Земля, де стоїть місто Кременчук, здавна приваблювала людей. У перші століття нашої ери тут жили племена. Археологи виявили залишки життєдіяльності представників черняхівської культури — кургани та кераміка скіфів, зброя сармат та інші артефакти. Ці люди створили досить сильну економіку, і поява міста на зручному узбережжі Дніпра була передбачуваною. Далі на yes-poltava.com.ua.
Королівський наказ
За інформацією з популярних історичних джерел, у 1571 році польський король Август Сигізмунд II наказав спорудити фортецю для захисту південних кордонів Речі Посполитої від нападу татарських загарбників. І почали будувати Кременчук. Про це написано в наукових працях польського історіографа та поета Бєльського.
Проте деякі експерти сумніваються в правдивості цієї розповіді. Видатний дослідник історії Кременчука, краєзнавець, який працював наприкінці XIX століття, Федір Миколайчик запропонував свою гіпотезу. Він не вірить, що на той час тут будували захисні споруди, пише Володимир Ейсмонт. Статтю цього автора опубліковано на сайті “Історія Кременчука та його околиць”.
Ніколайчик покликається на свідчення сучасника Сигізмунда II італійця Гвагніна, який мандрував разом із монархом. У 1584 році він видав історичну книгу. Розповідаючи про Київське князівство, Гвагнін пише: “Нижче Черкас і Канева немає більше християнських поселень. До самого Очакова, укріпленого міста в гирлах Дніпра, лежить порожній, без мешканців степ”. Крім того, не знайдено доказів існування наказу польського короля від 1591 року, завдяки якому могли б розпочатися будівельні роботи.
“Кремінь! Чув?”
Відома полтавська дослідниця, кандидат історичних наук Віра Жук писала про те, що Кременчук був створений набагато раніше — в VII столітті. Причому засновником цього міста був хан Кубрат – правитель тюркського племені оногурів.
Дослідниця покликається на татарського історика Нурутдінова, який доводив, що хан Кубрат був причетний до раннього періоду життя Київської Русі та заснував місто Полтаву. І, можливо, Кременчук теж побудований завдяки йому, робить сміливе припущення Віра Жук. Крім того, вона писала, що назва міста Кременчук має тюркомовне походження: “керменчик” — “маленька фортеця”.
Є інші цікаві історії, які розповідають про походження імені міста. Деякі літописці стверджують, коли повз цю місцевість пропливали річкові судна, матроси кричали один одному: “Кремінь! Чув?” Мовляв, обережно, прямо за курсом каміння, перепони. Річ у тому, що річище тут рясніло гранітними порогами та підводними скелями. Пізніше цей вигук трансформувався на слово Кременчук. А слово “кремінь”, яке виникло в загальнослов’янських мовах, мав значення “міцний гострий камінь”.
Містобудівники — слов’яни?
Є легенда про хороброго козака на прізвисько Кремінь, на честь якого названо місто. Цей чоловік влаштовував побачення зі своєю дівчиною на гранітній скелі. І коли одного разу їх там побачили загарбники-іновірці, то хотіли забрати в рабство. Однак козак та його дівчина вирішили, що свобода дорожча за життя. Вони чинили опір, поки лиходії не вбили закохану пару.
Скеля, яка стала мовчазним свідком цих подій, розташовується на узбережжі Дніпра, на території Придніпровського парку Кременчука та є геологічною пам’яткою, адже вона вважається зовнішньою частиною підземного кристалічного щита України, якому майже 3 мільярди років.
До речі, завдяки цьому гранітному масиву з’явилася ще одна версія виникнення Кременчука. Річ у тому, що слов’яни традиційно будували фортифікації з урахуванням природних умов. Наприклад, зводили дерев’яні укріплення на кам’яній основі.
У 2003 році археологи з’ясували, що в XII столітті знамениту скелю використовували як каменоломню для виготовлення будівельних матеріалів й одночасно як фундамент. Тоді ж біля скелі виявлено сліди слов’янського поселення. Можливо, що скеля була частиною стіни фортеці.
Лише одна офіційна дата
Відомості про Кременчук можна знайти в науковій статті історика Семенова-Тян-Шанського, опублікованій у 1899 році. Вчений стверджує, що кримський хан Менглі-Гірей у середині XV століття зруйнував усі фортеці на лівому березі Дніпра та перетворив ці землі на пустелю. І лише в XVI столітті, коли Україна була під владою Польщі, на місці переправи через Дніпро, у районі нинішнього Кременчука було збудовано укріплення — невелику дерев’яну фортецю, обнесену земляним валом та частоколом. Ця фортеця розвивалася і поступово перетворилася на місто, пише сайт “Наш Кременчук”.
Місце, де розташований сучасний Кременчук згадується в 1559 році. Цар Іоан Грозний призначив Данилу Адашева воєводою й навесні наказав йому переслідувати кримських татар, які атакували царство. Адашев із 8-тисячним військом вирушає в похід. І в районі Кременчука будує човни, на яких пливе до Криму.
Але хай там як, сучасна міська влада офіційно визнала тільки одну дату заснування Кременчука — 1571 рік. На місці першої фортеці в ХХ столітті розташувались майдан Перемоги, частина Придніпровського парку та район річкового вокзалу.
Від козаків і волів до субмарини та консерваторії
Період кременчуцької історії від 1571 року до 1764 року можна назвати козацьким, адже козаки тут були найбільшою частиною населення. Відомий інтелектуал та патріот Литовського князівства, який писав під псевдонімом Міхалон Литвин, пропонував створити в Кременчуці базу річкових загонів, здатних ефективно заблокувати одну з найпопулярніших татарських переправ.
У 1649 році Кременчук стає місцем дислокації Чигиринського правобережного полку. У 1667–1764 роках тут квартирується Миргородський полк. Крюків посад, що тепер входить до складу Кременчука, стає козацьким зимівником.
На Соляному майдані що розташовувалася на місці нинішньої вулиці Приходька, стояли великі склади, у яких зберігали привезену сіль. Чумаки на майдані ремонтували вози, пасли волів, укладали комерційні угоди. Кременчук був торговим містом, де влаштовувалися ярмарки, які відвідували торговці з різних міст та країн, а також постійно продавали зерно, ліс та сіль.
Під час російсько-турецької війни збудували збройовий завод із ковальським, слюсарним та ливарним цехами. 1769 рік — початок роботи поштової служби. Перші кур’єри вирушили маршрутом Кременчук-Запорізька Січ. Розвивається промисловість. З’являється селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики, залізничні майстерні. Запрацювала корабельня, адже завдяки затокам Дніпра до берега було зручно підходити судам.
Історія того періоду тісно пов’язана з іменами всесвітньо відомих людей та їх діяльністю. Під час епідемії чуми лікар Данило Сущинський проводив дослідження цієї хвороби. Інженер Биков-Поздняков конструював механізм підйому суден. Семен Ромадановський проєктував підводний човен та водолазне спорядження. У місті відкрилася консерваторія, директором якої був відомий італійський композитор Дж. Сарті. За проєктом архітектора Джакомо Кваренгі спорудили Успенський собор — це велична будівля заввишки 40 метрів. Над містом лунав голос величезного тритонного дзвону.
Провідна роль виробництві належала переробним галузям. Працювали пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, гуральні. У XX столітті місто стає потужним промисловим центром.
