XIX століття стало часом глибоких змін і реформ у Російській імперії. На тлі імперської модернізації, зростання національних рухів та соціальних перетворень особливу роль відігравали губернські адміністрації, від яких залежало не лише підтримання порядку, а й реалізація державних ініціатив на місцях. Однією з ключових постатей у системі місцевого управління був військовий губернатор — посада, що поєднувала військові та цивільні повноваження. На Полтавщині її обіймав князь Олексій Куракін. Сучасники вважали його найкращим управлінцем свого часу. Далі на poltava.com.ua.
Дитинство та юність Олексія Куракіна
Олексій Куракін народився 31 липня 1697 року. Водночас точне місце народження цього російського та українського державного діяча залишається невідомим. Рід Куракіних походив від литовського князя Гедиміна. Олексій Борисович був онуком Бориса Івановича Куракіна. Він також доводився свояком московському князю Петру Романову та внучатим небожем графа Паніна. Інформації про те, як проходили дитинство та юність майбутнього державного діяча, майже немає. Однак відомо, що рідний брат Олексія Борисовича та й він сам виховувалися разом із майбутнім імператором Павлом Петровичем.
Як і всі діти елітних російських сановників, Куракін до початку державної служби пройшов шлях домашнього навчання й виховання. Його батько — Борис Куракін — був сенатором і гофмейстером, тобто управителем імператорського двору. Мати — княгиня Єлена Апраксіна. Батьки померли, коли Олексій Куракін був ще дитиною. Його разом із братом Олександром взяли на виховання близькі родичі, які не мали власних дітей. Спершу це був граф Микита Панін, а після його смерті піклування про братів перейняв граф Петро Панін. Микита Панін був вихователем цесаревича Павла, тож за згодою Катерини II дозволяв племінникам гратися зі спадкоємцем російського престолу. Кажуть, це зблизило Олексія Борисовича з імператорським двором та царським оточенням, а також вплинуло на кар’єру братів Куракіних.
Як було заведено у вищих дворянських колах, Олексія з народження було записано до лейбгвардії Кінного полку. Втім служба зовсім не приваблювала юнака, який був доволі розумним та освіченим. На прохання дядька Микити Паніна його відправили на навчання до Голландії — до університету міста Лейден, де він вивчав основи права.
Навчання за кордоном
У Лейденському університеті молодий князь не лише відвідував навчальні аудиторії, а й багато часу проводив у бібліотеці. На гроші, які йому надсилали з дому, він скуповував у книгарнях Лейдена найрізноманітніші книги, присвячені питанням правознавства. Після навчання Олексій Борисович повернувся до Росії. З собою він привіз близько 500 юридичних книг, які згодом часто використовував під час розв’язування різних питань, що виникали впродовж його державної служби.
Як того вимагав статус, після повернення до Росії Олексій Куракін деякий час служив у лейбгвардії Кінному полку, проте одразу після того, як імператриця Катерина II надала йому перше офіцерське звання, він залишив військову службу. У віці 20 років Олексій став камер’юнкером у канцелярії генерал-прокурора Росії. Після цього він обіймав інші відповідальні посади та виконував різні державні доручення. Сфера діяльності князя виявилася досить широкою: він одночасно займався складанням Загального гербовника дворянських родів Російської імперії, керував державним кінним заводом, виконував обов’язки міністра уділів, брав участь в управлінні Державним асигнаційним банком. Біографи вважають, що успішній і стрімкій кар’єрі Куракіна сприяли знатне походження та широкі зв’язки.
Набувши певного досвіду у банківській справі, князь створив у Росії перший приватний Допомоговий дворянський банк. Катерина Велика високо оцінила службовий запал молодого чиновника. У віці 35 років вона надала Куракіну чин таємного радника. Після того як на престол зійшов імператор Павло I, Олексій Борисович був нагороджений орденом Російської імперії Святого Андрія Первозванного. Крім того, він разом із братом отримав у спільне володіння землі в пониззі Волги та в Псковській губернії.
Адміністративні реформи
Малоросійську губернію, яка проіснувала шість років із головним містом Черніговом, у лютому 1802 року поділили на дві окремі адміністративні одиниці — Чернігівську та Полтавську губернії. До останньої відійшли Полтавський, Кременчуцький, Переяславський, Хорольський, Золотоніський, Прилуцький і Пирятинський повіти. Згодом до Полтавської губернії приєднали Миргородський і Костянтиноградський повіти, а також території Кобеляцького, Зіньківського та Лохвицького повітів.
Головним містом Полтавської губернії стала Полтава. У той час це було невелике й бідне містечко, де майже не було кам’яних будинків, а натомість стояли низенькі дерев’яні споруди, вкриті соломою та дранкою. У Полтаві не було красивих вулиць і мощених доріг, а у дощову погоду місто буквально потопало у багнюці, яку оспівували у своїх творах багато письменників і поетів, що бували на Полтавщині у той період.
Малоросійського генерал-губернатора Вязьмітінова після адміністративної реформи викликали до Москви, де він отримав нове призначення. Губернатором Полтавської губернії став статський радник князь Олексій Борисович Куракін. Проте він не одразу узявся до виконання своїх обов’язків. Князь був відсутній на урочистостях, присвячених відкриттю Полтавської губернії у березні 1802 року. Його обов’язки тоді виконував перший Полтавський цивільний губернатор — Олександр Борисович Сонцев. Куракін у цей час перебував у Петербурзі.
Перше зібрання губернського дворянства для виборів провідника відбулося у річницю Полтавської битви — 27 червня 1802 року. Відкрив його своєю промовою вже призначений на посаду генерал-губернатор Олексій Борисович Куракін.
Князь на Полтавщині
Найкращою кам’яною будівлею у Полтаві у 1802 році був будинок на Петровській площі, що належав Павлу Руденку. Тепер це — вулиця Конституції. Саме там оселився Куракін. Своєму братові Олександру він писав, що був здивований прикладом догідливості, який йому виявив Павло Руденко, поступившись своїм житлом, попри хвору дружину. Разом із жінкою він перебрався жити у барак. Куракін зазначав у листі, що змушений буде потіснити господаря дому, оскільки без цього йому неможливо влаштуватися у Полтаві навіть як простій людині. Найкращі будинки у місті тоді мали всього 4–5 кімнат, решта — звичайні селянські хати з солом’яним дахом і без підлоги.
Передусім Олексій Борисович взявся за визначення меж Малоросії. Князь вважав її окремою державою, хоча вона й входила до складу Російської імперії. При цьому він значно розширив межі підконтрольного краю, додавши по три повіти до Чернігівської та Полтавської губерній, ніби відрізаючи їх від російських земель. За розпорядженням князя було розширено території багатьох міст. У Полтаві він переніс міську межу. Крім того, Олексій Борисович визначив умови, за яких міщанам надавалися кредити на будівництво будинків на нових міських землях.
Для робіт, пов’язаних із розробкою нового плану забудови Полтави та його практичною реалізацією, князь Куракін запросив на посаду губернського архітектора Михайла Андрійовича Амвросімова. Новий план передбачав перенесення центру міста на 700 сажнів від Соборної площі, де розпочалося будівництво нової Круглої площі, від якої розходилися широкі вулиці. Навколо неї почали зводити будівлі губернських установ. При цьому князь дбав про економічність робіт. З цієї причини він ініціював будівництво цегельних заводів.
Куракін турбувався не лише про губернські центри — Полтаву та Чернігів. Він активно розвивав і повітові містечка. Так, у Ромнах князь переніс торгівлю на спеціальну площу за містом, де звів контрактовий будинок. Крім того, Олексій Борисович домігся виділення коштів на будівництво соборів у Прилуках, Кременчуці та інших повітових містах.
Саме завдяки Олексію Борисовичу у Полтаві з’явився розкішний міський сад. Землю під нього він випросив у князя Кочубея, а прилеглу до його маєтку ділянку викупив за власні кошти й подарував місту. Вхід до міського саду зробили безплатним, що було цілком незвичним для того часу.
Один із найкращих управлінців Полтавської губернії
Олексій Куракін керував головним містом Полтавської губернії лише п’ять років, проте встиг зробити чимало. Так, він заснував перший богадільний заклад, при якому відкрив пологовий будинок, до якого спеціально запросив повитух із Петербурга. Крім того, він започаткував діяльність психіатричної лікарні. Під керівництвом князя на території нинішньої Медичної академії було закладено перший полтавський ботанічний сад, у якому вирощували лікарські рослини.
Поруч із лікарнею генерал-губернатор облаштував міську в’язницю, яку називали «тюремним замком». У цій установі тримали осіб, щодо яких тривали судові процеси. Фактично це було слідче ізоляторне приміщення. Випробувальний термін засуджені відбували безпосередньо на території лікарні — їх залучали до важких інженерних або санітарних робіт, пов’язаних із доглядом за територією.
У XVIII столітті з’явилася перша у світі вакцина проти віспи. Однак суспільство не бажало щеплюватися невідомим препаратом. Куракін став одним із перших в Україні, хто почав активно пропагувати вакцинацію проти віспи у Полтаві.
Крім медицини, Олексій Борисович опікувався різними інфраструктурними об’єктами. За часів його правління було збудовано перший дерев’яний міст через Ворсклу і відремонтовано міст через річку Тарапуньку. Кажуть, Куракін особисто перевіряв кошториси та надсилав їх на експертизу, щоб не допустити завищення вартості будівельних робіт.
Що зробив Куракін для Полтавщини?
За кілька років правління перший генерал-губернатор Полтавщини зробив для регіону чимало добрих справ. Він навів лад у роботі судових інституцій, домігся відкриття казенних лікарень, богаділень, аптек і пологових притулків. Саме Куракін першим підтримав вакцинацію проти віспи в регіоні, сприяв заснуванню та роботі навчальних закладів, почав надавати позики для приватного будівництва, облаштовував міські та ботанічні сади. Сам Куракін дуже пишався своїми досягненнями. У листі до брата він писав: «…ви не скажете, що я дрімаю, мій друже, чи не так?»
Вражений діяльністю генерал-губернатора Іван Котляревський навіть присвятив йому оду «Пісня на Новий 1805 рік Господу нашому й отцю князю Олексію Борисовичу Куракіну», в якій високо оцінив старанність і турботу князя.
За п’ять років губернаторства Олексій Борисович Куракін продемонстрував високий рівень своїх управлінських здібностей. Після повернення до столиці Російської імперії він отримав підвищення — став головою Міністерства внутрішніх справ, фактично взявши на себе керівництво всією інформаційною політикою держави.