Протягом тривалого часу факти про діяльність українських патріотів проти німецько-фашистських загарбників було приховано. Через відношення радянської влади до Організації українських націоналістів (ОУН) та її активістів, більша частина інформації була прихована секретними службами. Багато імен українських підпільників було назавжди стерто з історії України: через постійну небезпеку для життя націоналісти брали псевдоніми, під якими й помирали. І навіть після закінчення Другої світової війни, учасники українського підпілля та їх родини не розголошували подробиць. Іноді, виходили публікації спогадів колишніх підпільників, переважно від тих, хто зумів переїхати за кордон. Лише у 90-х роках 20 століття, після набуття Україною незалежності, історикам вдалось відновити невелику частину інформації про той період часу. Тож яким було українське підпілля у Полтаві за часів Другої світової війни? Далі на yes-poltava.com.ua.
Коротко про заснування та діяльність ОУН
Організація українських націоналістів була заснована у лютому 1929 року у Відні, внаслідок об’єднання студентів-націоналістів та Української військової організації (революційно-політичне формування). Організація працювала таємно, багаторазово піддавалась репресіям зі сторони радянської й польської влади. Боролися за ідею незалежності України. Головний девіз: “Україна – понад усе! “.
Першим головою ОУН був Євген Коновалець, однак у 1938 році вбили радянські спецслужби. Новим лідером тоді обрали Андрія Мельника, але вже менше ніж за 2 роки ОУН розкололась на 2 гілки, одну з яких очолив Степан Бандера, а іншу – знову Андрій Мельник. Відтоді, усіх, хто підтримував Бандеру почали називати “бандерівцями”, а тих, хто підтримував Мельника – “мельниківцями”. Цікаво, що мета у них була й досі спільною – звільнення України та проголошення незалежності, а не могли дійти згоди вони у шляхах реалізації задуманого.
З початком Другої світової війни та захоплення території України німцями, перед учасниками ОУН постав новий ворог – німці.
Боролися проти всіх за незалежність
З початком війни ситуація ускладнилась: якщо до цього українські націоналісти боролися проти радянського та польського режимів, то тепер потрібно було чинити опір німецьким окупантам. З метою об’єднання українців, ОУН направила близько 7 тисяч осіб із Західної України на Східну. Всі вони були патріотами й революціонерами, переважно, представниками інтелігенції, які могли б згуртувати населення у тяжкий час та підбурити його до протистояння гітлерівцям.
У багатьох містах таємно було створено підрозділи ОУН. Зокрема у Полтаві, Кременчуці, Миргороді, Пирятині та Лубнах працювали цілі групи підпільників, серед яких були не лише військові, а й політики, громадські діячі. Деяких полтавців відправляли на Східну Україну: відомо, що у липні 1941 року на Донбас та Слобожанщину поїхали Іван Гарман, Іван Прохват, Володимир Бідик, Григорій Падалка, Марія Безпалова. Можливо, що з ними були й інші полтавці, але про це ми вже навряд зможемо дізнатися.
Значну роль у формуванні української свідомості в Полтаві приділяють Богдану Онуфрику (псевдонім – “Коник”). Він зміг провести колосальну роботу по дорозі на Слобожанщину, яка проходила через Полтаву, та виявити у місті та області значну кількість українських патріотів, готових вступити до підпілля. Це дало змогу просунути до органів місцевого самоврядування “ідейних українців”.
Як діяли підпільники у Полтаві?
У Полтаві таємно працювали послідовники як Степана Бандери, так і Андрія Мельника. Вони діяли під прикриттям, пробиваючись до окупаційної адміністрації та німецьких штабів, а німці охоче брали всіх, хто виступав проти Радянського Союзу, не розуміючи до кінця, що ці люди налаштовані й проти них також. Наприкінці 1941 року було створено підпільну організацію мельниківців, яку очолив завідувач адміністративного відділу міської управи Петро Дейнеко. До прибічників Мельника приписують бургомістра Федора Борківського, а також Петра Сагайдачного – редактора газети “Голос Полтавщини” і начальника полтавської поліції Петра Чуя. Петро Сагайдачний, неодноразово наражався на конфлікт з німцями, тому що порушував їхню жорстку цензуру і дозволяв собі публікувати українські вірші, спогади про діяльність ОУН у довоєнні часи та національних героїв.
Загалом у Полтаві підпільно працювало близько 30 “мельниківців”.
Про діяльність “бандерівців”у Полтаві також відомо мало. Є джерела, які свідчать про існування такого собі Ярослава Мудрого (псевдонім), що керував цією гілкою ОУН у нашому місті. Збори учасників організації проходили у квартирі Олесі Потапенко біля Березового скверу. Жінка офіційно працювала в Полтавській управі Червоного Хреста.
“Бандерівці” активно проводили українську пропаганду серед населення, таємно завозили та поширювали заборонену літературу – зокрема книги про діяльність земляка Симона Петлюри.
Усе таємне стає явним
У березні 1942 року політика гітлерівців стосовно українських націоналістів кардинально змінилася: їх почали активно розшукувати, заарештовувати та розстрілювати. Сприяли цьому і послідовники радянської влади, які змогли пролізти на керівні посади за окупаційної влади. Федора Борківського було схоплено у власному кабінеті та вивезено на міський цвинтар, де його розстріляли впритул без суду і слідства. Тоді ж схопили і Ярослава Мудрого. Микола Соколовський згадував, що Мудрому вдалося передати йому передсмертну записку, у якій він повідомляв, що серед “бандерівців” є зрадник, і просив нікому не вірити. Також Ярослав Мудрий повідомив, що він народився у 1914 році у Підляшші. Як саме загинув достеменно невідомо.
Микола Соколовський зміг уникнути арешту, записавшись до Української православної церкви, де невдовзі отримав сан священника.
Жіноче підпілля у Полтаві
У 1973 році світ побачила книга Галини В’юн під назвою “Під знаком Червоного Хреста в Полтаві (1941-1942). Спогад-звіт для історії”. Вона була головною організаторкою діяльності Червоного Хреста у Полтаві під час німецької окупації. Разом з іншими жінками вони надавали медичну допомогу військовополоненим, облаштовували підпільні санітарні пункти та польові шпиталі. Нелегальні медичні пункти розташовували у лісах, на великій відстані від поліційних та військових корпусів.
Існують дані про те, що Галина В’юн входила до однієї з гілок ОУН, але за свого життя жінка заперечувала цю інформацію. У книзі про діяльність в ОУН також немає згадок. Хоча це й не дивно, адже свої мемуари В’юн опублікувала ще за часів існування Радянського Союзу.
“Нескорена полтавчанка”
Під час окупації німцями у Полтаві діяли й інші підпільні організації. Найвідомішою з них стала “Нескорена полтавчанка” – таємне об’єднання молодих комсомольців, якими керувала Ляля Убийвовк. До складу підпільної групи входило 20 осіб.
Активісти “Нескореної полтавчанки” таємно підтримували військовополонених (організовували їх втечу з в’язниці, або передавали туди одяг і харчі), поширювали агітаційні листівки серед населення, палили німецьку військову техніку. У травні 1942 року німці заарештували 6 учасників “Нескореної полтавчанки”. Катували кожного по черзі. Відомо, що Ляля Убийвовк не здала жодного імені своїх однодумців. Зрештою, всіх заарештованих було розстріляно.
