За часи Другої світової війни діти навчалися як у бомбосховищах, так і просто неба. За час повномасштабного російського вторгнення й полтавці стикнулися з проблемою здобуття освіти їхніми дітьми. Сотні шкіл зруйновано, а учні вимушені евакуюватися до безпечних районів. Деякі освітні заклади перейшли на дистанційне навчання, інші працюють під загрозою обстрілів. В ті чи інші часи під час воєн освіта стикалася з однаковими проблемами. Брак підручників чи вчителів далеко не найгірше, були люди, які взагалі не змогли здобути освіту. Далі на poltava.com.ua.
Зруйновані школи
Одна з найперших проблем освіти воєнного часу це – брак шкільних будівель. Багато шкіл було зруйновано, а то й зовсім знищено окупантами. Сотні тисяч учнів були вимушені залишити домівки й переїхати у більш безпечні регіони, а хто міг, виїхали за кордон. У Полтаві є освітні втрати дітей, адже частина переїхавши до інших країн планує там залишитися, ще одна частина здобуває дві освіти й в Україні, і за кордоном, інші сімʼї ж або повернулися, або планують це зробити, коли ситуація стане стабільнішою.
Діти які повертаються в зруйновані міста та села не мають місць для навчання, адже їх будинки й школи або потребують ремонту, або взагалі знищені. Існують школи яких фізично нема, але люди працюють, всіляко намагаються зібрати дітей зі всіх куточків України та закордону, дітей які колись навчалися в тих школах, які знищили окупанти. Існують і села яких нема і вже ніколи не буде, тож учням потрібна ще й психологічна допомога, щоб хоч якось адаптуватися на новому місці, бо повертатися нема куди.
За часи Другої світової війни навчання розбивали на дві, три, а то й чотири зміни, бо один клас не міг помістити всіх учнів, аже було багато переселенців, проте, навіть це не допомагало. Класними кімнатами ставали церкви, склади, бари і бомбосховища, будь-яка вціліла будівля, а влітку заняття проводили просто неба.
Під час повномасштабного російського вторгнення полтавці теж стикнулися з цією проблемою. Проте, хоч ми й живемо в період диджиталізації, і здавалося б можемо збирати учнів з різних куточків у себе в гаджеті, але освітні втрати були такими ж масштабними як і в часи інших воєн. Так, ми можемо проводити уроки онлайн, але знову ж таки, не всі мають належний доступ до інтернету. Частина учнів має інтернет зі слабким зʼєднанням, що унеможливлює відеозустрічі. Тим паче під час зимового локдауну, коли й діти й вчителі жили за різними графіками світло вимикання, на уроки змогли приходити одиниці. Вчителі ж змушені були купувати павербанки, генератори, всіляко економити заряд ноутбуків чи телефонів, або ж взагалі працювати з кафе чи пунктів обігріву, де були генератори. Був і період, коли інтернет повністю зник, а світла не було протягом кількох днів. Впоралися, але освіта онлайн призупинилася.
Мобілізовані вчителі
Ще одна з проблем воєнного часу – відсутність вчителів. Частину з працівників освіти було мобілізовано, що своєю чергою стало причиною нестачі вчителів. В деяких школах довелося зводити класи, в інших вчителі працювали у дві зміни за ту ж саму оплату.
Крім того, уроки постійно переривала повітряна тривога, сигнал спуститися в бомбосховища. Школи ж які не мали бомбосховищ не працювали. Повітряна тривога означала також припинення онлайн занять, які або продовжувалися під час відбою, або були втрачені зовсім.
Через Другу світову війну ціле покоління дітей не змогли отримати належної освіти. Багато хто відмовився її здобувати й пішли на заробітки чи до лав захисників країни. Вчителі 21 століття як і під час інших воєн попри все стараються забезпечити освітою кожного хто того хоче. Отож вас радо приймуть як полтавські школи, так і гімназії, на різну форму навчання, адже ми повинні забезпечити освітою всіх!