Прихід радянської влади до Полтави став однією з найважливіших подій в історії міста на початку XX століття. Після кількох років політичної нестабільності, змін урядів та запеклих боїв більшовики встановили контроль над регіоном. Цей період ознаменувався масштабними змінами в соціальній, економічній і культурній сферах. Далі на poltava.com.ua.
Нова влада прагнула кардинально перебудувати суспільний лад, що викликало як підтримку, так і спротив з боку різних верств населення. Важливо розглянути, як відбувався цей процес, які події передували встановленню більшовицької влади у Полтаві та які наслідки він мав для міста.
Перший прихід більшовиків до Полтави
Більшовики вперше увійшли до Полтави 20 січня 1918 року під час наступу Червоної армії на Україну в ході Першої радянсько-української війни. Невдовзі після Жовтневого перевороту 1917 року Рада Народних Комісарів більшовицької Росії висунула Українській Центральній Раді ультиматум, підписаний Леніним і Троцьким, з вимогою підтримати більшовиків. УЦР цей ультиматум відхилила. Уже 22 грудня 1917 року більшовики захопили Харків, який проголосили столицею радянської України. Тоді ж було створено маріонеткову квазідержаву та проведено так званий Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому Україну проголосили радянською республікою.
У січні 1918 року червоногвардійці оголосили війну Українській Народній Республіці (УНР), унаслідок чого було захоплено значну частину українських земель. Уряд УНР звернувся по військову допомогу до міжнародної спільноти. На початку лютого УНР була визнана державами Четверного союзу, а в березні війська Української Народної Республіки та Німеччини увійшли до Києва. Українські сили за підтримки союзників звільнили центральні, східні та південні території України, а також Крим.
Після Лубенської операції та звільнення Хорола, Ромодана, Миргорода і Решетилівки українське військо стрімко просувалося вперед. Відступаючи, більшовики підривали мости та залізничні колії.
Головний оборонний рубіж на шляху до Полтави більшовики підготували в районі залізничної станції Абазівка. Тим часом Гордієнківський кінний полк Всеволода Петріва виступив із Хорола вздовж залізниці у напрямку до Решетилівки. Усього за день козаки подолали близько 60 кілометрів. Тим часом більшовицька влада через Центральний Виконавчий Комітет Рад оголосила воєнний стан на території Харківщини, Чернігівщини та Полтавщини.
Наприкінці березня основні сили Запорізької дивізії продовжили наступ. Через підрив мосту через річку Хорол українським військам довелося діяти без підтримки бронепоїздів. Виснажені боями запорожці відбивали атаки більшовиків. 28 березня вони увійшли в Абазівку та рушили до Полтави. Червоні зрештою відступили, і до міста увійшли основні сили Запорізької дивізії та німецькі союзники.
Проте їхня влада в місті була нестабільною. У наступні роки Полтава кілька разів переходила з рук у руки різних сил, поки у січні 1919 року остаточно не опинилася під контролем більшовиків.
Акт Злуки у Києві та більшовики у Полтаві
22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбулося урочисте проголошення Універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. У Полтаві ця подія залишилася непоміченою — місцева преса її проігнорувала. Місто на той момент уже «почервоніло», про що свідчать записи полтавців, які перебували під більшовицькою окупацією. Червоні захопили Полтаву після 16-годинного бою з петлюрівцями. У місті одразу було запроваджено комендантську годину. Вулицями почав курсувати так званий «батальйон смерті» — своєрідний польовий суд, метою якого була охорона населеного пункту від грабежів та вбивств.
Як писав у своєму щоденнику полтавець Олександр Несвіцький, який на той час був керівником першої радянської амбулаторії в Полтаві (її наступницею стала сучасна Полтавська обласна лікарня імені Миколи Скліфосовського), в окупованому місті панували безлад і розбій.
На початку січня 1919 року євреї почали розфарбовувати білі тканини в синій і жовтий кольори, щоб перепродавати матеріал на прапори по 100 карбованців за аршин. У записах лікаря йдеться, що в Полтаві помер Микола Биков — племінник Миколи Гоголя, який був одружений з онукою Олександра Пушкіна. Також було вбито голову правління споживчого товариства Анатолія Богомолова.
Буремні часи
По місту ширилися чутки, що Харків захопили більшовики, а станцію Лозова — добровольці. З’явилися відомості про розлад у Директорії: нібито Винниченко хотів об’єднання з більшовиками, проти чого виступав Петлюра. Як писав лікар, тоді було зовсім незрозуміло, хто насправді керує — Директорія, Винниченко, Петлюра, більшовики чи Махно.
За кілька днів пограбували гласного Івана Криницького. Знову з’явилися чутки про відступ більшовиків із Харкова. Німці почали 5 січня залишати Полтаву. Вони вирушали на батьківщину невеликими групами, продаючи дорогою за безцінь речі та коней. Снаряди вони розстрілювали, щоб ті не дісталися ворогу. Біля млина Молдавського та на Павленківській площі знайшли тіла чотирьох убитих.
Місцеве керівництво — голова губернської земської управи, губернський комісар Чижевський та представник управи Толкач — терміново вирушило до Києва для консультацій щодо дій у разі наступу більшовиків.
У середині січня почали поширюватися чутки, що червоні вже знаходяться на станції Божкове. Українські війська почали залишати Полтаву. У місті було оголошено воєнний стан і заборонено виходити на вулицю після десятої години вечора. Болбочан віддав наказ здати зброю протягом п’яти днів; за її зберігання погрожували розстрілом.
Полтавські магазини в ті дні стояли зачиненими через страх перед грабежами. Полтавський земський банк розпочав евакуацію до Києва. 17 січня став особливо тривожним днем: доступ до Київського вокзалу виявився закритим, на його території почалися грабежі, лунали постріли. З’явилася інформація про те, що до міста прямують банди з метою мародерства. В окрузі було чути гарматну канонаду.
Уже 19 січня Полтава опинилася під повним контролем більшовиків. Петлюрівці залишили місто. Червоні увійшли до Полтави з музикою. Губернський староста Чижевський, головнокомандувач лівобережними українськими військами Болбочан та інші керівники втекли.
Встановлення більшовицької влади у Полтаві
Вже 21 січня комендантом міста було призначено Матяша, а начальником гарнізону — Бардаговського. Революційний комітет наказав відкрити магазини, пригрозивши порушникам військово-революційним судом. Наприкінці січня у Полтаві почалися масові вбивства та грабежі. Грабіжників розстрілювали просто на вулицях. Розпочалися обшуки з метою вилучення зброї, під час яких людей нерідко просто грабували.
Більшовики розгорнули активну боротьбу з «контрреволюціонерами» та «ворогами радянської влади». Надзвичайна комісія (ЧК) у Полтаві отримала повноваження здійснювати арешти, конфісковувати майно та застосовувати жорсткі заходи проти всіх, кого підозрювали в нелояльності. Під репресії потрапили колишні чиновники, офіцери, священники та представники національних організацій. Усі, хто не погоджувався з новою владою, зазнавали безжальних переслідувань — аж до фізичного знищення. Арешти та позасудові розстріли мирних жителів стали у Полтаві звичним явищем.
Більшовики швидко закріпили свою владу в місті, розпочавши із серії наказів, спрямованих на встановлення соціалістичного порядку, придушення спротиву та перерозподіл власності.
Одним із перших рішень нової влади стала націоналізація промислових підприємств, магазинів і банків. Заводи та майстерні передавалися під контроль робітничих комітетів, а приватне підприємництво фактично ліквідовувалося. Ці заходи супроводжувалися реквізицією товарів і майна у «буржуазних елементів», що спричинило хвилю невдоволення серед міської інтелігенції та купецтва.
Наступним важливим кроком стало запровадження продрозкладки — політики примусового вилучення хліба та продуктів у селян для постачання Червоної армії та робітників. У Полтаві були створені спеціальні продзагони, які вирушали в сільську місцевість для виконання цих наказів. Це викликало масовий спротив серед полтавських селян, який часто переростав у відкриті збройні виступи проти нової влади.
Як жителі Полтави відреагували на прихід радянської влади у 1919 році
На початку 1919 року Полтава опинилася в епіцентрі стрімких політичних змін. Після відходу військ Української Народної Республіки та короткочасного перебування білої гвардії в місті встановилася радянська влада. Реакція жителів Полтави на ці події була неоднозначною, що пояснювалося як складною соціально-економічною ситуацією, так і різними політичними поглядами населення.
З одного боку, значна частина робітників і бідного селянства привітала прихід більшовиків. Вони сподівалися на покращення свого матеріального становища, отримання землі, робітничий контроль над підприємствами та скасування станових привілеїв. Пропаганда радянської влади обіцяла швидке створення справедливого суспільства без експлуатації, що знаходило відгук серед знедолених верств населення.
Однак значна частина інтелігенції, духовенства, підприємців і заможних городян сприйняла прихід більшовиків із тривогою та ворожістю. Економічна політика радянської влади, яка включала націоналізацію заводів, примусові реквізиції продовольства та боротьбу з «контрреволюцією», викликала спротив. У Полтаві, як і в інших містах України, розпочалися репресії проти «класових ворогів» — арештовували колишніх чиновників, офіцерів, священників та підприємців.
У місті та загалом на Полтавщині почали діяти партизанські загони, які виступали проти більшовиків. Попереду була голодна криза 1921 року.