Воєнно-політична спільнота, яка називається козацтвом, займає особливу нішу в історії України. Козаки — захисники нації, які з’явилися у небезпечні для українців часи. Наприклад, вони боролися проти татарської агресії, намагалися протистояти експансії Речі Посполитої. Ці воїни об’єднувалися в полки, які стали не лише військовими підрозділами. Так називалися територіально-адміністративні одиниці. Далі на poltava.com.ua.
Крайній, але сильний
Полкова система стала характерною особливістю Гетьманщини — державної формації, що утворилася на українських землях у XVII–XVIII століттях. Козацькі полки підкорялися гетьману, але брали участь у вирішенні найважливіших політичних, економічних та військових питань у різних українських регіонах. Як свідчать історичні джерела, окремі полки, як військові формування, існували на території України ще наприкінці XVI століття.
У 1648 році під час повстання під керівництвом Богдана Хмельницького проти Польщі на Полтавщині сформувалося 7 полків. Як визначив полтавський історик Лев Падалка, Полтавський полк серед них був найсильнішим. Полк складався з 19 сотень, які розташовувалися в різних містах та селищах: Полтаві, Гадячі, Опішні, Нових та Старих Санжарах, Решетилівці та інших населених пунктах. Територія полку стикалася із Запоріжжям та з безмежними степами.
Полтавський полк був далеко від центру Гетьманщини. Ці землі не цікавили ні козацьку еліту, ні московських сановників, бо вони не бачили тут економічної вигоди. А сусідство із Запоріжжям сприяло тому, що тут довго зберігалися та розвивалися козацькі традиції. Діяла полкова канцелярія, яка була своєрідним управлінським органом. Козацькі чиновники вели журнали, складали протоколи, організовували ревізії, видавали розпорядження, реєстрували та зберігали документи.
Своєвільна демократія
Цікаво, що Полтавський полк був особливим серед таких формацій. Річ у тому, що в інших полках прості козаки залежали від старшини — командирської, заможної верхівки; а полковники стали гетьманськими чиновниками, на які пересічні бійці не могли впливати. Отже, структура полків у деяких випадках переставала бути демократичною. У Полтавському полку вибір керівництва насправді відбувався волею громади.
Однак треба сказати, що вибір залежав від фінансового стану кандидата, а також визначався політичними тенденціями. Також були важливими результати боротьби різних угруповань за гетьманську булаву. Але полтавці не завжди враховували рекомендації військово-політичної еліти, а більш охоче прислухалися до думки запорожців. Або на перше місце ставили власну думку.
І хоч згодом полтавців все ж таки змусили більше поважати бажання гетьманів, вільності та непокори в полтавській громаді були помітними явищами. Тому здійснювалися часті перевибори полковників у Полтаві, деякі з них не затримувалися на посаді навіть упродовж року. Втім, на початку XVIII століття народ втратив право обирати полковників і вони призначалися гетьманом.
Дзвін із гарматного заліза
Першим полтавським полковником став представник стародавнього козацького роду Іван Іскра. Трохи пізніше цю посаду обійняв бунтар і сміливець Мартин Пушкар, який керував Полтавським полком у різних битвах. У 1651 році Пушкар організував похід козаків у бік Вінниці, де інший полководець, Іван Богун, насилу стримував нашестя добре озброєної польської кінноти. Битви закінчилися б трагічно для українців, якби Пушкар не встиг вчасно.
Крім того, козаки Полтавського полку брали участь у визвольній війні українського народу в 1648–1654 роках: брали в облогу Львів, билися під Берестечком. З трофейних гармат, захоплених Полтавським полком, було відлито дзвін. Також полтавці активізувалися в антифеодальних виступах у 1689–1691 роках проти козацької старшини, в Азовських походах у 1695–1696 роках.
Мартин Пушкар не заперечував військово-політичний союз із московитами й навіть присягав цареві. І коли після смерті гетьмана Хмельницького його змінник Іван Виговський псував стосунки з Московією та повертався в бік Польщі, Пушкар підняв повстання. Заколотник хотів не тільки повернути козацтво на колишній політичний курс, а й за допомогою царя самому стати гетьманом. Надії не справдилися. У 1658 році полтавський полковник був убитий у бою з військами Виговського.
Полтавська битва
У 1687 році гетьманом став політичний і воєнний діяч Іван Мазепа. У перші роки правління він уклав договір із Москвою та зобов’язався долучитися до міжнародних конфліктів на той час разом із царем. Полтавському полку, як й іншим українським військовим формуванням, довелося підкоритися наказам Мазепи.
Козаче військо билося проти кримських татар та турків. Крім того, козаків відправляли до Петербурга, де вони займалися будівельними та ремонтними роботами. У 1696 році Гадяцький і Любецький полки брали в облогу турецьку фортецю Азов, а Полтавський полк блокував дорогу до цього фортифікаційного центру.
На початку XVIII століття Петро I оголосив шведському королю Карлу XII війну. Російська влада бажала отримати доступ до Балтійського моря і до приморських земель, у зоні імперських інтересів опинилися Ліфляндія та Естляндія. Під час цього воєнного конфлікту українські козаки були залучені до битв зі шведами. Але коли Мазепа звернувся по військову допомогу до царя, той відмовив. Тоді гетьман перейшов на бік Швеції. Обурений і ображений цар піддав колишнього союзника анафемі та наказав зруйнувати Запорізьку Січ.
А шведські війська тим часом намагалися захопити Полтаву. Але сили були нерівні: 38 тисяч петрівських солдатів проти українсько-шведського війська, у якому приготувалися до битви 14 тисяч осіб. Українці на той час воювали з обох боків — до російського війська приєднався козацький загін Семена Палія та загін Івана Скоропадського. На допомогу війську Івана Мазепи та Карла XII прибули запорізькі козаки. Полтаву взяти не вдалось. Шведи та війська гетьмана відступили.
Захід козацького сонця
Відомо, що козаки після смерті Мазепи обрали гетьманом України Філіпа Орлика та в 1710 році створили першу конституцію України, у якій задовго до американської проголошувався пріоритет свободи, гуманізму та демократії. Однак після Полтавської битви Україна поступово втрачала юридичні та міжнародно-правові чинники. Вплив козацтва на суспільно-політичні процеси слабшав. Цар Петро не хотів, щоб знову виникали проблеми, схожі на ті, які створив Мазепа. Монарх обмежив автономні права України та суворо лімітував гетьманську владу.
Полтавський полк очолив Іван Черняк. Як писали деякі історики, у цей час у полку процвітало хабарництво, а Черняк неодноразово притягувався до суду, але так і не був покараний. У 1727 році полковником став Василь Кочубей, зять гетьмана Данила Апостола. А останнім керівником Полтавського полку був Андрій Горленко.
У 1764 році ліквідовано інститут гетьманства, у 1775 році — знищено Запорізьку Січ, у 1782 році — скасовано полкову систему України. Реорганізація козацьких полків розпочалася у зв’язку з появою нового адміністративно-територіального устрою.
Використані джерела:
- https://zmist.pl.ua/publications/kozaczka-doba-hto-zahyshhav-poltavu
- http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Poltavskyj_polk
- http://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/poltavskaya-bitva-i-ejo-pamyatniki?id=8091
- https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/kozatskiy-spadok-iurii-voloshin/