Хрест живодайний: бургомістр Кременчука рятував містян

Пізньої осені 1941 року фашисти розстріляли керівника міської управи Кременчука. Він був призначений на посаду німцями під час окупації міста, проте через місяць настільки розлютив непрошених гостей, що ті стратили свого намісника. Деякі дослідники історії припускали, що градоначальник був цинічним колаборантом і жадібним махінатором. Але все ж таки в літописах Кременчука розповідається про співчутливість і героїзм цієї людини, яка вберегла євреїв від жахів Голокосту. Далі на poltava.com.ua.

“Ескадрони смерті”

Щоб ефективно керувати людьми на окупованій території, гітлерівці організували військову адміністрацію. За найменшу непокору й навіть за мимовільне порушення “німецького порядку” окупанти жорстоко та невідворотно карали. Вони відправляли до концтабору, штрафували, замикали в тюремних камерах або розстрілювали.

Попри смертельну небезпеку в місті діяли сміливці, які, хоч і потай, але все ж таки протистояли загарбникам. Наприклад, у вересні 1941 року диверсанти тричі ушкоджували електричний кабель, яким користувалися німці.

Армійські начальники відреагували: запросили до Кременчука професійних катів та детективів — співробітників айнзацгрупи. Такі підрозділи називалися “ескадронами смерті” та використовувалися на окупованих територіях. У складі айнзацгрупи були представники гестапо, слідчі кримінальної поліції та карателі з бойових формувань СС. Зазвичай бійці айнзацгруп не брали участь у військових операціях, але влаштовували масові екзекуції мирного населення. До того ж вони виявляли та винищували партизанів, підпільників, а також інших ворогів гітлерівського режиму.

Але результативне розслідування злочинів проти німців у Кременчуці провести не вдалося. А коли справжніх винуватців диверсій не виявили, то помстилися іншим громадянам. Насамперед влаштували показові розстріли євреїв — щоб залякати містян. І це був лише початок Голокосту в Кременчуці. Дослідники писали, що під час окупації в місті та найближчих концентраційних таборах було знищено кілька тисяч євреїв.

Бургомістр обурений

Окрім німецької адміністрації, у місті функціонувала допоміжна установа — міська управа, де працювали місцеві жителі. Керівником кременчуцької влади стала людина, на прізвище Синиця-Верховський. До війни він був викладачем у школі. Німці називали його на свій лад — бургомістром.

Це досить таємнича особистість. В історичних документах збереглося не так багато інформації про цього чоловіка. До того ж деякі відомості в різних джерелах суперечливі та неоднакові. Наприклад, у радянських архівних паперах прізвище міського голови — Верховський, а в німецьких — Синиця та Синиця-Верховський.

Спочатку служби бургомістр безвідмовно виконував накази окупаційної влади. Наприклад, допомагав реєструвати в спеціальному реєстрі городян єврейської національності та організовував переселення їх у певний район. Однак розстріли ні в чому не винних євреїв приголомшили й обурили бургомістра. Він зрозумів, навіщо складають списки людей цієї національності — щоб зручніше їх знаходити та знищувати. І міський голова вирішив скористатися своїм службовим становищем, щоб урятувати хоча б деяких приречених на смерть та страждання.

Нова релігія — нове життя

Синиця-Верховський вигадав неординарний спосіб, що давав змогу звільнити міських євреїв від німецького нагляду. Градоначальник доручив кременчуцькому протоєрею Романському проводити обряд хрещення за православним звичаєм. Охочих звернутися до нової віри й у такий спосіб врятувати своє життя виявилося чимало.

Мер Кременчука встановлював зв’язок із такими юдеями та організовував зустрічі з православним священником. Після хрещення новонаверненим людям давали християнські та слов’янські імена і прізвища, якщо колишні дані вказували на єврейську національність. І видавали відповідні документи.

Для контролю за єврейським населенням на захоплених землях залучалися члени юденрату (від німецького “judenrat” — “єврейська рада”). Так називалися громадські органи єврейського самоврядування, що створювалися окупантами та які були змушені співпрацювати з німецькою владою. У юденраті збиралися впливові та авторитетні персони: учені, інженери, лікарі й навіть рабини.

Треба зазначити, що в архівах не збереглися свідоцтва про діяльність юденрату в Кременчуці. Але про цей факт написано в книзі публіциста та драматурга Цезаря Солодаря “Дика полин”. Можна припустити, що члени кременчуцького юденрату підказували бургомістру, кому з євреїв необхідно терміново оформити фіктивні посвідчення особи.

За фальшиве ім’я — штраф

Таємні заходи тривали у вересні та жовтні 1941 року. Однак попри всі застереження, підпільна діяльність Синиці-Верховського все ж таки потрапила в поле зору німців. Міського голову було заарештовано й у листопаді розстріляно. А наступним бургомістром став якийсь Д. С. Дмитрієнко.

Тієї ж осені окупанти опублікували наказ, що забороняє священникам хрестити євреїв. А Дмитрієнко дав розпорядження своїм підлеглим, щоб ті посилено контролювали роботу загсів, адже саме там видавали документи. До того ж працівників цих установ зобов’язали перевіряти, чи не роблять громадяни виправлення самовільно.

У той час дані вносилися вручну, за допомогою чорнила та пір’яної ручки, отже, скоригувати відомості в паспорті або в іншому посвідченні було не так уже й складно. До речі, заради різних цілей записували не лише іншу національність, а й змінювали дату та місце народження. Коли виявляли фальсифікацію, на винних накладали штраф 100 рублів.

Милосердя чи захланність?

Після звільнення Кременчука чиновників-колаборантів, які працювали в міській управі під час окупації, було заарештовано. І вони розповідали про бургомістра історії, що псували його репутацію. Наприклад, говорили, що градоначальник допомагав євреям зовсім не через милосердя, а щоб отримати гроші за свої послуги.

Однак у розсекречених звітах айнзацгрупи про корисливі мотиви кременчуцького бургомістра не згадувалося. Якщо Синиця-Верховський справді мав матеріальну вигоду в результаті підпільних комбінацій, німці обов’язково оприлюднили б ці відомості в місті, щоб дискредитувати розстріляну ними людину. Навпаки, інформація щодо причин страти кременчуцького бургомістра не розголошувалась. Ймовірно, окупанти побоювалися, що реалізована градоначальником схема допомоги євреям могла бути використана ворогами гітлерівської влади в інших регіонах.

Деякі історики вважають, що Синиця-Верховський усе ж таки співпрацював з окупантами. Ймовірно, що бургомістра міста залучали до інвентаризації відібраного в євреїв житла та іншого майна, наприклад, вівся облік коштовностей. Окупанти позбавлялися євреїв не тільки тому, що так наказувала расова доктрина. Німці переселяли представників “забороненої національності” в гетто і в такий спосіб звільняли комфортне житло для офіцерів вермахту.

Але хай там як, Синиця-Верховський загинув від рук нацистів, а перед цим допоміг сотням людям уникнути подібної долі. За підрахунками різних експертів завдяки зусиллям бургомістра з-під нагляду окупантів вдалося вивести від 1000 до 2000 євреїв. А тому кременчуківці зберегли пам’ять про цю людину.