Птахи падали з небес: війна вбивала природу Кременчука

Війни не лише руйнували долі та губили людей у ​​Полтавській області. Тривалі глобальні конфлікти спотворювали природу. У довкіллі відбувалися часом незворотні метаморфози. Забруднювалися водойми та атмосфера, видозмінювалися ландшафти. Деградував ґрунт, вмирали тварини та горіли ліси. Токсичні речовини, які накопичувалися та поширювалися, шкодили здоров’ю навіть після бойових дій. Друга світова війна теж залишила слід у біоекологічній сфері Кременчука та на його околицях. Далі на poltava.com.ua.

“Рани на обличчі землі”

Експерти розрахували, що під час вибуху 250-кілограмової бомби з вирви викидалося до 70 кубічних метрів ґрунту. Крім того, танки, бронетранспортери та інші військові машини здійснювали інтенсивні маневри та залишали згубні для ґрунту рвані поглиблення. Борозни, залишені гусеницями та колесами, прискорювали ерозію родючого покриву. До того ж на землі з’являлася тверда та отруйна кірка із залишків пально-мастильних матеріалів.

Піхотинці теж не жаліли землю. Наприклад, у 1941 році оборонці Кременчука викопали навколо міста протитанкові рови, загальна довжина яких була 18 кілометрів, ширина — приблизно 3 метри, а глибина — 2,5. Подібні перешкоди проти штурмових українських військ створювали й німецькі солдати, коли намагалися утриматися в Кременчуці у 1943 році. Такі “рани на обличчі землі” надовго змінили місцевість.

До того ж землю обпалювали великі польові та лісові пожежі, які вирували після запеклих боїв у передмісті Кременчука. Висока температура активізувала хімічні реакції, жар випаровував воду, ґрунт висихав і тріскався, гинули мікроорганізми.

Через потужні бойові дії змінювався хімічний склад ґрунту біля Кременчука. Наприклад, зникав гумус — шар органічних речовин, завдяки якому харчуються та виживають сільськогосподарські рослини. На поверхню поступово підіймалися закислені підземні масиви, і висаджені в такому середовищі зерна, зазвичай, не проростали.

Птахи не могли літати, а риби плавати

Температура негативно впливала також на фізико-хімічні процеси в атмосфері. Наприкінці літа 1941 року, коли вороги штурмували Кременчук, на місто наринув вогненний шквал з артилерійських та авіаційних гармат. Спалахнули колосальні пожежі. Полум’я швидко розповзлося на величезній території, спалюючи не лише будинки та людей, а й повітря — адже кисень підтримував горіння.

Під час відступу німці також влаштували на території Кременчука масові пожежі. У небі над містом висіли непроникні клуби диму та попелу, які затіняли сонячне світло. З жахливим смогом змішувався цегляний та цементний пил, що підіймався, коли будинки розвалювалися від вибухів: — 97% споруд перетворилося на руїни. В атмосфері поширився й інший летючий бруд — хімічні залишки численних вибухів та пострілів, а точніше, порохові гази.

У зіпсованому повітрі загинули сотні птахів та десятки тисяч комах. Синиці та голуби не могли літати, падали після нетривалого польоту — на крилах осідав важкий гар.

Порошкові продукти горіння поступово опускалися. Дніпро покрив товстий шар сажі. Вона частково розчинялася у воді, заважаючи дихати та плавати рибам, отруювала інших річкових тварин. Хвилі вимивали на кременчуцький берег мертвих раків, коропів та качок.

Мертві шкодили живим

Довкілля отруювали не лише дим, пожежі та паливо танків. Справжнім акумулятором шкідливих речовин стали місця поховань трупів. У 1941–1943 роках у Кременчуці та на приміській території гітлерівці створили 16 концтаборів. Там загарбники катували та вбили майже 100 тисяч військовополонених та мирних громадян. У двох найбільших таборах за стуки вмирало 50 людей. У довоєнний час у Кременчуці мешкало 115 тисяч городян, після окупації залишилося приблизно 18 тисяч.

Щодня німці гнали до горішнього району міста сотні людей та розстрілювали їх. Деяких людей похилого віку та дітей кидали в ями живими, щоб заощадити патрони. Після звільнення міста слідча комісія знайшла 62 могильні траншеї, заглиблені на 6 метрів. Загальний обсяг виявлених ям — 1400 кубічних метрів.

Під час гниття великої кількості мертвих тіл утворювалися токсичні речовини під землею. Вони потрапляли в ґрунтові води, а потім у водоймища, у колодязі та на сільськогосподарські поля. Згубна дія трупної рідини може проявитися як одразу, так і через кілька років.

Згідно із санітарними нормами, звичайні цвинтарі мають бути розташовані на тих ділянках, де під землею є глиняний прошарок, який служить ізолятором. Але окупанти-могильники не жаліли ні в чому не винних людей, що вже говорити про довкілля!

Не зламалися, але захворіли

Ударна хвиля вибуху може вразити людей, звірів, птахів та рослини на відстані кількох сотень метрів. Навіть якщо деякі дерева не зламалися і не впали, на їхніх стовбурах залишалися значні травми. Вибух руйнував природний захист — кору. На дереві поселялися комахи-паразити, розвивалися грибкові захворювання, які порушували водопостачання, зменшували міцність волокон та гнучкість гілок. І згодом умертвляли рослинний організм.

Дерева страждали й від навмисної шкоди. Перед тим, як піти з Кременчука, німці знищували сади та парки. Вирубали 25 тисяч декоративних та 50 тисяч фруктових дерев. Загалом від рук окупантів загинуло майже 80% міських насаджень.

Пізніше місцева влада намагалася усунути наслідки бойових дій, вживала деяких заходів щодо покращення довкілля. Було оприлюднено ухвалу міської ради “Про охорону зелених масивів Кременчука”. Щоби продавати або купувати цільну деревину, був потрібний спеціальний дозвіл. У 1944 році посадили понад 4000 дерев та чагарників. Невдовзі до сонця потяглися вишні, абрикоси та шовковиці. Зазеленили та почали плодити кущі смородини та аґрусу.

Щоби посадити дерева, доводилося попередньо розчищати вулиці від уламків будівель. Втім, “генеральне прибирання” проводилося не лише на суші, а й у воді. Працівники судноремонтних майстерень влітку 1944 року підняли з дна Дніпра 70 затоплених плавзасобів та іншу техніку: катери, човни, автомобілі, збиті літаки.

Довго і важко відновлювали гармонію природи. Але навіть у наш час довкілля не очищене остаточно: знаходять зброю та снаряди часів Другої світової війни, досі забруднені старим густим мазутом ділянки полів.

Заповідники у небезпеці

Не можна не згадати про екологічні наслідки сучасної війни, яка торкнулася і Полтавської області. У 2022 році російські війська обстріляли Кременчуцький нафтопереробний завод. Це підприємство збудовано на березі Дніпра в 1961 році, а у 2008 році на 30% забезпечувало паливні потреби України.

Ракетна атака зруйнувала 16 нафтосховищ та 4 сховища біогазу, а також нафтопровід. Через це сталося забруднення повітря, ґрунту та підземної води. Найбільше довкіллю нашкодив димовий шлейф. Дослідники говорили про викид в атмосферу оксидів азоту та діоксиду сірки, а також азотистої кислоти та органічних сполук. До того ж у димарі були тверді мікрочастинки оксиду вуглецю, які особливо небезпечні для людей.

За версією експертів, у землю та воду потрапила дуже токсична речовина — бефініл-поліхлоринат. А через високу температуру в центрі пожежі ця отрута перетворювалася на ще більш небезпечні речовини — дибензофуран та дибензодіоксин.

Усе це призвело до екологічного лиха, від якого постраждали не лише мешканці Кременчука, а й місцева флора та фауна. Неподалік місця катастрофи розташований ландшафтний парк “Кременчуцька балка”, заповідник “Лісові озера” та ботанічний розплідник “Долгоруківський”. Можна легко уявити, що буде з довкіллям на Полтавщині, якщо під час війни ворог використовуватиме хімічну чи ядерну зброю.