Не будемо переказувати всю історію життя Євгена Марчука, хоч це й надзвичайно цікава багатогранна особистість, зосередимося лише на 1899 – 1990-х роках, коли він посів місце начальника КДБ в Полтаві й що з цього вийшло. Далі на yes-poltava.com.ua.
Кілька слів про Євгена Марчука
Євген Марчук народився у селянській родині 28 січня 1941 року на Одещині в селі Долинівка. У 1963 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту і здобув фах вчителя української мови й літератури, а також німецької мови. Перерахувати всі його посади дуже складно, адже Марчук багатогранна особистість і він брався за все, що тільки можна. Євген Кирилович відомий нам як політичний діяч, член таких партій як: “Свобода” та “Соціал-демократична партія Україна”. Його діяльність в Полтаві у 1899 – 1990-х роках була спрямована на реформування Полтавського УКДБ УРСР.
Реакція на зміну начальника КДБ УРСР
Звістка про те, що Євгена Марчука хочуть призначити на посаду начальника Управління КДБ УРСР у Полтаві випередила офіційне оголошення й ходила чутками по місту. Дехто вже відверто заздрив всім хто працюватиме з Євгеном Кириловичем, інші застерігали, що під його керівництвом буде дуже важко.
Говорили, що він має свої новаторські підходи до виконання роботи, які виходять за рамки відомчих наказів чи інструкцій. Хоча він й вимогливий наставник, але також захисник підлеглих від надмірного гніву начальства. Крім того, він вмілий організатор цікавих позаслужбових заходів. Однак не варто цьому дуже радіти, адже доведеться готуватись до посилення контролю за виконанням службових обовʼязків, а от дисципліну він триматиме під особистим наглядом. Доведеться готуватися до нових вимог щодо планування, звітності, підготовки оперативних документів, підвищення загальноосвітнього рівня і навіть дотримання охайного зовнішнього вигляду. Крім всього сказаного, чутки ходили й про те, що Марчук не сприймає нехлюйства, користолюбства, підлабузництва та ін.
На офіційному заході, щодо зміни управління, полтавці зустріли Євгена Марчука досить насторожено і прохолодно. В актовій залі УКДБ бурхливими оплесками зреагували на прощальні слова попередника, генерал-майора Анатолія Жабченка, адже за роки свого керівництва, він встиг завоювати прихильність і довіру колег та підлеглих. Проте виступ Євгена Марчука не викликав подібного захоплення, пролунали лише поодинокі сплески від присутніх офіцерів управління.
На посту начальника Полтавського КДБ УРСР
Очоливши управління, Марчук відразу попросив керівництво КДБ УРСР призначити в Полтаву позапланову комплексну перевірку. Так зазвичай робили новопризначені керівники для проведення аудиту реального стану оперативної службової діяльності, а отже і Марчук повинен був це зробити, щоби зрозуміти наскільки колектив готовий до роботи в нових умовах. Також Євген Кирилович прагнув донести до підлеглих з держбезпеки, що вони постійно мають вдосконалювати свій рівень професіоналізму.
Комплексна перевірка пройшла успішно, проте Марчуку довелося зробити кілька кадрових змін. На посаду керівників найважливіших оперативних підрозділів він назначив декількох знайомих з Києва. Зміна керівництва відбулася в таких підрозділах: відділ контррозвідки, відділ боротьби з ідеологічною диверсією, а також змінив заступникам економічної контррозвідки. Ці зміни стимулювали роботу керівників інших оперативних підрозділів, а саме: відділу розвідки, відділу контррозвідувального забезпечення правоохоронних органів та відділу транспортної контррозвідки.
Всю вихідну кореспонденцію Марчук взяв на себе, він ознайомився зі звітами, планами, доповідними УКДБ у Москву та Київ. Переглянув облік компартії за останні 5 років, об’їхав усі 14 міських і районних підрозділів, ознайомився з їх особовим складом. Призначив нового начальника архівної групи та доручив йому доповідати про всі справи, які представляли історичну і оперативну цінність. Дав команду секретаріату в першу чергу доповідати особисто йому про випуски спеціалізованих видань, таких як: “Збірник КДБ СРСР” і “Праці Вищої школи КДБ СРСР”.
Особливих жорстоких новацій Марчук не запроваджував. Проте нещадно карав за самоволку публічною поркою на нарадах. Також варто додати, що він жодного разу не заборонив короткочасної відпустки чи виїзду за межі Полтави у вихідні чи святкові дні.
Організація діяльності УКДБ
Організаційні заходи з вдосконалення роботи управління Євген Марчук реалізував через роботу ради УКДБ. На засідання Євген Кирилович завжди запрошував секретаря парткому управління О. Ковтуна, який дуже захоплювався будь-якими ініціативами нового начальника. Ці наради залишилися основною формою організації ділового спілкування з колегами, проте порядок їх проведення дещо змінився. Марчук прагнув почути думку кожного працівника. Він відмовився від регламенту “слухайте мене і більше нікого”, і відтоді наради перетворилися на зібрання однодумців, на яких радилися і розв’язували проблемні питання. Євген любив проводити їх у режимі мозкового штурму, де кожен міг висловити свою думку, дати оцінку чи спрогнозувати наслідки прийнятих рішень. Ці наради ніколи не переростали в порожню балаканину, проте тут залишилося місце для жартів.
Марчук часто влаштовував керівному оперативному складу своєрідні тестування. Здавалося б, на рівні інтуїції він вловлював нові тенденції розвитку політичних ситуацій. Марчук був одним із тих керівників, які попри відсутність відповідної нормативної бази, зміг налагодити співробітництво з науковцями. Внаслідок цього в Україні вийшла перша збірка нарисів про репресованих полтавців реабілітованих історією, рукопис якої в серпні 1991 року був підготовлений до друку, а серед членів редколегії з’явилася й імʼя Євгена Марчука.
Ще одним здобутком Євгена Кириловича є те, що він організував так зване “ходіння в народ” через зустрічі співробітників УКДБ з представниками різних верств населення, де вони обговорювали питання історії політичних репресій і голодомору на Полтавщині, проблеми реабілітації жертв голодомору, ставлення до подій в країні й області, а також міжнародну політику. Були також започатковані зустрічі з колективом УКДБ авторитетних істориків, викладачів політекономії, які коментували резонансні статті про кризовий стан економіки СРСР і необхідність проведення ринкових реформ, провідних спеціалістів практиків економічного управління облвиконкому тощо.