Федір Борківський був тим головою міста, якого заслужила вся Україна. Його не лякали ні ув’язнення, ні роки в концтаборах, він жив лише одним – любов’ю до рідної країни та своїх земляків. Далі на poltava.com.ua.
Що відомо про Федора Борківського?
Федір Борківський народився 4 квітня 1902 року на Полтавщині. Він був офіцером Армії УНР, громадським і політичним діячем, членом ОУН (організації українських націоналістів) та фінансистом. Брав участь у визвольних змаганнях у 1917 – 1920 роках, боровся за незалежність України. У 1929 – 1930-х роках його арештували як члена спілки визволителів України, за що отримав 10 років увʼязнення у Соловецькому концтаборі особливого призначення.
Після звільнення повернувся до Полтави, і працював бухгалтером на полтавському хлібозаводі. У 1941 році одна з похідних груп ОУН з фракції А. Мельника запросила Борківського доєднатися до них і продовжити разом сприяти майбутньому України, і він погодився. Того ж року, в жовтні, німецька окупаційна влада призначила Федора Борківського на посаду міського голови у Полтаві.
На новій посаді Борківський зробив неоціненний вклад у розвиток міста. Паралельно він брав участь у зборах Української національної влади в місті Києві. За його сприяння було відновлено чисельні освітні та культурні заклади, а також церкви.
За часи гітлерівської окупації Борківський врятував понад 90 000 мешканців Полтавської області. Крім того, він зміг організувати постачання в місто хліба та інших харчових продуктів. За його очільництва було організовано медичну і соціальну допомогу, роботу кооперації, різних підприємств, а також постачання палива, води та ін. Працювали їдальні з безплатними обідами для підлітків, учителів, які вийшли на пенсію та сімей яких репресувала радянська влада, а для непрацездатних було створено соціальний захист.
Попри всі заслуги, те що робив Борківський дуже не подобалося німецькій окупаційній владі, яка врешті вирішила провадити кампанію, що передбачала позбутися українського національного руху, а отже і Борківського, бо він був причетний до цієї справи. Врешті у квітні 1942 року його розстріляли разом з соратниками, ОУНівцями за боротьбу проти окупаційного режиму.
Федір Борківський, той хто визволяв полтавців
24 жовтня 1941 року Борківський почав обʼїзд німецьких концтаборів для військовополонених Червоної армії, які знаходилися в Полтаві та Києві. Його метою було визволити своїх земляків, а саме полтавців. Він прагнув допомагати людям не залежно від їх національності, а тому зумів допомогти врятуватися з табору, молодому єврею, який був лейтенантом Червоної армії, Іллі Гольдінову.
Лейтенант був направлений прямісінько в тил німецького згуртування зі спецзавданням, щоби потім написати автобіографічну розповідь для розвідділу однієї з частин Червоної армії. Борківський робив все під свою відповідальність, адже він звільнив не простого лейтенанта, Гольдінов був євреєм, а німці того часу дуже їх не любили й прагнули викорінити. Тому відомості про його національність було майстерно замовчано.
Це лише одна з історій про діяльність Борківського, а ще скільки таких серйозних справ йому вдалося втілити в життя, не перерахувати. Ця історія зафіксована в архівах НКВД УРСР та Держархіві СБУ. І тільки у 2011 році особову справу Іллі Гольдінова #27072 було розсекречено. Цим зацікавився письменник Алексей Нікітін, та увічнив це звільнення в одному з епізодів свого роману “Бад-Амі”.
Чи був цей порятунок випадковістю? Звичайно ні, щоб провернути таку справу потрібні були спеціальні тактики й стратегії, які розробляли ОУН, а також людина яка б змогла виконати цю місію блискавично, саме таким і був Федір Борківський. Ілля Гольдінов називав Борківського у своїй автобіографії “Полтавським старостою”, адже він як і інші члени ОУН об’їжджав табори, обходив їх пішки й просто рятував полтавців від вірної смерті. Від цих людей відмовилася радянська влада, яка того часу була окупаційною і не цінувала ні місць, ні людей.
Також Борківський заснував у Полтаві й області відділення Українського Червоного Хреста та госпіталь для поранених і хворих червоноармійців. Уряд їх покинув, але знайшлися й ті, хто про них подбав. Борківський неодноразово публікував у газеті “Голос Полтавщини” прохання зібрати для полонених хоч якісь харчі, одяг, взуття та ліки. Самі ж полтавці радо йому допомагали, бо поважали мера та щиро співчували полоненим.
Завдяки Борківському міська полтавська управа стала центром українського націоналістичного підпілля в Полтаві. Він відновив не лише культурну спадщину, а й громадські організації та оприлюднив підпільну літературу, в якій патріоти своєї країни просували ідеї української державності та націоналізму, у яких закликали боротися за незалежність України з комуністами та нацистами
Все що зробив Федір Борківський має надзвичайну вагу для українського народу, але не всі його дії були легальними. Ризики його праці та союзників були цілком свідомими, бо ОУНівці знали чого вони хочуть і за що борються, а саме за звільнення батьківщини і від нацистів, і від комуністів. Боролися за вільну і незалежну українську державу. Боротьба ж ця триває й у 21 столітті, і певно, що триватиме довго, але ми все одно переможемо.
ОУН завжди боролися проти нацистів і радянської влади, але це замовчувалося і приховувалося, а радянська влада поширювала свої вигадки про цю організацію, які б ставили під сумнів її діяльність. Проте завжди знаходилися такі відважні люди, як Федір Борківський, які попри все, до самого кінця борються за Україну, і за це ми їм дуже вдячні.