Упродовж 1914–1918 років вирувала війна між двома державними коаліціями — Антантою та Троїстим союзом. Цей кровопролитний конфлікт став масштабним явищем та був названий Першою світовою війною. Бойові дії з Європи поширилися на Близький Схід, Африку та Азію й стосувалися 38 країн. Далі на poltava.com.ua.
10 мільйонів загиблих
У 1914 році в Європі сформувалися два протиборчі блоки. До складу Антанти входили Франція, Російська імперія та Великобританія, у Троїстому союзі об’єдналися Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Політичні амбіції та економічна конкуренція породили претензії країн одна до одної. Суперечності не вдалося подолати дипломатичними методами.
Гаряча фаза протистояння розпочалася після того, як 28 червня 1914 року сербський націоналіст Гаврило Принцип застрелив австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. У такий спосіб радикали хотіли спровокувати конфлікт, унаслідок якого вони сподівалися звільнити частину сербських земель, що були під владою Австро-Угорщини.
Сербська влада дістала загрозливий ультиматум, і невдовзі після цього австро-угорські війська обстріляли столичне місто Белград. Правителі Російської імперії вирішили допомогти Сербії. А потім у війну були втягнуті й інші країни, підкоряючись зобов’язанням союзницьких договорів.
Вважали, що війна закінчиться швидко, але вона тривала. Війська не здобували перемоги, але й не зазнавали поразки. Окопи простяглися на 760 кілометрів. Однак всупереч млявому характерові конфлікту за кілька років загинуло 10 мільйонів солдатів.
На Полтавщині хоч і не велися бойові дії, але в Кременчуці кипіло безперервне тилове життя, приходили ешелони з пораненими, блукали військовополонені, квартирували полки. Милосердя змінювалося жорстокістю, а надія відчаєм.
“Дух перемоги” та самогон
Першу світову війну сприйняли з оптимізмом. Колони солдатів, які йшли на фронт, проводжали натовпи кременчуківців, люди тримали в руках ікони та кричали підбадьорливі гасла. Тут же відбувалися вуличні молебні.
Тоді особливо енергійно проявляла себе кременчуцька молодь. Учні старших класів кидали батьків, школи та втікали на фронт. Втім, багатьох повертали.
На майдані шуміли маніфестації. У деяких громадських закладах влаштовувалися благодійні концерти. Організовувалися збори грошей на фронтові потреби, для лікування поранених та фінансового підтримання солдатських родин. Лунали державні гімни країн-союзниць: Франції, Великобританії, Сербії.
Щоправда, розважальні заходи, не пов’язані з воєнною тематикою, були заборонені, наприклад, танці у міському саду. Крім того, не дозволявся продаж спиртних напоїв, але як зазвичай у таких випадках, у місті розквітло бутлегерство — підпільне виробництво алкоголю та нелегальний продаж цього зілля. Запах самогону витав над вулицями Кременчука, змішуючись із “духом перемоги”.
Мерцям усмішки не потрібні
Уже на початку війни Кременчук став місцем розташування великих військових підрозділів. На міській території утримувалися військовополонені з різних країн та облаштовувалися шпитальні центри. У кременчуцькому гарнізоні солдатів було більше, ніж в інших військових частинах Полтавської губернії. Тут дислокувалися артилерійські та піхотні полки, кадрові резерви, батальйони новобранців, команди тилового забезпечення. До того ж у місті функціонували армійські продовольчі магазини, речові склади та працював спеціальний військовий млин. Про це розповідає доцент Кременчуцького національного університету Віктор Саранча на сайті “Історія Кременчука”.
Через місяць після початку війни до міста привезли перших поранених. Їх зустрічали з такою ж повагою, як і тих, кого проводжали на фронт. Музиканти виконували урочисті марші, на вітрі тремтіли різноколірні прапори. Жінки пригощали в шпиталях солдатів пирогами та солодощами, частували гарячими напоями.
У Кременчуці працювало 17 шпиталів та 7 лазаретів. Серед поранених та хворих було 60% рядових, єфрейторів – 20%, унтерофіцерів – 12,3%. Багато солдатів служили в піхоті та отримали поранення в боях під Львовом, Дубно, Перемишлем. Крім того, воїни потрапляли до лазаретів для лікування респіраторних захворювань, апендициту, недокрів’я, бронхіту та тифу.
Поранених ставало з кожним днем більше, а приводів для радості дедалі менше. До того ж у місто приїжджали ті, яким уже не потрібні ні чай, ні усмішки дам — мерці. Кременчуцький цвинтар розширювався, приймаючи загиблих городян.
Лазня для військовополонених
До Кременчука прибували не лише місцеві герої, а й тодішні вороги: у місто везли військовополонених. Це були австрійці, чехи, поляки та солдати інших армій. Більшість із них, бувши під час мирного життя ремісниками та селянами, брали участь у доброустрої міста, працювали в хлібопекарні та паровозному депо.
Фінанси для потреб бранців виділяли із місцевого бюджету, проте цих грошей не вистачало. І тоді “європейські гості” вирішили підробляти в приватних господарствах, адже багато кременчуківців пішли на фронт і робочих рук не вистачало. За свою працю військовополонені отримували їжу та одяг. Працівники охоче брали як “гонорар” взуття, особливо така форма оплати цінувалася напередодні зимових холодів.
Казармове приміщення для військовополонених було розташоване на Сінному майдані. Причому побутові умови, де жили невільники, перевіряли інспектори. Було визначено, що живлення, освітлення, опалення та медичне обслуговування — цілком задовільне. До того ж колишнім солдатам ворожих армій було дозволено митись у міській лазні.
Не залишили поза увагою і духовні потреби бранців. Більшість із них належала до римо-католицької церкви й для здійснення релігійних обрядів до казарми приходив священник Кременчуцького костелу Святого Йосипа.
Проте військовополонені час від часу грішили. Наприклад, крали в магазинах мішки, щоб робити з них онучі. Або крали м’ясні консерви. Втім, як свідчать документи того часу, тяжких кримінальних злочинів бранці не робили.
Бунт солдатів і крах імперій
Через війну в Кременчуці з’явилися біженці з інших регіонів. Значно подорожчала оренда квартир та кімнат. У місті відкрили пункт допомоги — там мандрівних бідолах лікували та годували. Проте кременчуківцям було теж важко. Бракувало продуктів, виник дефіцит цукру, хліба, м’яса. Щомісяця зростала інфляція.
“Народ втомився від війни, — розповідає Віктор Саранча в публікації видання “Кременчуцький телеграф”. — Втрати на війні були величезними, сотні тисяч убитих, інваліди з ампутованими кінцівками та отруєні газами. Пересилальний пункт, куди після лікування для повторного відправлення на фронт надходили солдати та унтерофіцери, був призначений для 2,5 тисячі людей. Але тоді в ньому зібралося 5 тисяч: духота, антисанітарія, важкі умови перебування. Люди отримали каліцтва та травми на фронті, а тут їх знову спрямовують на фронт. Солдати відмовилися. У місті почалися сутички з поліцією”.
У 1918 році бойові дії припинилися. “Велика європейська війна”, як її називали на той час, закінчилася, але цей конфлікт вплинув на економічні, політичні та соціальні процеси в усьому світі. Результатами Першої світової війни стали революції в Росії та Німеччині. Не витримали геополітичних потрясінь і розпалися 4 імперії: Німецька, Османська, Російська та Австро-Угорська.
Змінився напрям цивілізаційного руху, формувалися негативні тенденції, які сприяли руйнуванню буржуазно-ліберальної ідеології. Ігнорування норм міжнародного права та дегуманізація суспільства стали характерною ознакою всім наступних війн XX століття.
