Життя та розвиток стародавнього міста Лубни, що стоїть на Полтавщині, пов’язані з легендарним сімейством Вишневецьких. Це нащадки литовського вельможі Ольгерда та тверської аристократки Уляни. Землями Лубенщини князі Вишневецькі почали володіти з кінця XVI століття й вплинули на економічне та політичне формування цього краю. Далі на yes-poltava.com.ua.
Міцна рука з кинджалом
У 1590 році сейм Варшави дав право на володіння Посуллям князю Олександру Михайловичу Вишневецькому. Це видатний політичний та військовий діяч Речі Посполитої, який брав участь у боях із кримськими татарами та розширював вплив свого роду на території України. А Посулля — історична назва землі біля лівої притоки Дніпра та Сули. Тепер тут Недригайлівський та Роменський райони Сумщини, а також Лохвицький та Лубенський райони Полтавської області.
Олександр почав збирати із селян цього краю податки, залучати сюди нових мешканців, будувати укріплення, щоби боронити населення від нападів турків і татар. А у 1591 році польський король Сигізмунд III дав Олександру Вишневецькому дозвіл на будівництво замку в Лубнах. До речі, це місто було засноване в 988 році київським князем Володимиром Святославовичем.
Олександр визнав Лубни столицею своїх володінь. Художники створили герб міста. На емблемі зобразили міцну руку з оголеним кинджалом та ведмежу голову. Лубнам надали так зване магдебурзьке право, місто звільнялося від судової та управлінської влади феодалів. Завдяки цьому розвивалися торгівля та ремесла, з’являлися аграрні господарства та комерційні спільноти.
Ремісники об’єднувалися в цехові спілки. Їм належали великі ділянки передмість. Причому майстри були активними учасниками суспільно-релігійного життя. Наприклад, спонсорували та організовували проведення церковних святкових заходів. На цехових корогвах, поряд із зображенням міського герба та емблеми ремесла, малювали лик святого — покровителя цеху.
Проте соціально-економічне життя затьмарилося насильством. У Лубнах розміщувалися озброєні загони польських жовнірів — солдатів-піхотинців. Вони, бувало, відбирали в мирних жителів продукти та гроші, а за непослух карали.
Аромат чернечого саду
У 1594 році Олександр Михайлович помер. І земельну власність успадкував його молодший брат Михайло. Він недовго господарював у цих краях — помер у 1618 році. Лубни очолила вдова Михайла Раїна. Її син Єремія теж згодом братиме участь у житті міста.
Раїна Вишневецька заснувала три православні монастирі: Прилуцький, Ладинський та Лубенський, він же Мгарський. Перший ігумен Мгарського монастиря Ісая Копинський завідував усіма православними церквами у володіннях Вишневецьких. У 1622 році він організував церковне братство в лубенському храмі Святої Трійці. А 20 липня 1631 року Ісая став митрополитом Київським та оселився в Києво-Михайлівському монастирі.
Водночас у Лубнах, неподалік резиденції Вишненецьких, почав діяти католицький монастир. Монахи створили чудовий фруктовий сад та обробляли широкі поля з лікарськими рослинами. Аромат ягід і терпкий запах трав залітали через відчинені вікна до кімнат князівського замку.
Місто Лубни стало одним із найбільших на Лівобережній Україні. Тут були місцеве самоврядування та виборний суд. Населення звільнялося від багатьох податків, але зобов’язувалося обороняти місто та замок, ремонтувати стіни й ворота.
Перша лубенська “адміністрація” виникла в 1623 році. Мешканці створили управлінську громаду, а військовий гарнізон іменувався “товариством”. Громаду очолювали Федір Бишовець та Сидор Адамович. Командиром гарнізону був “отаман війська запорізького лубенського” Федір Пірський. Але головними керівниками все ж таки були Вишневецькі.
Католицтво замість православ’я
У середині XVII століття офіційним власником лубенських земель став згаданий князь Єремія Вишневецький. Щоправда, він опинився під опікою свого дядька Костянтина, коли в 7 років став сиротою. Його мама Раїна перед смертю взяла присягу з маленького князя, що він сповідуватиме православ’я. І не перейде, як деякі українські вельможі, до католицтва.
Але дядько відправив Єремію вчитися до Львівської єзуїтської колегії, де юнак усе ж таки став прихильником католицизму. А подорож католицькими країнами Іспанією та Італією, вивчення військової справи в Нідерландах остаточно сформували його духовний світ. Втім, Єремія не утискав православну церкву, і вона майже без проблем функціонувала на Лубенщині.
У 1639 році Ярема Вишневецький одружився з дочкою польського канцлера Грізельдою. І наказав збудувати католицький костел на честь свого новонародженого сина Михайла. Цікаво, що цей нащадок власників Лубенщини 19 червня 1669 року став польським королем.
300 кімнат та зірки на стелі
Для князя Єремії в Лубнах збудували розкішний палац, у якому було 300 кімнат. Підлоги застелили килимами, стіни прикрасили картинами. Над тронною залою підіймався купол із намальованими зірками Тут господар зустрічав гостей та підлеглих.
У підвалах зберігалися коштовності. Підземні тунелі з’єднували замок із монастирем і виходили за місто. На терасах стояли фонтани та скульптури. Найближча територія заселялась прибулою шляхтою.
Облаштовував Вишневецький і саме місто. У 1641 році в Лубнах налічувалося 2646 господарств та 40 млинів. До того ж Єремія розширював свої володіння — відбирав землі в сусідів. У 1643 році він захопив поселення Грайворон, яке належало знатному господарю Харлезському. У 1644 році магнат Казановський втратив місто Ромен. Ображені вельможі зверталися до суду, але безрезультатно.
Так поступово формувалася латифундія — величезне землеволодіння. Деякі історики припускають, що воно було найбільшим у Європі — тут стояло 53 міста та великі села. Серед найвідоміших населених пунктів — Лубни, Ромни, Глинськ, Пирятин, Чорнухи, Хорол. На території, яку зараз займає Полтавська область, мешкало 140 тисяч осіб.
Отруївся огірками?
Єремія Вишневецький був талановитим полководцем. Ризикував життям, мужньо терпів поневіряння та тяготи армійського життя. Спав просто неба, їв звичайну їжу, під час військових дій дотримувався аскетичного принципу “ні вина, ні жінок”.
Був щирий із ворогами та друзями, не терпів лицемірної політики. Показував свою готовність пожертвувати своїм життям заради Речі Посполитої. Він підтримував в армії зразковий лад і нещадно карав за боягузтво.
Крім того, Єремія прославився жорстокістю стосовно простого народу: за найменшу непокору знущався з людей, рубав голови, виколював очі, садив на палю. Це все спровокувало обурення народних мас.
Під час визвольної війни 1648 року повстанці під проводом Максима Кривоноса зруйнували палац у Лубнах та всю князівську резиденцію. Сам Ярема втік на Правобережжя.
20 серпня 1651 року в польському військовому таборі князь Вишневецький помер. Досі причини його смерті точно не визначені. За однією версією істориків, він помер від отруєння, за іншою — через інфекційну хворобу. Літописці на той час залишили розповідь про останній день князя. Він нібито наївся огірків, потім випив багато рідкого меду. Така трапеза, на думку хронікерів, виявилася згубною.
Смерть сина Єремії, польського короля Михайла Вишневецького, у 1673 році обрубала останнє стебло роду Вишневецьких. А Лубни після бунту стали козацьким містом. Там було створено Лубенський козацький полк — одне з найбільших військових формувань в Україні.
