Хто насправді керував Полтавою до революції? Міська дума разом із міським головою — саме вони відповідали за значну частину повсякденного життя губернського центру. Гласні обговорювали благоустрій вулиць, торгівлю, міські доходи й видатки, а міський голова одночасно очолював думу та міську управу. Водночас їхні повноваження залишалися під контролем губернської адміністрації та імперського законодавства. Далі на yes-poltava.
Історія Полтавської міської думи XIX — початку XX століття — це історія про купецтво, яке поступово перетворилося на політичну силу, про боротьбу за бюджет і про те, як губернське місто вчилося керувати собою. Саме тут закладалися звички місцевої влади, які згодом відгукнулися вже в зовсім інших історичних умовах.
Як з’явилася Полтавська міська дума і хто в ній засідав?
Наприкінці XVIII — на початку XIX століття міське управління в Російській імперії регулювала «Грамота на права, вольності та вигоди містам Російської імперії», підписана Катериною II 21 квітня 1785 року. Вона визначала, хто саме міг брати участь у міському самоврядуванні. Право голосу залежало не лише від віку, а й від майнового та соціального статусу: до міського управління допускали власників будинків, землі та інших споруд, а також представників купецьких гільдій і ремісничих цехів. Тобто міське самоврядування від самого початку не було загальним — реальний вплив на справи міста мали передусім заможні та привілейовані мешканці.
9 березня 1802 року, коли Полтава стала губернським містом, у ній провели перші вибори міського голови та міської думи. Документальних відомостей про те, хто саме переміг на цих перших виборах, не збереглося. Водночас відомо, що міське управління будувалося за системою двох дум — загальної розпорядчої та шестигласної. Остання представляла шість основних розрядів міського населення. Загальні збори міського товариства, на яких обирали гласних і міського голову, скликалися раз на три роки під керівництвом губернатора.
Міський голова займав особливе місце в цій системі. Він одночасно очолював міську думу як розпорядчий орган та міську управу як виконавчий орган. Кандидатами могли бути дворяни, почесні громадяни, купці першої гільдії та інші заможні мешканці, які відповідали встановленому майновому цензу. Для губернського міста обраного голову мав затвердити міністр внутрішніх справ. Отже, виборність місцевого управління поєднувалася з адміністративним контролем з боку імперської влади.
Важливий перелом стався після міської реформи 1870 року. Вона скасувала попередній становий принцип формування міських органів і запровадила вибори гласних за майновим цензом. Виборців поділяли на три групи залежно від розміру сплачуваних міських податків, і кожна з них обирала однакову кількість гласних. Міська дума формувалася на чотири роки, а міський голова обирався думою та затверджувався для губернського міста міністром внутрішніх справ.
Система міського управління поступово змінювалася разом із новими реформами. Після «Городового положення» 1892 року міський голова отримав статус державного службовця, а контроль центральної та губернської влади над місцевим самоврядуванням посилився. Зміни 1906 і 1908 років ще більше закріпили залежність міської думи та управи від міського голови. Тому Полтавська міська дума мала власні повноваження, але не була повністю незалежним органом: її діяльність залишалася частиною імперської адміністративної системи.
Обмеженим був і соціальний склад міського управління. Представництво залежало від майнового стану, сплати податків та належності до визначених законом міських груп. Через це більшість мешканців Полтави не могла безпосередньо впливати на формування думи. Водночас для тих, хто відповідав установленим вимогам, участь у виборах і роботі міського управління стала способом впливати на розвиток міста та його господарські справи.
Структура та повноваження: що вирішували гласні
Міська дума була не лише місцем для обговорення міських справ. Через неї проходила значна частина практичних рішень, від яких залежав повсякденний вигляд Полтави. До її компетенції належали питання, які тогочасне законодавство пов’язувало з «міськими користями й потребами». Йшлося про доброустрій, продовольче забезпечення, торгівлю та промисловість, порядок на базарах і ярмарках, а також захист станових прав міщан.
Важливою частиною роботи була міська власність і господарство. Дума розглядала питання оренди міської землі під різні споруди, дозволів на відкриття готелів, постачання міста продуктами та будівельними матеріалами. Через такі рішення міська влада могла впливати на розвиток торгівлі, забудову та використання міського простору. Окрему роль відігравали ринки та ярмарки, адже вони були важливим джерелом міських доходів і водночас вимагали постійного регулювання.
Помітне місце займала соціальна сфера. Дума могла організовувати збір коштів на лікарні та безплатні їдальні для бідного населення, опікуватися міськими закладами й розв’язувати питання допомоги нужденним. Поряд із цим на міську владу покладалися практичні завдання, без яких було неможливе нормальне життя великого губернського міста: санітарний стан вулиць, пожежна безпека, освітлення та утримання міської інфраструктури.
Рішення думи виконувала міська управа, яку очолював міський голова. Саме тут розпорядчі рішення перетворювалися на конкретні адміністративні дії. Голова керував роботою виконавчого органу, представляв місто у відносинах із губернською владою та відповідав за практичне виконання ухвалених рішень. Тому його роль у міському управлінні поступово ставала дедалі помітнішою, особливо після реформ кінця XIX — початку XX століття.
На початку XX століття міське управління Полтави отримало й окреме приміщення. До 1904 року міська управа містилася в Міщанському будинку на розі сучасних вулиць Чорновола та Юліана Матвійчука. У 1904 році для неї звели спеціальну двоповерхову будівлю на Сінній площі (нині Майдан Незалежності). Разом з управою там розмістилися санітарна рада, управління товариства взаємного страхування майна від вогню, купецький староста, міщанське товариство та Сирітський суд. Поява такого комплексу установ показувала, наскільки розгалуженим на початку XX століття було міське господарство Полтави.
Міський бюджет: звідки брали гроші і на що витрачали
Міський бюджет був головним інструментом реальної влади Полтавської міської думи. Саме через нього гласні могли впливати на життя міста — або, навпаки, змушені були фінансувати те, що вимагала імперська адміністрація.
Основні джерела доходів у XIX — на початку XX століття залишалися відносно стабільними. Найбільші надходження давали:
- винні відкупи (до запровадження акцизної системи);
- оренда міської землі та нерухомості;
- збори з торгівлі, ярмарків і ринків;
- податки з візницького промислу та інших міських промислів;
- оброчні статті.
У 1843 році бюджет Полтави становив 17781 карбованець, а вже у 1859 році — 60801 карбованець. Зі зростанням міста і розвитком торгівлі доходи поступово збільшувалися, хоча дума постійно скаржилася на їхню недостатність.
Структура видатків була менш приємною для містян. Значна частина грошей йшла не на розвиток міста, а на обов’язкові витрати, нав’язані державою. Дума утримувала:
- поліцію;
- в’язниці;
- казарми;
- частину витрат на будинок губернатора, друкарню та інші губернські установи.
На ці статті іноді витрачали від 20 до 60 відсотків усього бюджету. Те, що залишалося, йшло на доброустрій вулиць, освітлення, утримання пожежної команди, лікарні, школи та соціальну допомогу.
Саме через бюджет найкраще видно обмеженість міського самоврядування того часу. Дума могла вирішувати, скільки виділити на бруківку чи лікарню, але не могла відмовитися від фінансування поліції чи в’язниць. Міські гроші часто працювали не лише на потреби полтавців, а й на потреби імперської машини.
Попри це бюджет залишався головним полем боротьби за інтереси міста. Гласні намагалися збільшувати доходи від оренди та торгівлі, щоб хоч трохи розширити можливості для реальних міських потреб.
Ключові постаті та рішення XIX — початку XX століття
У різні роки містом керували Семен Кованько (1868–1871), Олександр Абаза (1872–1888), Віктор Трегубов (1889–1906), Петро Кулябко-Корецький (1906–1908), Олександр Черненко (1909–1913) та Сергій Заньковський (з 1913 року). Втім, серед міських голів Полтави XIX — початку XX століття особливо вирізняються дві постаті — Олександр Абаза та Віктор Трегубов. Саме з їхніми іменами пов’язані найпомітніші зміни в житті міста.
Олександр Абаза очолював Полтаву майже 17 років. Дворянин і колишній військовий, до обрання міським головою він був Полтавським повітовим предводителем дворянства. За його керівництва міська дума багато уваги приділяла доброустрою міста: упорядкуванню вулиць і площ, санітарному стану та іншим питанням міського господарства. Після смерті Абази міська дума започаткувала стипендію його імені для найкращих вихованців Полтавської Маріїнської жіночої гімназії.
Віктор Трегубов став міським головою у 1889 році й залишався на цій посаді до 1906 року. Дума обирала його п’ять разів. За багаторічну громадську службу він отримав звання почесного громадянина Полтави. Саме за його керівництва в місті почалися електрифікація та розвиток телефонного зв’язку, покращилося медичне обслуговування, з’явилися нові школи, театр і Народний будинок.
Одним із найважливіших проєктів став водогін: Трегубов особисто домагався його будівництва перед центральною владою, і в 1900 році Полтавський водогін урочисто відкрили. Поза міським управлінням Трегубов також займався громадською та благодійною діяльністю: був директором Полтавського Олександрійського притулку, почесним членом губернської опіки дитячих притулків і почесним опікуном Полтавського училища.
Заслуги Трегубова відзначали й самі полтавці. У 1902 році Кобищанську вулицю перейменували на Трегубівську (нині це вулиця Шевченка), його портрет розмістили в залі міської думи, а на честь 35-річчя громадської служби його ім’ям назвали сьоме міське училище. Сам Трегубов пожертвував на його відкриття 3 тисячі карбованців.
Серед рішень міської думи цього періоду були не лише великі інфраструктурні проєкти. Гласні займалися доброустроєм, освітленням, розвитком торгівлі, утриманням шкіл і лікарень, пожежною охороною та санітарним станом міста. Саме через такі повсякденні рішення поступово змінювався вигляд Полтави і формувалася практика міського самоврядування.
Спадщина міської думи для сучасного самоврядування
Полтавська міська дума XIX — початку XX століття залишила після себе не лише архівні протоколи та списки гласних. Вона заклала певні традиції міського управління, які згодом відгукнулися вже в зовсім інших історичних умовах.
Перша важлива спадщина — сама ідея виборного представницького органу. Навіть за жорсткого майнового цензу і контролю губернської влади дума була місцем, де обирали керівництво міста і колективно вирішували господарські питання. Цей досвід став одним із перших системних кроків до розуміння, що місто може і має керувати своїми справами через обраних представників.
Друга спадщина — робота з міським бюджетом. Саме через діяльність думи у Полтаві закріплювалася практика формування міського бюджету, визначення джерел доходів і розподілу видатків. Хоча значна частина грошей йшла на потреби, нав’язані державою, сам принцип формування і затвердження міського бюджету залишився важливим елементом самоврядування.
Третя — розуміння межі можливостей. Дума постійно працювала в умовах обмежень: губернатор міг скасувати будь-яке рішення, а коло виборців було вузьким. Цей досвід показує, наскільки важливими є реальна самостійність і широка участь мешканців у місцевому управлінні.
Нарешті, дума сформувала певну культуру міського господарювання. За каденцій Олександра Абази та Віктора Трегубова Полтава отримала водопровід, електрику, театр, розширену мережу шкіл і кращу медицину. Ці рішення довели, що місцева влада може бути не лише виконавцем розпоряджень згори, а й ініціатором розвитку.
Таким чином, Полтавська міська дума стала важливим етапом у формуванні традиції міського самоврядування. Вона показала як можливості, так і слабкі місця місцевої влади імперського періоду. І саме тому її досвід залишається цінним для розуміння того, як розвивалося управління містом і які уроки того часу зберігають значення.
Джерела:
- http://poltavahistory.inf.ua/history12_7u.html
- http://histpol.pl.ua/ru/pamyatniki-istorii-i-arkhitektury/pamyatniki-evrejskoj-kultury?id=507
- https://iht.knu.ua/library/ks/1905/pdf/kievskaya-starina-1905-11-12-F-%285537-5651%29.pdf
- http://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/istoricheskie-ocherki?id=3577
- https://vodokanal.poltava.ua/uk/istoriya
- https://uahistory.co/book/100-key-events-of-ukrainian-history/53.php
- https://studies.in.ua/ms_seminar/467-storya-stanovlennya-mscevogo-samovryaduvannya-v-ukrayin.html
- http://histpol.pl.ua/ru/poltavskij-rodoslov/alfavitnyj-ukazatel-rodov/spisok-rodov-sh?id=3685#80