Олександр Абаза – це представник дворянської знаті, який зайняв місце мера Полтави. Лилося шампанське, столи ломилися від страв, грали музики, вся відома знать приїздила до нього бенкетувати, здавалося, що б могло віщувати біду, а вона була поруч. Проте містяни високо цінували цього чоловіка і досі вважають одним з кращих мерів міста. Далі на yes-poltava.com.ua.
Життєпис
Олександр Абаза народився в родині дворян на Полтавщині 30 грудня 1829 року. Навчався в приватних школах. У 1843 році, коли йому виповнилося 16 років пішов на службу як унтерофіцер в полк княгині Єлени. Через два роки отримав юнкерський чин і перевівся до Гусарського полку за командування князя Васильчикова. В 1848 році став учасником бойових дій в придунайських князівствах. За участь в угорській компанії був нагороджений Австрійським Імператором орденом Металевої Корони ІІІ ступеня. Також Олександр Михайлович має чисельні нагороди: орден Святої Анни ІІІ ступеня з бантом, орден Святого Володимира IV ступеня, срібна медаль за втихомирення Угорщини та Трансильванії, бронзова медаль на Андріївській стрічці на згадку про війну 1853-1856 років та ін.
25 грудня 1856 року був звільнений зі служби зі званням майора з правом носити мундир. По смерті матері успадкував 320 десятин землі та 101 ревізьку душу, а також двоповерховий кам’яний будинок в Одесі, який щорічно приносив Абазі 2000 рублів.
Після відставки у 1865 році переїхав жити до Полтави й за результатами Полтавських засідань був внесений до другої частини дворянського родоводу разом зі своїм сином Володимиром. Цього ж року його обрали повітовим ватажком дворянства, на цій посаді він протримався до 1868 року. Потім став статським радником.
Був двічі одружений. Перший шлюб мав з донькою статського радника Оленою Золотарьовою, подружжя мало двох синів і чотири дочки. Другий шлюб взяв з Оленою Дейтріх, яка народила йому сина і двох дочок.
На посту мера
У 1879 році Олександр Абаза став мером Полтави й пробув на цьому місці аж до 1887 року.
Абаза запамʼятався містянам як добра і порядна людина, а ще він був одночасно й дуже економним й таким, що не жаліє коштів ні на що. До прикладу економії: на одному з засідань 1873 року було висунуто думку про те, що меру треба підняти заробітну плату на 1000 рублів, адже справ у нього ставало дедалі більше, а зарплата лишалася тою ж. Колеги підтримали пропозицію і навіть запропонували збільшити платню на 2000 рублів, однак Олександр Михайлович подякувавши відмовився. Через деякий час знову постало питання про збільшення меру платні й тоді Абаза покинув керівне місце. Проте на зібранні все ж було прийнято рішення в якому зазначалося, що меру підвищують заробітну плату на 2000 рублів з 1 січня 1874 року. Посівши місце мера в друге Абаза подякував колегам за оцінку його праці, яку він спрямував на користь міста.
Бездумні витрати
Однак, знаходилися й ті, що звинувачували Абазу в марнотратстві. Один з головних редакторів ”Полтавських Губернських відомостей”, Дмитро Іванченко писав у своїх ”Спогадах 1888 – 1908 років”, що Абаза був любителем драматичного мистецтва та й сам грав на сцені. Це був багач, який витрачав купу грошей на бенкети, бали, вечори та всілякі розваги. Також Олександр Михайлович любив пригощати начальників високого рангу, які відвідували Полтаву.
На площі під його балконом грали музики, там збиралася купа людей. Було чути дзвін келихів з зали для зборів, проголошення тостів і крики ”Ура”. Там само можна було зустріти представників різних верств, зокрема князів, корпусних командирів та ін. Частував мер цих гостей не як полтавський чиновник, а як поміщик, що не забув дворянських традицій. Він був надзвичайно гостинним та хлібосольним, як і годиться бути дворянам. Говорять, що саме через це згодом і ліквідували його будинок, а потім перетворили на місце для роботи міської управи.
З колишніх прикрас, гобеленів, картин класиків, меблів з палаців та ін. залишився лиш паркет. Отак Абаза запамʼятався лиш як хлібосол, а своїм дітям у спадок не лишив майже нічого, проте вдячна громада прикрасила портретом колишнього мера зал думських зборів.