Дуже часто, коли обговорюють найвидатніші історичні події, які відбувались на території Полтавської області, згадують лише про Полтавську битву 1709 року. Однак, у нашому регіоні були й інші гучні події, які зіграли важливу роль для всієї держави. Одним із таких прикладів можна назвати Куруківську битву 1625 року, що відбулась між військами Речі Посполитої та українськими козаками. Які були основні причини цього протистояння? Чим закінчилась битва і які були наслідки для обох сторін? Далі на yes-poltava.com.ua.
Як намагались “провчити” українських козаків?
На початку ХVІІ століття, українці зазнавали значних утисків від влади Речі Посполитої. Рівень невдоволення населення постійно зростав, адже серед селян панувало безробіття, а козаків використовували як зручну військову силу, яка швидко здобувала перемоги, однак не повинна була допускатись до влади. Та народ український завжди був вільнолюбний та міг постояти за себе, тому не дивно, що у відповідь на такі дії поляків почались масові заворушення серед простого населення, і все більше людей вступало до козацької лави. Таким чином, козаки постійно діяли на власний розсуд, вели незалежну політичну гру і будували плани про витіснення. Зрозуміло, що такі дії не могли не привернути уваги польської влади. “Свавілля” козаків обговорювали на засіданні сейму, вказуючи на те, що вони виганяють шляхтичів із власних домівок, обкрадають їх та навіть убивають, встановлюючи свої порядки та закони. Виріс також і супротив українців до католицизму. Таким чином, було прийнято рішення “провчити” українських козаків. Для цього влітку 1625 року до України відправили гетьмана Станіслава Конецпольського, який очолив військо, чисельністю від 20 до 30 осіб (за різними даними).
Як відбувались військові протистояння?
Військо Конецпольського вирушило у напрямку Білої Церкви, так, як там були зосередженні найбільші на той час козацькі угрупування.
Козаки, розуміючи наступ ворога, також підтягнули своє військо, загальною чисельністю від 12 до 20 тисяч. Очолювали українське козацтво двоє прославлених воїнів – Михайло Дорошенко і Марк Жмайло, які ніяк не могли дійти згоди. Дорошенко підбурював до миру шляхом перемовин, а ось Жмайло був категорично налаштований на бій. Фактично, це було протистояння двох лідерів, які намагались витіснити один одного. У Марка Жмайла прихильників серед козацтва назбиралось значно більше, тому всі розуміли, що буде кровопролиття. Саме Жмайло зміг об’єднати запорізьких і донських козаків, не відкидаючи варіанту перейти на сторону Росії.
Перша зустріч двох військ відбулась неподалік від міста Крилова. Польський воєначальник направив до табору українців посланців, які надали козакам рішення сейму. У документі значилось, що козаки повинні підкоритись Речі Посполитій, скоротити своє військо до 5 осіб, а решта має повернутись на службу до польської шляхти. Українська сторона направила своїх старшин до самого Конецпольського, щоб повідомити, що козаки не будуть коритись волі сейму. Польський чиновник хотів схитрувати й намагався якнайдовше затримати представників козацтва у себе, щоб на ранок піти в наступ. Та нічого не вийшло: козаки були готовими. Заховавшись в яру, вони наступали з усіх сторін і змогли відбити атаку Конецпольського та його людей. З самого ранку і до пізнього вечора йшли кровопролитні бої, а з настанням темряви знесилені ляхи за наказом свого керманича відступили. Гетьман Жмайло прекрасно розумів, що буде гру ще не завершено, і невдовзі буде новий напад. Саме тому було прийнято рішення змінити дислокацію та перевести більшу частину козацького полку ближче до Куруківського озера, що було розташоване неподалік Кременчука. Розподіливши рівномірно своє військо біля озера, гетьман обдумав усе до дрібниць: там, неподалік озера було знайдено болотисту місцевість, вкриту травою, що могло зіграти на користь козаків.
Конецпольського, який повернувся на місце попередньої сутички очікувала несподіванка: на місці табору залишився невеликий загін козаків. Страшенно розізлившись, він віддав наказ Станіславу Потоцькому вирушити навздогін війську Жмайла. Під час погоні його перестрів ще один загін українських козаків, однак, вони не змогли зупинити поляків. Підійшовши до Куруківського озера, він розпочав наступ на військо нашого гетьмана, та сили були нерівними, тому все, що залишалось – це чекати на допомогу Конецпольського. Коли зібралось усе польське військо, розлючений Конецпольський негайно пішов в атаку на козацький табір. Однак, вже майже на підході до українського табору, вороги потрапили у пастку Жмайла – вояки загрузли у болоті разом зі своєю кіннотою. Військо Речі Посполитої зазнало значних втрат, а їх керманич заледве зміг врятуватись, тому вони відступили далі, облаштувавши табір неподалік Куруківського озера.
Конецпольський розумів всю складність свого положення і почав обдумувати можливість перемовин. Він розумів що втратив забагато людей, коней та зброї, до того ж побоювався, що до козаків приїде підмога. Погодні умови також погіршувались. Тому, зрештою, до козаків були направлені гінці з пропозицією мирних перемовин.
Переворот у козацькому війську
У листопаді 1625 року у козацькому таборі розпочались заворушення, які влаштував конкурент Марка Жмайла – Михайло Дорошенко. Він намовив козаків спричинити бунт, обґрунтовуючи це тим, що сенсу далі битися немає, військо і без того зазнало втрати, підходить зима, і допомоги чекати немає звідки. Загалом, його послання було тим же, що і до цього: домовитись з поляками мирним шляхом. Втомлені від війни козаки послухали Дорошенка, та здійснивши переворот, скинули попереднього гетьмана.
Тим часом Конецпольський вже декілька тижнів підряд направляв гінців із пропозицією зустрітись, та через категоричну позицію Марка Жмайла, дійти до якогось рішення не вдавалось. Дорошенко ж, прийшовши до влади особисто поїхав на перемовини до поляків. Домовитись виявилось не так просто: польська сторона виставила багато звинувачень та жорстких пропозицій, з якими козаки були не згодними. Та все ж таки, обидві сторони змогли дійти згоди, яку закріпили документально – підтвердженням стало підписання Куруківського договору.
Значення Куруківської битви в історії
Історики схиляються до думки, що не зважаючи на те, що Куруківська битва завершилась мирною угодою, в якій не було переможців і програвших, вона зіграла важливу роль у становленні козацтва як самостійного військово-політичного угрупування, яке має певну владу та здатне боротись за незалежність. Козаки змогли добитись більших прав та свобод, високої платні та права на торгівлю.
Пам’ятний знак козакам, полеглим в Куруківській битві
У 90-х роках ХХ століття у селі Чечелеве, що знаходиться неподалік Кременчука було встановлено пам’ятник, присвячений козакам, які загинули під час Куруківської битви. У 2006 році його було реставровано. Традиційно, на День козацтва, що збігається зі святом Покрови (відповідно до історичних даних, козаки вважали це свято найважливішим, вірили, що сама Покрова їх захищає), тут проводиться вшанування пам’яті полеглих. До того ж це місце стало однією із туристичних пам’яток, яке приваблює туристів, що цікавляться епохою козацтва та Гетьманщини.
У 2020 році істориками було знайдено стародавню книгу 1626 року, в якій описано Куруківську битву та возвеличено козацьке військо.
