Полтава, одне з найстаріших міст України, протягом своєї багатовікової історії була свідком численних змін у політичному устрої, соціальній структурі та культурному житті. Одним з невіддільних елементів міського життя завжди була система забезпечення правопорядку. Від моменту свого заснування і до початку XX століття правоохоронні органи у Полтаві пройшли різні етапи розвитку, що відображали зміни в політичному та соціальному житті регіону. Від перших згадок про сторожів та міських стражників до професійної поліційної служби — історія полтавської поліції тісно пов’язана з історичними подіями, реформами та культурними традиціями, які формували образ правоохоронців того часу. Далі poltava.com.ua.
Хто забезпечував порядок у Полтаві до XVII століття?
Історія Полтави до XVII століття оповита численними легендами, проте й підтверджених джерелами фактів достатньо, щоб уявити, хто забезпечував порядок на її території до становлення міста в сучасному вигляді. До середини XVII століття Полтава, згадувана в літописах як Лтава, являла собою невелике укріплене поселення, розташоване на важливому торгово-військовому шляху у зоні постійних загроз з боку кочівників. Археологічні дані свідчать про наявність поселення тут ще у X–XI століттях, однак воно було незначним за масштабами та статусом. У складі Київської Русі, а згодом — Великого князівства Литовського, а потім — Речі Посполитої, Лтава залишалася прикордонним населеним пунктом. Постійної адміністрації та чіткої системи правопорядку тут ще не існувало.
В умовах постійних зовнішніх загроз і слабкої централізованої влади порядок у таких поселеннях забезпечували місцеві старійшини, військові старости та громада — форма громадської самоорганізації. Основною формою самоврядування був схід дорослих чоловіків, які розв’язували питання, пов’язані з життям громади.
За дотриманням звичаїв, традицій та місцевого порядку стежили виборні старійшини. У разі конфліктів спір вирішувався безпосередньо на сході. Більш серйозні справи передавали або місцевим магнатам, або до волосного суду.
Під час литовсько-польського періоду (XIV–XVI століття) територію охороняли замкові гарнізони, у яких служили представники дрібної шляхти та військовослужбовці. У разі зовнішньої загрози населення збиралося в укріплені пункти — городища та замки — під захист воїнів.
Крім того, за порядком стежили представники влади феодалів. До середини XVII століття Полтава входила до володінь польських магнатів, зокрема Вишневецьких. Ці феодали призначали державців або управителів, які стежили за порядком, збирали податки та судили підданих за «руським правом» або магнатськими статутами.
Важливу роль у підтриманні порядку відігравала також церква. Священники та монахи вели облік населення, виступали посередниками у суперечках, засуджували пияцтво, крадіжки, аморальну поведінку.
До створення козацького самоврядування у XVII столітті Лтава мала дерев’яні укріплення та сторожову службу. Охорону городища здійснювали дозорні, які повідомляли про наближення ворога, а також озброєні жителі, що, по суті, самі захищали й підтримували порядок у своєму поселенні.
Хто забезпечував порядок у Полтаві у XVII столітті?
XVII століття стало переломним періодом в історії Полтави. Саме в цей час місто поступово перетворювалося з прикордонного поселення на важливий адміністративний, військовий і торговий центр Лівобережної України. Порядок і безпеку в Полтаві в XVII столітті забезпечували не централізована поліція в сучасному розумінні, а система, заснована на козацькому самоврядуванні, військовій організації та громадській відповідальності.
Після руйнування міста кримськими татарами наприкінці XVI століття Полтава фактично була відбудована заново, і до середини XVII століття стала важливим форпостом у складі Гетьманщини — автономної козацької держави, що утворилася після повстання Богдана Хмельницького у 1648 році. Після Переяславської ради 1654 року Полтава формально увійшла до складу Московського царства, але продовжувала жити за своїми, козацькими законами.
До органів охорони порядку міста того періоду належала полкова і сотенна адміністрація. Полтава була центром Полтавського полку — одного з адміністративних і військових округів Гетьманщини. За порядок у місті відповідали військові та цивільні керівники полку, а також сотники та осавули. Останні стежили за охороною порядку, а також здійснювали контроль за ринками та збором інформації.
У Полтаві діяв суд старшини. Цей орган розглядав господарські, побутові та кримінальні справи. Порушення правопорядку розглядалися швидко і часто на відкритих сходах, участь у яких брала вся громада. Основними заходами впливу були штрафи, тілесні покарання, вигнання або суспільне осудження.
Всередині міста за порядком стежила міська охорона, що формувалася з міщан і козаків. Полтавські стражники патрулювали вулиці, охороняли міські ворота, стежили за громадським порядком, зокрема на ринках. Велику роль у забезпеченні порядку відігравала громада — спільнота городян, яка збиралася на сходи та приймала рішення, зокрема обирала місцевих старост і козаків-стражників. Члени громади мали право притягувати до відповідальності порушників, особливо у разі крадіжок, пияцтва, насильства або образ.
Православні священники того часу виступали не лише духовними наставниками, а й моральними арбітрами, стежили за поведінкою парафіян, втручалися в конфлікти, улагоджували суперечки та карали за аморальні вчинки. Церква також контролювала школи, братства та сирітські будинки, що доповнювало систему контролю в суспільстві.
Магістрат і його роль у правопорядку
З розвитком Полтави, починаючи з кінця XVII століття, важливу роль у забезпеченні правопорядку почала відігравати міська адміністрація — магістрат. Ця структура здійснювала управління та контролювала не лише економічну, а й соціальну сферу, а також стежила за дотриманням законності.
До завдань магістрату належали організація служби охорони порядку та призначення суддів, які розглядали справи про правопорушення. Суд функціонував як колегіальний орган. Його головою, як правило, був полковий суддя. До складу суду також входили члени міського самоврядування — лавники й райці, які виконували функції суддів. Законодавча база включала Литовський статут, Магдебурзьке право та «укази імператорської величності».
Останні часто використовувалися для пом’якшення покарань, зокрема щоб уникнути смертної кари. Судили переважно козаків — осіб, що належали до козацького стану, або міщан Полтави.
Магістрат забезпечував регулярне патрулювання містом, контролював порядок на вулицях і ринках, а також розв’язував питання, пов’язані з різними правопорушеннями. Він співпрацював із місцевою владою для охорони міста в разі зовнішньої загрози.
Поліційна команда у Полтаві
Після 1709 року Полтава стала полковим містом Полтавського полку в складі Гетьманщини, згодом — адміністративним центром однойменного намісництва, а від 1802 року — губернським центром. У першій половині XVIII століття у місті діяла система охорони порядку, до якої входила міська варта — озброєні загони, підпорядковані магістрату й місцевій військовій адміністрації. Основними завданнями варти було патрулювання вулиць, охорона громадського порядку під час ярмарків, свят і церковних відправ, супровід ув’язнених, охорона в’язниць, участь у розслідуваннях, а також контроль за порядком у нічний час.
Згідно з архівними документами Полтавського губернського правління (1740–1780-ті роки), структура міської варти включала міського голову, квартальних наглядачів, стражників і патрульних. Міського голову призначали з-поміж представників шляхти або козацтва; він керував діяльністю стражі та підпорядковувався губернатору або полковому командиру. Квартальні наглядачі відповідали за дотримання порядку в окремих районах міста. Стражники та патрульні охороняли вулиці, ринки, мости, в’їзди до міста, в’язниці та адміністративні будівлі.
Під час чергування стражники носили «жезл влади» — спеціальну палицю, що символізувала їхні повноваження. На святах вони брали участь у публічних ходах, забезпечували порядок під час церковних і світських заходів.
У 1782 році, внаслідок губернської реформи Катерини II, на території Лівобережної України набули чинності статути «Міської поліції», розроблені у Санкт-Петербурзі. У Полтаві відповідно до цих статутів було створено Поліційну команду, до складу якої увійшли колишні стражники, а також нові службовці, затверджені губернським правлінням.
За історичними джерелами, міська варта носила формений одяг, затверджений місцевою адміністрацією: темно-сині каптани з мідними ґудзиками, широкі пояси, чоботи, а також обов’язковий знак відмінності — мідну бляху з гербом міста. Озброєння включало шаблі, піки, а згодом — кремінні рушниці.
Поліційна система Полтави кінця XVIII — початку XIX століття
Поліційна система цього періоду виконувала широкий спектр обов’язків — від охорони громадського порядку до контролю за доброустроєм міста. Поліціянти стежили за чистотою та санітарним станом вулиць, контролювали вивезення сміття, стан колодязів і дотримання правил забудови. Вони також здійснювали реєстрацію населення та паспортний контроль: кожен житель мав при собі документ, що підтверджував особу. Ретельно контролювали прибуття й вибуття людей з міста.
Поліція боролася з крадіжками, пияцтвом, злодійством, бійками та дрібним хуліганством. Поліціянти також стежили за дотриманням цін і ваги на ринках, чистотою складів і торгових крамниць.
При поліції діяли караули та пожежні бригади, що мали постійну готовність до виїзду за сигналом тривоги. Крім того, в місті функціонували нічні патрулі, створені для запобігання злочинам у темну пору доби.
Поліція Полтави, як і в інших губернських містах, фінансувалася з міського бюджету, а також коштом зборів із торговців, власників трактирів і нерухомості. Поліціянти отримували платню, спорядження й, залежно від рангу, зброю — шаблі та мушкети. На вулицях міста їх можна було впізнати за мідними нагрудними знаками — символами влади.
На початку XIX століття чисельність поліції в містах залишалася невеликою: міський голова, 3–5 квартальних наглядачів, до 20 стражників і кілька писарів у канцелярії.
Формування міліції у Полтаві після приходу радянської влади
Після встановлення радянської влади у січні 1918 року у Полтаві розпочався радикальний перегляд усієї системи управління, зокрема у сфері охорони правопорядку. Старий поліційний апарат Російської імперії був визнаний «контрреволюційним» і підлягав негайній ліквідації. На зміну царській поліції прийшла робітничо-селянська міліція — новий орган, створений за декретами Ради Народних Комісарів і покликаний охороняти не стільки «закон і порядок», скільки «владу Рад».
Юридичною підставою для створення міліції став Декрет РНК РСФРР від 28 жовтня 1917 року «Про робітничу міліцію», який поширювався на контрольовану більшовиками територію України. У Полтаві організація нової структури почалася з формування губернського відділу внутрішніх справ, якому підпорядковувалася міліція. Практичне втілення цього завдання здійснювали представники місцевих Рад, червоногвардійських загонів та партійних осередків РКП(б).
Перші міліціонери були набрані з-поміж робітників полтавських підприємств, демобілізованих червоногвардійців, членів революційних комітетів, комітетів бідноти, а також колишніх солдатів і матросів, що підтримували більшовиків.
До 1919 року в місті вже діяла Полтавська міська міліція, підпорядкована Наркомату внутрішніх справ УСРР і місцевим органам влади. Основні функції цієї структури включали охорону громадського порядку, боротьбу з кримінальністю (особливо з мародерством і бандитизмом), арешти «контрреволюційних елементів» і «ворогів народу», конфіскацію майна в «буржуазії» та забезпечення виконання декретів Рад, зокрема пов’язаних із продрозкладкою.
У перші роки радянської влади служба в міліції була погано організована й небезпечна. Навчання проводилося буквально «на ходу», часто — без уніформи та належного озброєння. Міліціонери працювали в цивільному одязі, бракувало зброї, транспорту та приміщень для утримання затриманих. Крім того, міліція неодноразово ставала мішенню для збройних нападів з боку антибільшовицьких повстанців і бандформувань. За даними архівів Полтавського губвиконкому, лише у 1920 році в місті було зафіксовано понад 15 таких нападів.
Радянська міліція у Полтаві, як і в інших містах, від початку поєднувала функції кримінального розшуку та політичного контролю. Хоча формально за політичні репресії відповідали ВНК, а згодом — ГПУ, на місцях саме міліція заарештовувала підозрюваних в антирадянській діяльності, вела спостереження за «неблагонадійними» та брала участь у каральних акціях.
Разом із тим міліція займалася й побутовою злочинністю — крадіжками, грабежами, вбивствами. Однак в умовах хаосу, голоду та інфляції це було надзвичайно складно. У своїй діяльності вона часто співпрацювала з частинами Червоної армії, а в сільській місцевості — із загонами частин особливого призначення.