У вересні 1941 року німецькі війська захопили Кременчук. Упродовж трьох років фашисти замучили та розстріляли десятки тисяч мешканців, багатьох відправили на каторжні роботи до Німеччини. Загарбники пограбували промислові та аграрні підприємства, зруйнували історичні пам’ятки. У місті панувала жорстока диктатура. Далі на yes-poltava.com.ua.
“Скарги не приймаються!”
З перших днів гітлерівці почали розбійничати. Вони вдиралися в будинки, забирали цінності та продукти. Вбивали невинних людей. Окупанти щодня зганяли на околицю міста мирних жителів. Там, на піщаних насипах, розстрилювали їх.
Під час повоєнного розслідування експерти виявили в північно-східному районі Кременчука 62 великі могили. Кожна з них була 30 метрів завдовжки та 15 метрів завширшки, а глибина — 6 метрів. З цих ям дістали сотні трупів, у головах яких видно було смертельні рани від вогнепальної зброї.
На тілах дітей та старих ушкоджень не виявили. Слідчі зробили висновок, що їх скидали в могили живими. В одній з ям лежала жінка з немовлям, яке притиснулася до її грудей. У потилиці вбитої залишився кульовий отвір, а на тілі малюка ран не було.
Жодного захисту від загарбників не було. На дверях військової комендатури висіло оголошення: “Скарги від місцевого населення на німецьких солдатів не приймаються!” Було оголошено реєстрацію всього населення й почалися масові арешти, пише сайт “Історія Кременчука”. Затримували людей під різними приводами. Наприклад, під час розшуку вбивць одного німецького офіцера у в’язницю посадили 200 підозрюваних.
Борошно з водою, горіле жито
В одному з районів Кременчука облаштували концтабір. На кутах паркану спорудили вежі для охорони. Територію огородили колючим дротом. Тут можна було розмістити майже 20 тисяч людей. Щоправда, не для всіх бранців були місця в бараках і багато людей жили просто неба. І хоча осінні холоди, а потім і зимові морози охоплювали землю, додаткові приміщення не будували.
Їжу давали малокалорійну. Спочатку годували гречаним борошном із водою. Кожна людина отримувала півлітра такої суміші раз на добу. У листопаді почали розливати по кружках окріп і роздавати жменьки горілого жита, яке привозили з місцевого згорілого елеватора. Хліба видавали 200 грамів на людину.
Харчуючи так мізерно, в’язні примусово працювали на будівництві дерев’яного мосту через Дніпро. Виснажені невільники хворіли на дизентерію, тиф та інші інфекційні захворювання. Мало того, що фашисти тримали полонених у холоді, морили голодом, мучили на каторжних роботах, ще й періодично проводили розстріли, щоб залякати.
Дорога смерті
На початку жовтня концтабір у місті Хорол на Полтавщині був перенаселений настільки, що деяких його мешканців вирішили направити до інших міст. І багатотисячна колона бранців пішла пиловою вибоїстою дорогою, що веде до Кременчука.
Лікар хорольського концтабору доктор Фрюхте особисто формував групи тих в’язнів, які самостійно пересувалися. Проте подолати 90-кілометрову відстань вдалося не всім. Конвоїри розстрілювали знесилених мандрівників, які не могли рухатися зі швидкістю колони. Убитих залишали лежати на краю дороги.
За час переходу загинуло майже 1200 людей. За свідченням жителів села Піщане, низка полонених розтяглася на 5 кілометрів. Селяни побачили виснажених істот, які були мало схожі на людей.
У найбільшому кременчуцькому таборі смерті страждало майже 23 тисячі людей, з них померло 80 %. Ці дані були озвучені на історичній конференції “Кременчук — 435 років” та опубліковані на сайті “Околиці Кременчука”.
Фальшиві довідки про арійське походження
Особливо жорстоко гітлерівці ставилися до євреїв. Згідно з розпорядженням німецького коменданта, кожен представник юдейської національності мав носити на одязі жовту нашивку. Крім того, багато міських євреїв було ізольовано в гетто, яке охоронялося озброєними патрулями. За деякими даними, до 1943 року було знищено 8 тисяч кременчуцьких євреїв, пише сайт “Історія Кременчука”.
Приречені євреї шукали шляхи порятунку, але марно. Дехто сподівався на допомогу українців. Проте німецькі пропагандистські тези про шкідливість юдейської раси підкріплювалися залякуванням. Якби хтось надав єврею притулок або навіть просто пустив переночувати, той неодмінно наразився б на смертельний ризик. Могли розстріляти не лише милосердну людину, а й усю її родину.
Призначений німцями бургомістром Кременчука Синиця-Верхівський намагався врятувати євреїв від знищення, розповідає “Кременчуцький телеграф”. Він видавав фальшиві довідки про арійське походження й змушував місцевого священника хрестити деяких юдеїв та давати їм християнські імена.
“Праведниками світу” називають тих, хто в роки війни, ризикуючи життям, врятував євреїв від фашистського геноциду. Офіційно до цього списку увійшли 14 кременчуківців. Наприклад, Ганна Кириченко годувала одного полоненого єврея та приносила йому зимовий одяг. А у квітні 1942 року допомогла йому втекти з концтабору та дала притулок у себе вдома. А пізніше вийшла на зв’язок із підпільною групою, яка діяла в Кременчуці.
Підірвали залізницю
Тим часом патріоти боролися з ворогом. У захопленому Кременчуці підпільно працювала організація українських націоналістів (ОУН), розповідає “Reibert info”. Крім того, у місті орудувало ще 6 антифашистських спільнот.
Підпільники робили диверсії на військових об’єктах німців, непомітно псували механізми в техніці, яка потім вирушала на фронт. За допомогою радіопередавачів збирали інформацію про становище на фронті та поширювали її, друкуючи на листівках. Підтримували зв’язок з іншими містами. Ховали людей, яких шукали співробітники гестапо.
Щодня підпільники розширювали сферу діяльності. Наприклад, вони допомагали тікати в’язням концтабору. Врятовані українці одразу ж вирушали до лісу, поповнювали партизанські загони. У 1943 році кременчуківці, зібравши достатню кількість вибухівки, темної червневої ночі підірвали ворожий потяг та пошкодили залізницю. Довгий час гітлерівські ешелони, які йшли на фронт, не могли проїхати через Кременчук.
2 листопада 1943 року, незадовго до звільнення міста, партизанська група “Дніпровці” вступила в союз з підпільною організацією “Набат”. Завдання об’єднаного загону полягало в тому, щоб несподівано вдарити з тилу й у такий спосіб не дати ворогові спалити райони правобережної частини міста та довколишні села. Розділившись на бойові підрозділи, загін почав діяти й виконав завдання.
“На Дніпро спустилася густа темрява”
Під час відступу фашисти невпинно знищували Кременчук. На місці красивого затишного міста окупанти залишили розруху. Відомий журналіст Борис Польовий писав у газеті “Правда”: “Німецькі мерзотники все ж таки встигли частково підпалити місто. Зараз, коли пишуться ці рядки, на Дніпро спустилася густа темрява”.
Страшну картину побачили ті, хто першими увійшли до Кременчука: проломи в будинках, обвуглені стіни, купи битої цегли, повішені на ліхтарних стовпах люди. Було підірвано електростанцію та водокачку, місто залишилося без води та світла. Перетворено на руїни стародавню архітектурну пам’ятку — Кременчуцький собор.
Крім того, окупанти підірвали залізничний вузол та пристань на Дніпрі. Знищили 97 % житлового масиву міста: 1150 державних та 2898 приватних будинків. До 1941 року в Кременчуці проживало 100 тисяч осіб. І лише 18 тисяч жителів залишилося в 1943 році.
