У 1941-1943 роках Полтава та Кременчук були окуповані нацистами. Жителі зазнавали репресій та принижень. Загарбники руйнували житлові будинки, культурні установи, промислові об’єкти. Однак наприкінці літа 1943 року розпочалася Полтавсько-Кременчуцька воєнна операція, а восени німецька армія пішла з Полтавщини під натиском українців. Далі на poltava.com.ua.
“Місто привидів”
Окупаційний режим на Полтавщині панував упродовж двох періодів. Спочатку в регіоні командувала військова адміністрація, а згодом тут діяла цивільна влада німців. Була визначена комендантська година, запроваджена трудова повинність для місцевих жителів, крім того, людину могли розстріляти за будь-яке порушення “закону”. Німецька влада трималася впевнено завдяки потужній силовій організації — гестапо. А також функціонували польова жандармерія та військова комендатура.
За два роки окупації до Німеччини на примусову працю відправили 8 тисяч полтавців. Здавалося, життя в Полтаві зупинилося, місто нагадувало оселю привидів, багато житлових та промислових будинків пустували. Втім, деякі підприємства все ж таки працювали, німці роздавали робітникам пайки.
Цікаво, що Полтавщина вподобалася представникам вищого командування, наприклад, тут жили генерал-фельдмаршал Моріц фон Бок та генерал-лейтенант Фрідріх Паулюс. Сюди ж із Берліна передислокувалися група спеціального призначення “Цепелін” та каральні загони дивізії СС “Мертва голова”. “Гостем” став навіть Гітлер. Взимку 1941 року його літак приземлився на полтавському аеродромі. Німці були впевнені, що Полтавщина — одна із найбезпечніших тилових територій. Загарбники відкрили тут навчальний заклад, де готували диверсантів та чиновників.
Надія на “Східний вал”
У серпні 1943 року німці зазнали поразки в боях біля так званої Курської дуги. Вирішальні битви гуркотіли в районах Центрального та Південно-Західного фронту — між Орлом та Харковом. Після невдалих боїв німецьке командування вирішило не атакувати, а зайняти оборону і якнайдовше утримувати підконтрольні плацдарми.
Керівники німецької армії сподівалися, що противник не зможе подолати оборонну лінію, що називалася “Східний вал” – вона простяглася вздовж узбережжя річки Дніпро. Саме тут окупанти намагалися зупинити та виснажити ворогів, потім повернути ініціативу й знову перейти в наступ. Загарбники були впевнені, що Дніпро та фортифікаційні споруди стануть непереборною перешкодою.
Німецькі війська відходили до Дніпра, залишали відокремлені групи на висотах, у селах та на перехрестях доріг. Вони хотіли загальмувати переслідування та водночас зберегти свої основні сили. Полтава була перетворена на потужний вузол оборони, який став сполучною ланкою кількох рубежів та опорних пунктів. Німці прискорено перекидали сюди резерви та вдосконалювали оборону. Дані розвідки свідчили, що окупанти готувалися завзято битися за місто.
Гарнізон німців у Полтаві було збільшено вдвічі. На березі річки Ворскли підготували оборонні позиції: встановили інженерні конструкції та укріплені вогневі пункти, підірвали всі мости та закопали міни. Але це була лише перша, тобто зовнішня лінія опору.
У зоні очікуваної атаки, вздовж правого берега річки, розташовувалася низина, яка була оточена височиною зі стрімкими краями. Тут німці поставили кулемети та артилерійські гармати. У непримітних місцях причаїлися бойові машини та спецгрупи піхоти для несподіваних контратак. У місті німці пристосували кам’яні будинки для кругової оборони.
“Квадрат смерті”
Фронт майже місяць просувався до Полтави, долаючи 150 кілометрів. Бойове завдання було сформульовано чітко: від Харкова рухатися не лише в бік Полтавського, а й Кременчуцького району. І вийти до Дніпра. Крім того, українці за допомогою руйнівних ударів не дозволяли німцям сформувати стійкі, довготривалі позиції.
Палали гарячі бої. 21 вересня радянські війська вийшли на східний берег річки Ворскли. Літаки, які допомагали наземним армійським частинам, не могли зруйнувати всі укріплення узбережжя. Льотчикам заважали німецькі зенітки, які фашисти ретельно замаскували й у такий спосіб зробили їх майже невразливими. Протиповітряні гармати розташувалися по периметру великої чотиристоронньої ділянки, і цю небезпечну територію авіатори назвали “квадратом смерті”.
Але все ж таки 22 вересня бомбардувальникам вдалося знищити зенітні батареї завдяки масованому обстрілу. Льотчики діяли “наосліп”, користуючись лише цифрами координат, переданими розвідкою із землі. Далі треба було форсувати Ворсклу. Попри безперервний артилерійський та кулеметний вогонь, українці перебралися через водну перешкоду та закріпилися на суші. Потім Полтаву обійшли з обох боків.
Почався штурм міста. Слідом за піхотою в прорив кинулися танки. Гітлерівці відчайдушно чинили опір. Упродовж ночі точилися сутички на кожній вулиці. Першими до міста увірвалися розвідники гвардійської стрілецької дивізії. Слідом за ними в полтавських кварталах з’явилися штурмові загони.
Підрозділи, які в цей час оминали Полтаву з півдня, отримали наказ повернути та попрямувати до міста. Вони увійшли в район Поділ, піднялися на Інститутську гору та наблизилися до школи № 8. Там зав’язався жорстокий бій із німецькими танками, яких вдалося остаточно знищити в районі заводу “Електромотор”. На ранок 23 вересня нацистські загарбники залишили Полтаву.
Собаки проти “Імперії”
Після невдалих баталій у Полтаві німці попрямували до переправ через Дніпро в районі Кременчука. Сюди ж відходили німецькі дивізії та інших регіонів. З боку Харкова та Курська без зупинок відступали залишки двох танкових та п’яти піхотних дивізій. За Дніпро вдалося відвести важку техніку, транспорт, деякі піхотні підрозділи. Дорогою окупанти не забували грабувати та руйнувати. Наприклад, село Дмитрівка Кременчуцького району було зруйновано та спалено вщент.
28 вересня радянські війська підійшли до Кременчука, який обороняли німецькі дивізії “Велика Німеччина” та “Імперія”. Противник чинив запеклий опір. Оточивши Кременчук із різних боків одночасно, солдати вклинилися в оборону супротивника та знищили оборонні позиції одну за одною.
У звільненні Кременчука брали участь 10 стрілецьких дивізій, механізований корпус, артилерійські, мінометні та зенітні полки. Для участі в бойових заходах залучили навіть загін собак-зв’язківців! Солдати однієї зі стрілецьких дивізій вийшли до Дніпра в районі села Власівка. До лівого флангу піхотинців приєднався моторизований корпус.
“Кров заливала очі”
Інші армійські підрозділи вийшли до західних околиць Кременчука, вибили німців із села Ковалівка. Потім захопили артилерійський склад і продовжували наступ, просуваючись повз лікарню до центру міста. Надвечір 28 вересня повітряно-десантний полк зайняв район біля м’ясокомбінату.
Десантники ще одного полку наступали вздовж залізниці, захопили вокзал та попрямували до мосту на Дніпрі. Водночас наступали частини стрілецької дивізії, вони форсували річку Псел та наблизилися до північних кордонів Кременчука.
Бійці увірвалися до німецької траншеї та знищили дві кулеметні точки. Взвод лейтенанта Ільясова раптово, використовуючи лощину, знищив кілька кулеметів, 20 фашистів та забезпечив просування полку. На світанку 29 вересня розпочався штурм житлових кварталів міста. Автоматники наступали вулицями Чкалова, Першотравневою та вийшли на берег Дніпра.
Навідник мінометного полку Гулямов згадував, як біля тютюнової фабрики фашисти розпочали ураганний обстріл і його поранило, “кров заливала очі, боліло ліве плече”. Артилеристи викотили гармати та прямим наведенням били по німцях, які намагалися втекти через Дніпро на човнах та плотах. Увечері 29 вересня Кременчук визволили.
Використані джерела:
- https://poltava365.com/4548-poltavu-23-veresnya-1943.html
- https://zmist.pl.ua/publications/okupacziya-poltavy-1941-1943-rokiv-yak-misczevi-zhyly-z-nimczyamy
- http://vechirka.pl.ua/istoriya/1593158564
- http://kremenchug.co.ua/osvobozhdenie-kremenchuga-1943-god.html
- https://www.rada-poltava.gov.ua/news/20930/
- https://poltava.to/news/5117/