Однією з найбільш неоднозначних постатей в історії України можна сміливо назвати Симона Петлюру – українського військово-політичного діяча, Головного отамана військ Української народної республіки (УНР) та “справжнього ворога Радянського Союзу”. Минули десятки років після його смерті, проте й досі навколо цієї особистості вирує низка міфів, створених колись радянською пропагандою. Зрозуміло, що вважати Петлюру національним героєм, чи зрадником – особиста справа кожного, хоча у 21 столітті полтавця таки визнали борцем за незалежність України. Ми розглянемо основні факти з життя Симона Петлюри, а вже остаточна думка – за читачем. Далі на yes-poltava.com.ua.
На все мав власну думку і не боявся бунтувати
Семен (Симон) Васильович Петлюра народився у Полтаві 10 травня 1879 року. В родині було аж восьмеро дітей, і всі вони ходили до церковнопарафіяльної школи (за переконаннями батьків). Така ж доля спіткала і Семена – у віці 13 років він розпочав навчання в школі, у 16 років – вступив до Полтавської духовної семінарії, де провів 5 незабутніх років. Незабутніх – для викладачів семінарії. Річ у тому, що дух революціонера жив у Петлюрі вже тоді, що викликало обурення у керівництва навчального закладу. Семен Васильович зайнявся політичною журналістикою, писав компрометувальні статті, організовував акції протесту – зокрема підбурював семінаристів виступити проти наглядачів на заняттях, а також пропонував повернути до навчальної програми українознавчі предмети. Влаштовував проукраїнські мітинги. Одного разу, коли до семінарії приїхав відомий композитор Микола Віталійович Лисенко і зіграв заборонений твір (“мазепинську музику”), Семен Петлюра був єдиним з семінаристів, хто вступився за нього. Невдовзі революціонером зацікавився Департамент поліції. З семінарії хлопця відрахували, нависла загроза ув’язнення, тож полтавець був вимушений втікали якомога далі – на Кубань. Прихопив і свого друга – Прокопа Понятенка, такого ж “бунтаря”.
Шукав свій шлях крізь всі незгоди
На Кубані Симон Петлюра поринув в улюблену справу – журналістику, а потім навіть почав вчителювати й отримав змогу працювати з відомим істориком Федором Щербиною. Саме під час роботи над архівними документами Щербини у Петлюри формується остаточний погляд на українську історію. На цьому тлі полтавець починає брати участь у протестах та підтримувати чергові антиурядові лозунги. Таким чином, Симон Петлюра знову привертає увагу поліції й потрапляє до в’язниці. Від ув’язнення чоловіка врятували його друзі та батько, яким вдалось відкупитись заставою.
У 1904 році таємно переїжджає до Львова, де придумує собі нове ім’я – Святослав Тагон. Тут Симон Петлюра працює в газетах, пише статті, записується на курси українознавства і заводить знайомства з відомими культурними та громадськими діячами – Михайлом Грушевським, Іваном Франком і Володимиром Гнатюком.
Розкрити своє справжнє ім’я йому вдається лише у 1905 році – через політичну амністію. У 1908 році приїздить до Петербурга, де потихеньку впроваджує український рух.
Симон Петлюра завжди відкрито висловлював свою проукраїнську позицію, підтримував розвиток нашої культури та намагався створити справжню українську національну армію. На цьому тлі виник перший конфлікт з Володимиром Винниченком, який пізніше вилився у конкуренцію та взаємну неприязнь. Винниченко також був політичним і громадським діячем, який заперечував необхідність створення української армії: “Яка в цьому необхідність? Хто на нас нападе?”. Петлюра ж розглядав можливе протистояння з більшовиками, тому готувався до найгіршого.
Завдяки своєму розуму та красномовності, Симон Петлюра зумів стати Головою Українського генерального військового комітету (УГВК), потім – Генеральним секретарем з військових справ у Генеральному секретаріаті Української Центральної Ради.
Все змінилось 25 жовтня 1917 року, коли відбувся славнозвісний Жовтневий переворот. Тоді ж, Симон Петлюра негайно підняв українське військо, довго втримував більшовиків від захоплення Києва. Та несподівано на арені з’явився колишній ворог – Володимир Винниченко, який зробив все можливе для того, щоб змусити Петлюру звільнитися. У лютому 1918 року Петлюра разом з іншим керівництвом УНР терміново покинули столицю під тиском більшовиків.
Та воєначальник з Полтави не здавався: вже на початку березня він знову успішно повернувся до Києва, взявши столицю штурмом зі своїм військом. На знак свого повернення провів парад. Нажив собі чергового ворога – Павла Скоропадського, самопроголошеного гетьмана, який сприяв арешту Петлюри.
Та Симон Петлюра зміг не лише вийти із тюрми, а й знову зібрати військо і зайняти пост Головного отамана військ Української Народної Республіки.
Еміграція та вбивство
Політична ситуація у 1921 році знову різко змінилась: більшовики тиснули з усіх сторін, тому Симон Петлюра зі своїми прибічниками був змушений виїхати до Польщі, потім – до Австрії, далі – до Швейцарії. У жовтні 1924 року переїхав до Франції, щоб оселитись в Парижі. Вірогідно, такі часті переїзди були пов’язані з переслідуваннями, хоча фактично він все ще виконував обов’язки Головного отамана УНР, а також був головою Директорії УНР. Організував вихід газети “Тризуб” у Парижі.
25 травня 1926 року о 14:00 серце Симона Петлюри перестало битись. Його розстріляли прямо на вулиці біля книгарні. Убивство приписують Самуїлу Шварцбарду. Він зробив 7 пострілів, а потім, як ні в чому не бувало дочекався приїзду поліціянтів.
Поховали колишнього отамана на цвинтарі Монпарнас.
У 21 столітті на честь Симона Петлюри названо багато вулиць у різних містах України, йому встановлено меморіальні дошки, пам’ятники, стінописи. У 2018 році було відзнято документальний фільм про життя Симона Петлюри. В історії України він залишився борцем за незалежність.
Виправдання вбивці
Лише через багато років після смерті Симона Петлюри було зібрано свідчення про те, що вбивство планувалось довго, і було виконано за наказом Володимира Леніна. Ленін вважав Петлюру своїм найголовнішим ворогом. За свідченнями одного із державних діячів, на засіданні Комуністичної партії у 1922 році Ленін відкрито сказав, що доки Петлюра буде жити – доти повстання продовжуватимуться. Саме тому, він доручив Сталіну “розв’язати це питання”.
Також є свідчення колишнього працівника КДБ Петра Дєрябіна, який зізнався у тому, що вбивство Петлюри було спланованою спеціальною операцією радянських служб. Відкрито говорити про це Дєрябін зміг лише в 1954 році, коли зміг виїхати до США.
Але все це розкрилось пізніше. А ось одразу після смерті полтавця у Парижі відбувся один із найгучніших судових процесів, який увійшов в історію як “Процес Шварцбарда”.
Захищав убивцю тоді адвокат Анрі Торес, якому вдалось добряче полити брудом Петлюру. Нібито Шварцбард вбив Петлюру через єврейські погроми в Україні (хоча насправді Петлюра ніколи не виступав проти євреїв і навпаки сприймав їх як важливу частину українського суспільства). Анрі Торес, разом із радянською владою створили Петлюрі образ антисеміта. До того ж тиснули на суд присяжних. Зрештою, Шварцбарда було виправдано.
