“Злейший враг Советской Украины” – саме так обізвала радянська влада українського державного та військово-політичного діяча, публіциста, театрального критика з Полтавщини – Симона Петлюру. Ким він був? Чим не сподобався тодішній владі і за що його вбили? Далі на yes-poltava.com.ua.
Від дитинства до перших націоналістичних кроків
Семен (Симон) Васильович Петлюра народився у 1879 році у Полтаві у багатодітній родині. І мати, і батько хлопця походили з давніх козацьких родів.
Семен почав навчатись у 13 років. Спочатку хлопчика віддали до церковно-парафіяльної школи, потім – у Полтавську духовну семінарію. На останніх курсах Петлюра захопився політичною журналістикою та почав брати участь у революційних акціях і організовувати їх, що стало причиною виключення з навчального закладу. У 1902 році став одним з організаторів великого протесту семінаристів за звільнення наглядачів та повернення у навчальний процес українознавчих предметів. Тоді через цей процес було виключено багато учнів, деякі класи закрили повністю. Разом із групою колишніх семінаристів та однодумців, Симон Петлюра влаштував мітинг у Решетилівці Полтавського повіту. Тоді проти активіста та його прибічників було порушено кримінальне провадження. Усвідомлюючи всю тяжкість становища та загрозу арешту, Симон Петлюра виїхав на Кубань.
Слідами “полтавських втікачів”
Тікав на Кубань Петлюра разом зі своїм другом та однодумцем Прокопом Понятенком. На новому місці, активіст одразу зайнявся журналістською діяльністю та почав вчителювати. Забувши про обережність та переслідування, Симон Петлюра поширює антиурядові лозунги. Надалі влаштовується до археографічної експедиції відомого історика Федора Щербини та починає займатись упорядкуванням архівів Кубанського козацького війська, де переглядає сотні документів. Саме у цей час “полтавського втікача” вистежують та заарештовують. Покарання активіст відбував у Катеринодарській в’язниці, допоки його батько, Василь Павлович не вніс заставу за сина.
Мандри, кохання та політика
У 1904 році Симон Петлюра нелегально переїздить до Львова та змінює ім’я. Під новим іменем – Святослав Тагон, він знайомиться з Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Володимиром Гнатюком. Пише статті для партійного часопису “Селянин”. Після прийняття політичної амністії прямує до Москви, де на нього чекає Ольга Більська – наречена з Полтави. У цивільному шлюбі в них народжується донька Леся. Поступово з журналіста та активіста, Симон Петлюра перетворюється на видатного громадського діяча, відомого своєю проукраїнською позицією. Активіст видає журнал “Украинская жизнь”, сам пише статті та нариси. Його обирають головою Української фронтової ради у Мінську та відправляють на Всеукраїнський військовий з’їзд, де він стає головою Генерального військового комітету, а надалі – генеральним секретарем у військових справах. На цій ниві активіст починає формувати українську армію, унаслідок чого зустрічає супротив зі сторони Володимира Винниченка. Постійні конфлікти з Винниченком, протест проти пробільшовицьких настроїв членів Центральної Ради призводять до того, що Петлюра подає у відставку.
За часів правління Скоропадського, Симон Петлюра продовжує свою військово-політичну діяльність, формуючи антигетьманське радикальне підпілля. За цими діями стався черговий арешт та ув’язнення. Однак, через тиск зовнішніх політичних сил Скоропадському довелось звільнити Петлюру.
Вийшовши з в’язниці, як Головний Отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра видає важливий історичний документ – лист-універсал до українського народу, де закликає українців до боротьби за волю та незалежність України. Почалась війна росіян з Українською Народною Республікою. Протягом 10 довгих місяців Петлюра шукав вирішення, заручаючись підтримкою різних країн. Вирішальним документом став Варшавський договір, який став підставою для укладання перемир’я.
У 1924 році Петлюра переїхав до Парижу, де продовжив займатись політичною та публіцистичною діяльністю. Водночас на батьківщині все частіше його поливала брудом російська пропаганда.
Вбивство Симона Петлюри
Радянська влада була глибоко занепокоєна діяльністю активіста, навіть при тому, що він перебував у вимушеній еміграції. До того ж діяльність Петлюри породила новий рух, створений його прибічниками – “петлюрівцями”.
На засіданні Центрального Комітету Радянської Комуністичної Партії, В. Ленін сказав наступне: “Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застарілі. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер – Петлюра, програма якого небезпечна для нас. І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас, ми не можемо чекати спокою на Півдні. Тому Петлюру необхідно вбити. Доручаю Сталіну як представнику партії, а Дзержинському й Триліссеру по лінії ЧК виконати це завдання…”
Симон Петлюра загинув в Парижі у 1926 році від руки Самуїла Шварцбарда.
Вбивця випустив у нього сім куль прямо біля книжкового магазину. На суді вбивцю виправдали присяжні, і лише у 1954 році відкрились нові факти на підставі свідчень колишнього співробітника КДБ Петра Дєрябіна. Дєрябін підтвердив, що вбивство Петлюри було сплановане радянськими спецслужбами.
