символів відновленої післявоєнної Полтави стало відтворення Білої альтанки — витонченої ротонди на високому пагорбі з видом на Хрестовоздвиженський монастир. Альтанка вперше з’явилася в 1909 році на честь 200-річчя Полтавської битви й швидко стала популярним місцем прогулянок та своєрідною «візитівкою» міста. Під час окупації споруда була зруйнована, і довгі роки її відновлення залишалося нереалізованим проєктом через брак коштів і низький пріоритет серед післявоєнних завдань.
Перелом стався майже випадково. Під час візиту високопоставленого чиновника з ЦК КПРС місто йому показував головний архітектор Лев Вайнгорт. Коли кортеж піднявся на найвищий пагорб, архітектор розповів гостю про значущість цього місця для полтавців і несподівано для себе перейшов до імпровізації. Він запропонував відновити втрачений об’єкт не просто як пам’ятку минулого, а як «ротонду дружби народів», прикрасивши її фриз гербами всіх союзних республік.
Спочатку виникло нерозуміння: колон — вісім, республік — п’ятнадцять. Вайнгорт, захоплений ідеєю, пояснив, що між колон розташовані сім інтерколумніїв, а доричний ордер передбачає чергування тригліфів і метоп, тому всі герби можна розмістити на цих архітектурних елементах. Керівництво обкому слухало з подивом, а гість із Москви, здається, або пройнявся ідеєю, або був остаточно збитий з пантелику жаргоном «трохи скаженого архітектора». Головне — кошти на відновлення альтанки були виділені.
Після завершення робіт перший секретар обкому, людина з почуттям гумору, запитав Вайнгорта: «Ну і де ваші герби?» Архітектор лише посміхнувся: імпровізаційна «хлєстаковщина» зіграла свою роль — альтанку було відновлено, а герби ніхто додавати й не планував.
Активне відновлення та розвиток Полтави у 1960-х роках
Попри значний обсяг робіт одразу після війни, справжнє масштабне оновлення міського середовища розпочалося в 1960-х роках. Цей період відзначився інтенсивним будівництвом, модернізацією інфраструктури та стрімким промисловим зростанням, що визначило обличчя міста на роки.
До початку десятиліття у Полтаві активно велося масове житлове будівництво. Формувалися нові житлові квартали, куди переселялися родини з області та інших республік СРСР. У нових мікрорайонах разом із будинками зводили школи, дитячі садки та магазини, що поступово змінювало структуру забудови.
Паралельно відновлювали та розвивали промислові підприємства. У 1960-х роках у місті працювало понад п’ятдесят великих виробництв, які визначали економічний ритм Полтави. Провідною залишалася харчова промисловість, проте активно зростали й нові напрямки: на склозаводі виготовляли медичні вимірювальні та ампульні вироби, діяли заводи залізобетонних конструкцій і кераміки, теплотягоремонтний і машинобудівний заводи, підприємство будівельних матеріалів.
Значні зміни відбувалися й у культурному житті: у 1958 році відновив роботу театр імені Миколи Гоголя, а у 1964 році містяни отримали унікальну будівлю краєзнавчого музею. Розвивалися сучасні на той час комунікації: газифікація, телебачення в кожному домі.
Суттєвий прорив стався й у транспортній сфері. У 1962 році на вулицях Полтави з’явилися перші тролейбуси, розширювалася мережа автобусних маршрутів, що з’єднували нові житлові масиви з центром та промисловими районами. Життя у Полтаві знову вирувало.
Джерела:
- https://zmist.pl.ua/publications/okupacziya-poltavy-1941-1943-rokiv-yak-misczevi-zhyly-z-nimczyamy
- https://poltava.to/project/5703/
- http://aaaunion.ru/zhurnal/vossozdanpoltav/
- https://poltava.to/project/4833/
- https://eramedia.com.ua/content/poltava-u-60-h-yakim-bulo-misto-vidbudovane-pislya-viyni-arhivne-video/
- http://histpol.pl.ua/ru/component/content/article?id=8107